Сторінка
5
Єдиний шлях попередження появи помилок такого роду — уважне дослідження дій учня на етапі освоєння інструкції для формування ООР і обов'язкове послідовне відпрацьовування схеми ООР по всім ООТ без винятку на всіх етапах формування і засвоєння дії. При цьому недостатньо лише відпрацювати рекомендовану ООТ, варто ще подбати про блокування можливості впровадження помилкових ООТ, на основі яких може виникнути інтерференція навичок. Для цього використовують прийом контрастного зіставлення правильного і помилкового варіантів із гучномовною констатацією розходжень у відчуттях і акцентованому виділенні помилкового варіанта.
Способи і методи усунення негативних факторів
Перший — поступове збільшення швидкості дій. Після того як вдало проходять 90 % спроб, швидкість дії небагато підвищується і на цій ступіні знову домагаються 90% вдалих спроб. Послідовно домагаючись упевненого виконання дії на швидкість, яка збільшуються, можна сформувати стійку навичка і на рекордній швидкості. Цей методичний прийом лежить, зокрема, в основі тренування спортсменів, майстерність яких засновано на надзвичайно швидкій роботі рук, а також спортсменів, що спеціалізуються у швидкісних вправах.
Другий прийом — східчасте підвищення точності дії. Тут принцип ускладнення той же, що й у першому прйомі, але змінюваним параметром є не швидкість, а вимога до точності дії. Це основний принцип у тренуванні спортсменів, в основі майстерності яких лежать точні рухи.
Третій прийом — збільшення розмірів поля розподілу уваги для доцільної корекції дій у зовнішніх умовах, що змінюються. Цей прийом характерний для підготовки до діяльності, заснованої на взаємо- і протидіях у їхніх різних сполученнях, що протікає у швидко мінливих умовах і характерне для спортивних ігор і єдиноборств, а також для бойового і деякого видів трудової практики.
Стандартна техніка не виключає можливості індивідуальних відхилень у деяких елементах виконання, зрозуміло, в межах, які не спотворюють основу дії. Індивідуалізація техніки здійснюється за двома напрямами: а) шляхом типової індивідуалізації, коли в межах стандартної техніки вносяться деякі зміни згідно з особливостями конституції тіла і фізичної підготовленості окремої групи учнів; б) шляхом персональної індивідуалізації, з урахуванням особливостей кожного учня.
Основа техніки рухів — це сукупність тих ланок і рис структури рухів, які, безумовно, необхідні для вирішення рухового завдання у певний спосіб (почерговість прояву м'язових зусиль, основні моменти узгодженості рухів у просторі і за часом та ін.). Вилучення хоча б одного з цих компонентів або порушення співвідношення в даній сукупності рухів робить неможливим вирішення рухового завдання.
Успіх навчання залежить, однак, не тільки від відповідності процесу закономірностям засвоєння матеріалу. Саме засвоєння — інтегральний підсумок цілеспрямованої діяльності учня і вчителі, оптимизированной по багатьом характеристикам, їх спільного пізнавального, комунікативного, інформаційного, оцінного й іншого видів роботи. Ця різноманітна по формах і змісту спільна діяльність регулюється закономірностями особливого роду — дидактичними принципами.
До факторів позитивності педагогічного ефекту при навчанні техніці рухів можемо віднести: правильність організації педагогічного процесу, раціональний розподіл навантаження на учнів, індивідуальний підхід до кожного учня, поступовість у навчанні (від простих вправ до більш складних),
Крім позитивних факторів педагогічного впливу існують також і негативні, а саме: надмірне використання складних вправ, нераціональний розподіл навантаження, робота тривалий час без відпочинку, невміння пояснити учню послідовність виконання вправ.