Сторінка
10
Ой, як обізветься зелений дубок:
Ой, не хвалися та берізонька,
Не ти свою кору вибілила,
Не ти своє листя широчила,
Не ти своє гілля височила.
Вибілило кору та яснеє сонце,
Широчив листя буйний вітер,
Височив гілля та дрібний дощик.
Одна з дівчаток прочитала вірш Любові Забашти «Берізонька»:
Берізонько, берізонько, Прошу вас, із берези
Ти, мавко лісова, Ви соку не точіть,
Зелені твої кіски Ви краще їй сестричку
Вітрисько розвіва. Зелену посадіть.
Стоїш ти при дорозі Ви краще їй шпаківню
У травах і кущах Поставте на гілках,
І білі свої ноги Щоб прилетів до неї
Все миєш на дощах. Друг лісу, добрий птах.
– Від чого застерігає нас поетеса у цьому вірші? (Щоб не брали у берези соку).
Часто від надлишку вологи берези «плачуть». А сік брати у берези можна, коли її збираються зрубати. Не можна нівечити стовбури красунь ножем чи іншим гострим предметом, бо від невмілого збирання сік витікає і дерево гине. Якщо ж ви побачили рану на дереві, її треба замазати фарбою або глиною.
На уроці музики діти вивчили пісню «Берізонька» (музику написав А.Філіпенко). Співаємо її, ставши хороводом навколо берез.
– Діти, по дорозі до школи, вдома ви ще спостерігатимете за березами. Уявіть, що вони, як живі істоти, можуть говорити. Складіть казку про побачене.
На наступному уроці в класі складаємо казку про берізки. Роботу проводимо колективно, тому що другокласникам самостійно ще важко працювати. Ось зразок такої казки:
Сестрички-берізки
На невеликій галявині у парку жили-були білокорі сестрички-берізки. Такі молоденькі, стрункі, з тоненьким станом, схожі на дівчаток. Ніжно простягають одна до одної свої тендітні рученьки-гілочки, про щось шепочуть. Одягли чисті білі платтячка, як на свято. Прикрасили свій одяг зеленню. Не забули й сережки. Бджілки, що прилетіли до парку, замішувалися ними: «Звідки в нашому парку такі красуні?»
Вдома пропоную переказати цю казку батькам і скласти свою.
Як бачимо, такі уроки серед природи збуджують творчу уяву у дітей, розвивають спостережливість, емоційну чутливість, сприяють розвитку мислення дітей, а, отже, й розвитку мовлення.
Отже, становлення В.О. Сухомлинського як науковця, педагога і методиста відбувалося протягом усього життя, у складних умовах тоталітарної системи. Він пройшов шлях від учителя української мови й літератури, директора середньої школи до видатного вченого, який створив експериментальну школу-лабораторію у Павлиші Кіровоградської області, показав, як треба навчати і виховувати, збагачуватися знаннями, набувати досвіду.
Отже, займаючись проблемою мовної освіти, учений виявив свою позицію щодо місця і значущості рідної мови в навчанні підростаючого покоління та у формуванні й становленні особистості. Рідній мові він надавав першорядного значення в системі шкільних предметів. Навчання мови вважав найважчою справою у педагогічній практиці.
Періодом найінтенсивнішого опанування рідної мови В.О. Сухомлинський вважав два-три останні дошкільні роки і два-три перші роки шкільного навчання, оскільки це, на його думку, особливий і найбурхливіший етап розумового розвитку дитини.
Уперше в методиці української мови В.О. Сухомлинський запровадив «уроки мислення» серед природи, яка є основним джерелом думки, школою розвитку розумових здібностей, а, отже й, розвитку мови дитини. Це були, за образним висловленням вченого, подорожі до першоджерел думки і рідного слова. Так з’явилася «Книга природи», в якій окремі факти, явища мають свої сторінки і назви. Спостерігаючи за життям природи, працею людей у школяра є можливість висловлювати думки про те, що бачить, досліджує, робить. Однією з цікавих форм роботи, яка сприяла мовному розвитку дітей, було складання творів (творів-мініатюр) про те, як вона бачить та відчуває навколишній світ.
Особливе місце у спадщині В.О. Сухомлинського відведено невичерпним можливостям казки у розвитку уяви, фантазії, образності мислення і мовлення дитини, для емоційного, розумового, морально-етичного та естетичного виховання молодого покоління.
Працюючи з дітьми над складанням казок, О. Сухомлинський учив їх добирати власні слова, доводив, що про весняне сонечко, бджолу, гілочку можна скласти безліч казок, і сюжет кожної буде різний. Основне педагог вбачав у тому, щоб, щоб учні вчилися самостійно створювати казки з метою збагачення власного словникового запасу, правильної побудови словосполучень і речень, логіки і краси послідовної розповіді.
Учений переконливо доводив, що школа невіддільна від національного ґрунту і повинна формувати й берегти національну культуру, органічно поєднувати й утверджувати загальнолюдські та національні цінності. І саме казка є духовним багатством народної культури, пробуджує почуття власної гідності, утверджує моральні поняття про добро і зло, справедливість і несправедливість, красу і ницість. Педагог справедливо розглядав казку як перше вогнище дитячої словесної творчості і радив використовувати цей жанр від дошкільного до підліткового віку.
Казки павлиських школярів – це одне з дидактичних відкриттів В.О. Сухомлинського унікальний експеримент не лише у вітчизняній, а й у світовій педагогічній теорії і практиці, який гідний на поцінування та наслідування.
Чільне місце у мовному розвитку дитини посідає слово вчителя: вчитель зобов’язаний володіти словом, універсальним інструментом думки і творчого мислення. Недоліком вчителя, вважав педагог, є нездатність вчителя відчувати поетичні грані слова, невміння розкрити перед учнями його естетичну красу. Учитель, який володіє високою мовною культурою, щиро любить рідну мову – вміє виховувати любов до неї у своїх учнів, сприяє їх моному розвитку.
Багато уваги В.О. Сухомлинський приділяв свідомому засвоєнню учнями правописних правил, поліпшенню їхньої грамотності. Педагог твердив, що усвідомлення граматичних правил має бути поступовим. Засвоєння граматики – тривалий процес застосування набутих знань. У вивченні її велике значення має домашня практична робота: читання, періодичне виконання вправ на те саме правило.
Нині педагогічні колективи, окремі вчителі творчо поєднують влас–ний досвід з досвідом В. Сухомлинського у мовному розвитку дітей, у навчанні рідної мови в школі. Сучасна українська лінгводидактика, опираючись на новітні досягнення мовознавства, педагогіки і психології та результати експериментальних досліджень, робить певний крок уперед в оновленні змісту та вдосконаленні форм і методів навчання. Цьому значною мірою сприяє вагома спадщина вітчизняного науковця.