Сторінка
3
Виховання відбувається за допомогою різних методів. Методи виховання – це «сукупність найбільш загальних способів розв’язання завдань і здійснення виховних взаємодій, способів взаємопов’язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованих на досягнення цілей виховання; сукупність специфічних способів і прийомів виховної роботи, які використовуються в процесі формування особистісних якостей учнів для розвитку їхньої свідомості, мотиваційної сфери і потреб, для вироблення навичок і звичок поведінки й діяльності, а також їх корекції і вдосконалення». Сучасна дидактика озброює вчителя такими методами:
І. Методи формування суспільної поведінки й організації діяльності школярів:
1. Гра сприяє інформаційному збагаченню сприймання, мислення і почуттів дітей за рахунок залучення цікавого матеріалу; вимагає від учнів активної вдумливої роботи та уважного аналізу; інтенсифікує навчання; сприяє не лише емоціональному, а й інтелектуальному збудженню, що, без сумніву, позитивно позначається на засвоєнні матеріалу.
2. Доручення – це залучення дітей у різноманітну навчальну діяльність з метою забезпечення набування учнями досвіду виконання поставлених перед ними завдань.
3. Змагання сприяє розвитку творчих сил і підвищенню активності учнів з метою досягнення вищих показників у навчанні.
ІІ. Методи формування свідомості – бесіди, диспути, лекції, обговорення матеріалів преси, літературних творів, кінофільмів.
Слід зазначити, що ці групи методів спрямовані не лише на зміну особистості у позитивний бік, а й на виникнення у школярів потреб, почуттів, думок, інтересу, які спонукають їх до певних вчинків, поведінки та діяльності ;
ІІІ. Методи заохочення і покарання не створюють нового у становленні особистості школяра, вони виступають як регулятор тих дій, які здійснюються за допомогою основних методів виховання. До заохочень і покарань вдаються у випадках, коли треба посилити позитивні мотиви або, навпаки, загальмувати негативні.
Г.Щукіна, досліджуючи динаміку пізнавального інтересу учнів протягом 45 хвилин уроку, виявила найбільш типові прояви динаміки пізнавального інтересу:
* самою сприятливою тенденцією руху пізнавального інтересу на уроці є його поступове наростання від початку до кінця. У перші 5 хвилин, пов’язаних з організацією діяльності, пізнавальний інтерес ще мало помітний. З усвідомленням поставленої задачі, яка реалізується або у проблемному навчанні, або за допомогою цікавої інформації вчителя, інтерес починає проявлятися, підтримується протягом уроку різноманіттям самостійних робіт, проблемною ситуацією, цікавою інформацією, яка поступає як від вчителя, так і від учнів;
* самою неблагополучною лінією руху інтересу є його «ниспадаючий» характер. У значній частині досліджуваних уроків фіксувалася висока напруга уваги після перших 5 хвилин, пов’язаних з орієнтуванням учнів у запропонованих задачах. Частіш за все це був інтерес-очікування (викличуть – не викличуть). Він тримався під час опитування, коли, по-перше, шанси на виклик до відповіді є у кожного і, по-друге, коли можна приєднати свої міркування до відповіді товариша. Потім, коли мотив очікування виключається, інтерес до уроку згасає навіть при наявності цікавої інформації, але слабкій її подачі, а також без необхідної стимуляції самих учнів;
* сходинкова динаміка пізнавального інтересу така, що інтерес непостійний і виступає в якості загального мотиву діяльності. Даний тип динаміки пізнавального інтересу на уроках - це свідчення їх аморфності, недостатньої стійкості. Успіх у формування пізнавального інтересу на таких уроках вирішують останні 10-15 хвилин;
* своєрідність 4-го типу динаміки пізнавального інтересу учнів на уроці у тому, що в ньому дуже яскраво помітні кульмінації та точки падіння.
Нетрадиційні уроки у системі навчання мови учнів початкових класів
В останні роки зроблено чимало спроб удосконалити побудову уроку як форми організації навчальної діяльності учнів, що диктує необхідність застосування так званих « нетрадиційних » форм навчання.
Нетрадиційні форми навчання можна визначити як такі, які відрізняються нестандартністю організації навчального процесу, забезпечуючи оптимальність розв’язання навчально-виховних завдань . У сучасній дидактиці вживається поняття « нетрадиційний урок », «нестандартний урок ».
Поняття « нестандартний урок » введене в методику майже всіх навчальних предметів педагогами-новаторами наприкінці 80-х років ХХ століття. Воно означає імпровізаційне навчальне заняття, яке має нетрадиційну (невстановлену) структуру і специфічну цільову установку.
Аналіз педагогічної літератури дає можливість розкрити значення нетрадиційних форм навчання, яке полягає в тому, що вони:
урізноманітнюють форми роботи з учнями;
сприяють вихованню творчої особистості школярів;
дозволяють повніше врахувати особливості навчального матеріалу;
вимагають розробки технології застосування нових освітніх форм;
сприяють раціональному використанню навчального часу;
підвищують продуктивність роботи учнів на уроці;
розширюють функції вчителя.
Уперше спроба класифікувати нетрадиційні форми навчання, залежно від їх способу спілкування суб’єктів навчання була зроблена у дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук Н.Стяглик у 1994 році « Нетрадиційні форми навчання і їх вплив на якість навчального процесу в школі ».
Залежно від історії їх розвитку, Н.Стяглик визначає дві групи:
« пульсуючі», тобто форми навчання, які відомі в педагогіці давно, але в силу соціальних та інших умов, потреб частота їх застосування в практиці різна;
« нестандартні форми» - це форми, які раніше не застосовувались і відрізняються оригінальністю їх організації. Вони в основному виникли в останні роки під впливом засобів масової інформації.
Відповідно до реалізації основних компонентів навчання під час розв’язання дидактичних завдань освітнього процесу дослідниця виділяє такі групи:
нетрадиційні форми цілісного розв’язання завдань навчання (прийняття мети, організація сприйняття, осмислення, закріплення, застосування змісту того, що засвоюється, контроль та самоконтроль);
« пролонговані» форми, які не реалізують дидактичних завдань під час проведення, вони потребують тривалої підготовки.
Для ефективної організації навчально-виховної діяльності школярів необхідно враховувати способи взаємодії суб’єктів навчального процесу, що дозволяє виділити такі моделі нетрадиційних форм навчання:
Модель А. Нетрадиційні форми, що забезпечують однобічну дію на учня (учитель – учень, учень – учень). Організація спілкування за даними схемами робить дитину об’єктом дії, а вчителеві належить провідна роль. Дана модель застосовується тоді, коли необхідно подати інформацію, якої немає в навчальних посібниках, для її наступної поглибленої переробки.
Модель В. Нетрадиційні форми навчання, які забезпечують взаємодію у процесі спілкування суб’єктів навчання в умовах парної роботи, роботи малих груп, між групової роботи. У даній моделі організації спілкування учень є одним із рівноправних суб’єктів. Між учителем і школярем (учнем і учнем) виникає співтворчість. Організовуючи взаємодію, учитель керує пізнавальною діяльністю, творчим пошуком дітей.