Сторінка
1
Для сучасного суспільства проблема формування духовності, духовної культури особливо актуальна. Відчуженість від культури, знецінення престижу освіченості та інтелектуальної діяльності. Заниження моральних критеріїв своєї та чужої поведінки складають не вирішенні проблеми при формуванні життєвої позиції підростаючого покоління.
Вирішальною силою і одночасно основною стратегічною метою розвитку незалежної української держави є Людина, її ідейні устремління, моральні принципи, творчий потенціал. Перебування нашої країни на зламі епох, зусилля по відродженню культури, що знайшли відображення в Законні про культуру зобов’язують до пошуку, вимагають творчих особистостей. Криза минулого суспільства призвела до того, що повсюдно спостерігаються моральні компроміси, різке зниження престижу духовних цінностей, розповсюдження обивательської психології, соціальної апатії, втрати смислу життєвих цінностей. З’явилися нові кризові явища. Успіх українського державотворення буде залежати передусім від рівня духовного розвитку людини. Настав час ретельно проаналізувати можливості різних виховних засобів, звільнитись від нагромаджених ілюзій і стереотипів, дати, нарешті, простір творчому пошукові найкращих і найдоцільніших шляхів формування особистості. Суттєву роль у цьому процесі мають відіграти естетичні начала, які пронизують усе життя людини, її працю, побут, відносини з людським оточенням. Естетичне виховання впливає на людину різноманітно, різнобічно збагачує її духовний світ і удосконалює її діяльність. Воно сприяє формуванню творчих здібностей особи і зміцненню її моральних позицій.
Національна Державна Комплексна програма естетичного виховання необхідна, яка покликана сприяти відродженню національної культури, виконанню Державної національної програми „Освіта", в якій пріоритетним напрямом реформування виховання визначене „Забезпечення високої художньо-естетичної освіченості і вихованості особистостей", а також збереженню надбань культури та творчому розвитку особистості.
На сучасному етапі спостерігається тенденція до погіршення культури спілкування та поведінки в учнівських колективах. В Україні ця проблема набуває особливої гостроти, оскільки молодь формується в складних соціокультурних умовах економічних і політичних суперечностей, неврівноваженості соціальних процесів, криміногенності. Основними причинами деструктивної поведінки є, зокрема, психологічний дискомфорт, негативні переживання, загальна втрата духовних орієнтирів, девальвація загальнолюдських цінностей, не сформованість у значної частини дітей почуттів терпимості, толерантності, милосердя, честі, совісті, доброти, що викликає у дітей апатію, нудьгу відчуття своєї непотрібності, не розуміння сенсу життя. При врахуванні недоліків попередньої практики реалізації профілактичних завдань основна увага має бути спрямована на вироблення нової філософії виховання, на підвищення наукового рівня теорії методології та педагогічної майстерності у здійсненні превентивної роботи, вдосконалення традиційних і не традиційних форм і методів, побудову нових стратегій даного напряму виховання. Превентивне виховання – це комплексний цілеспрямований вплив на особистість у процесі її активної динамічної взаємодії із соціальними інституціями, спрямований на фізичний психічний, духовний, соціальний розвиток особистості, вироблення в неї імунітету до негативних впливів соціального оточення, профілактику і корекцію асоціальних проявів у поведінці дітей, на їх допомогу і захист.
Превентивне виховання здійснюється на трьох рівнях:
раннє або первинне превентивне виховання (соціально-педагогічна профілактика);
вторинне превентивне виховання (превентивна допомога і корекція);
третинне превентивне виховання (адаптація, реабілітація і ре соціалізація).
В початкових класах здебільшого використовують перший рівень.
Згідно з пріоритетом гуманістичних цінностей, значенням індивіда культурно-духовному розвитку країни цінність людини визначається духовною культурою якою вона володіє. Духовна культура особистості розглядається як мінімально необхідний комплекс загальнокультурних знань, ідей, ціннісних уявлень, універсальних способів пізнання, мислення, без оволодіння якими неможлива взаємодія людей гармонія особистості і суспільства. Процес виховання духовності виступає як відтворення духовної культури нагромадженої в суспільстві та стимулювання внутрішнього саморозвитку людини.
„Духовність, - пише Шевченко, - інтегрована властивість особистості, що проявляється в необхідності жити, творити згідно з ідеалами істини, добра і краси – виступає, як показник рівня людських стосунків, почуттів, морально естетичної громадянської позиції, здатності до співпереживання, жалю і милосердя".
Естетична культура формується в процесі навчання і виховання. Естетичне, як найбільш емоційна форма духовності здатне пробудити в кожного „душі прекрасні поривання". Могутнім засобом виховання є мистецтво, яке відображає в художньому образі принципово новий рівень дійсності, виступає як універсальний засіб бачення світу очима іншої людини перетворення зовнішніх культурних сенсів у духовний світ особистості. Як доводять спеціальні дослідження, розвиток особистості органічно пов’язаний з її ставленням до мистецтва.
Пробуджувати в людині творця, який бажає і вміє творити за законами краси – ця функція мистецтв буде зростати з розвитком суспільства. Людина майбутнього не буде примушуватись до праці ні прямими економічними, ні позаекономічними стимулами; єдиним стимулом буде розвинуте творче начало, а його й формує мистецтво.
Об’єкт дослідження – навчально виховний процес у початковій школі.
Предмет дослідження – естетичне виховання школярів.
Мета дослідження – теоретично обґрунтувати сутність естетичного виховання школярів їх вплив на гармонійний розвиток особистості та необхідність їх використання у навчально-виховному процесі початкової школи.
Завдання дослідження:
ознайомитися з рівнем сформованості у школярів естетичних смаків, понять, почуттів;
дослідити емоційно-естетичний розвиток в сучасній початковій школі;
з’ясувати сучасні проблеми естетичного виховання в навчальному процесі молодших школярів.
Методи дослідження: спостереження, аналіз педагогічної літератури, вивчення шкільної документації, бесіда, вивчення продуктів шкільної діяльності дітей, узагальнення незалежних характеристик.
З історії становлення естетичного виховання та його традиції на Україні
Естетика – наука про становлення чуттєвої культури людини. Таке загальне визначення витікає з органічної єдності двох своєрідних частин цієї науки; якими є: 1) виявлення діалектики самого процесу освоєння, специфіки естетичного як прояву ціннісного ставлення людини до дійсності; 2) художня діяльність людини. Обидві частини хоч і тісно взаємопов’язані, проте відносно самостійні. У першій розглядаються питання природи, специфіки і творчого потенціалу естетичного, категорії естетики – прекрасне, трагічне, комічне. Друга частина охоплює художню діяльність людини, структурну і функціональну її своєрідність, природу художнього таланту, видову, жанрову та стильову самобутність мистецтва.