Сторінка
7

Розвиток мовлення у дітей

1) вивчення рідної мови безглуздо, потворно зводити до студіювання граматики, бо дитина розуміє найтонші відтінки рідної мови задовго до того, як довідається про існування граматики;

2) в основу системи навчання мови треба покласти живе слово і творчість дитини, не повторення чужих думок, а творення власних.

Одну з важливих особливостей методики навчання на уроках граматики В.О. Сухомлинський характеризує тим, що вивчення матеріалу на них органічно зливається з розвитком, поглибленням, поступовим закріпленням знань. На думку вченого, неможливо виділяти на вивчення кожного правила чи розділу з граматики стільки-то годин і вивчати їх тільки протягом цього часу: у тих вчителів, які так діють, учні неграмотні. Це Василь Олександрович радить здійснювати поступово, протягом тривалого часу. Від осмислення – до вивчення, запам’ятовування. Правила діти заучують, але припускаються багатьох помилок. Причина полягає в тому, що заучування правил учителі вважають знанням їх. «Знати граматику, – підкреслює вчений, – це не означає завжди пам’ятати правила. Знати граматичне правило – означає осмислити його на численних фактах живої мови, до того ж не відразу, не на одному уроці, а поступово. І чим більше фактів і явищ живої мови узагальнює правило, тим тривалішим повинен бути період його запам’ятовування.

Цікавими та актуальними у дидактико-методичному плані є погляди В.О. Сухомлинського на навчання мови. Ось окремі з його думок, взяті з книги записів аналізів відвіданих ним уроків:

– у навчанні грамотності, в оволодінні стилістикою велику роль відіграє робота, яка виконується щоденно протягом тривалого часу – рік, два, три, п’ять, сім років. З особливою ретельністю треба домагатись того, щоб учні старанно, уважно, наполегливо виконували щоденні вправи з граматики;

– на уроках граматики учні повинні більше думати, більше працювати самостійно;

– не можна допускати того, щоб учитель говорив (пояснював) в кілька разів більше, ніж пояснюють учні;

– граматичні вправи мають бути спрямовані більше на застосовування знань, ніж на заучування (запам’ятовування) готового.

Чому ж окремі учні з року в рік роблять одні й ті ж помилки, хоч учитель наполегливо працює над їх виправленням? В.О. Сухомлинський вивчав це питання: аналізував протягом навчального року письмові роботи окремих учнів і цілих класів, на засіданнях педагогічної ради слухались доповіді мовників і класних керівників про грамотність учнів. Унаслідок цього вивчення у Павлиській середній школі дійшли висновку, що прогалини у знаннях учнів поглиблювалися через те, що окремі вчителі не працювали з учнями, а лише відмічали й виправляли їхні помилки, не аналізуючи і не вивчаючи їх причин.

Справжній учитель-словесник, за висновком В.О. Сухомлипського, – це той, хто володіє високою мовною культурою, щиро любить рідну мову й вміє виховати любов до неї у своїх учнів, з пошаною ставиться до мов інших народів, уміло організовує позакласну роботу з мови, проводить змістовні уроки, пройняті щирим патріотичним духом. Успіх у вивченні мови визначається також працьовитістю вчителя і учнів, допитливістю школярів, глибоким розумінням суспільної ролі рідного слова в духовному житті людини, сприятливою мовною атмосферою в сім’ї. За роки багаторічної роботи в школі В.О. Сухомлинський дійшов висновку, що не може бути хаотичною думка й задубілою мова в того, хто захоплений цікавою працею. Видатний учений докладно розкриває і причини цього явища. У процесі праці в мислення школяра включаються дедалі нові й нові взаємозв’язки: він не тільки трудиться, а й думає, обмірковує причинно-наслідкові зв’язки, намічає роботу на майбутнє. Активна мислительна діяльність розвиває мову, підвищує загальну культуру.

Дуже багато уваги В.О. Сухомлинський приділяв свідомому засвоєнню учнями правописних правил, поліпшенню їхньої грамотності.

У праці «Павлиська середня школа» В.О. Сухомлинський наголошував, що знати граматику – це означає осмислити правило на численних фактах живої мови. Якщо правило завчене без усвідомлення достатньої кількості фактів, учень лише на деякий час запам’ятає його. Тому Василь Олександрович радив заняття з мови будувати так, аби учні запам’ятовували правила поступово. Вони на багатьох уроках повинні виконувати вправи, мета яких – аналіз фактів живої мови: запис слів і речень, з’ясування закономірностей написання, зіставлення нового з відомим тощо. Правило (визначення, висновок) осмислюється багато разів на нових і нових фактах. І, ось настає момент, коли учень запам’ятовує правило не тому, що він завчив його, а тому, що багато разів вдумувався в нього, застосовував його для пояснення мовних фактів, явищ, зосереджуючись на його суті. Домогтися того, щоб учень твердо запам’ятав правило чи визначення без спеціального заучування, за висновком В.О. Сухомлинського, є однією з особливо цінних рис педагогічної майстерності словесника. До свідомого засвоєння правил дітей слід привчати з молодших класів. З часом у середніх і старших класах у них створюється така єдність знань і вмінь з мови, коли знання настільки глибоко трансформуються в уміння, що у використанні їх з’являється певний автоматизм – учень набуває навичок писати грамотно. У нього не буде потреби щоразу пригадувати правило при написанні окремих слів і вживанні розділових знаків. Є багато дорослих людей, які давно забули точне формулювання правил, але пишуть без помилок.

Керівництво розумовою працею, коли такого великого значення надається оволодінню знаннями без спеціального заучування, ставить певні вимоги перед структурою уроку мови, вибором методів проведення його і підготовкою вчителя до нього. Переважним типом уроків у цьому випадку, па думку В.О. Сухомлинського, повинен стати урок практичного застосування знань для набуття, розвитку й поглиблення нових знань. Робота учнів на уроці організовується так, аби вони час від часу аналізували факти і явища рідної мови, глибше осмислювали мовні поняття, правила, визначення. Засвоєння граматики – тривалий процес застосування набутих знань. У зв’язку з цим у вивченні її велике значення має домашня практична робота: читання, періодичне виконання вправ на те саме правило.

В.О. Сухомлинський твердив, що усвідомлення граматичних правил має бути поступовим. Учителі-словесники складають систему творчих і зорових диктантів, завдяки яким учні за роки навчання кілька разів повторюють найважливіші орфографічні правила. Підготовка вчителя до уроків має бути спрямована на перспективу. Він повинен бачити, над чим працюватимуть учні протягом року, як розподілити їхню працю, по-перше, в часі, по-друге, між класними і домашніми завданнями. З кожною повою вправою учні дедалі самостійніше використовують знання, набуті па попередніх уроках. Уважно вивчаючи роботу школярів, учитель-словесник дає індивідуальні завдання. Ніякі програми не в змозі передбачити, коли і які треба виконувати вправи, лише вчитель, знаючи сили, здатність кожного учня до розумової праці, може виробити їх систему.

В.О. Сухомлинський назавжди ввійшов у методику вивчення української мови як видатний її творець, новатор, який відкинув стару, споглядальну методику і створив методичну систему якісно нового рівня, що робить учителя-словесника справжнім майстром своєї справи, який вміє визначати перспективу вивчення рідної мови, твердо прогнозувати результати своєї праці. Його методична система відзначається особливою конструктивністю, творчим динамізмом і високою результативністю, неординарністю теоретичних і практичних підходів до розв'язання актуальних проблем вивчення української мови в школі.