Сторінка
1

Дослідження впливу нормативно-правового поля обігу казначейських векселів на формування бюджету України

Розвиток ринку цінних паперів в України набуває сили. Численні зміни та доповнення до Закону України “Про цінні папери і фондову біржу” в період з 1991 до 2001 року заповню­вали прогалини в законодавчій та нор­мативній базах, що виникали внаслідок інтенсивної перебудови економіки нашої країни. Крім того, порядок оформлення, видачі, обігу та оплати таких фінансових інструментів, як векселі, регулювався великою кіль­кістю по­станов Кабінету Міністрів України, наказів Міністерства фінансів, Держав­ної податкової адміністрації України тощо. Регулювання вексельного обігу в Україні вели­кою кількістю нормативних документів було викликано як від­сутністю національного закону щодо вексельного обігу, так і кількістю нових видів векселів введених в обіг, зокрема: казначейських, пенсійних, податкових, банківських тощо. Істотно, що недоско­нала законодавча база обігу векселів здійснює негативний вплив на вексельний ринок, оскільки регулювання обігу векселів тільки нормативними документами уповнова­жених центральних органів влади дозволяє останнім максимально врахувати відомчі інтереси.

На нашу думку, саме така ситуація склалась з ринком казначейських векселів в Укра­їні. Розробка і затвердження Кабінетом Міністрів України та Міністерством фінан­сів України таких документів, як Порядок викупу кредиторської і погашення дебітор­ської заборгованості держави з викорис­танням казначейських векселів та Інструкція про порядок видачі, обліку та погашення векселів Державного казначейства України (далі – Інструкція № 269) були здійснені без урахування їх відповідності законодавству України, що привело до дискредитації казначейських векселів, як фінансових інструментів. Внаслідок цього були підписані відповідні укази Президента про заборону їх використання. Так, протягом 1998 року, тобто в перший рік випуску казначейських векселів, Кабінетом Міністрів України було видано близько 100 постанов і розпоряджень про взаємозаліки, зокрема й з використанням казначейських векселів, на загальну суму 6 млрд. гривень, тобто грошові кошти до державного бюджету не надійшли.

Казна­чейський вексель у таких схемах перетворився в сурогат цінного паперу внаслідок того, що головний розпорядник бюджетних коштів, розраховуючись із конкретним кредито­ром, який мав недоїмку з обов’язкових платежів до бюджету, передавав йому право володіння векселем без фактичної передачі. Між ними складався акт прийому-передачі та видавалася нова довідка про володіння векселем Державного казначейства України. Ці документи були підставою для централізованого оформлення іменного індосаменту на зворотному боці векселя на відповідного кредитора. Підставою для централізованих розрахунків головних розпорядників коштів були реєстри розподілу бюджетних коштів у розрізі областей по підвідомчих розпорядниках бюджетних коштів, складені на підставі актів звірки про дебіторсько-кредиторську заборгованість.

Згідно з порядком застосування векселів державного казначейства для фінансування видатків державного бюджету векселедержателі мали право використовувати казна­чейські векселі для:

– погашення кредиторської заборгованості за згодою відповідних кредиторів (розра­хунок здійснювався за вексельними сумами);

– зарахування векселів Державного казначейства України як оплату податків і зборів до державного бюджету, що може бути здійснено в будь-який момент до строку платежу за векселем.

Крім того, був передбачений продаж векселів Державного казна­чейства України юридичним особам та застава векселів із метою забез­печення платежів і кредитів відпо­відно до Закону України “Про заставу. Однак згідно з порядком застосування векселів Держаного казначейства для фінансування видатків Державного бюджету (далі – Порядок № 115) бюд­жетним установам та підприємствам, які отримували дотації з бюд­жету останні операції з векселями Державного казначейства України проводити не дозволялось.

З метою збереження за векселем статусу цінного паперу та недо­пущення наповнення державного бюджету способом, невизначеним законо­давством (тільки грошовими кошта­ми), автори вважають, що необхідно було внести певні зміни до Порядку № 115, зокрема п. 7 частини 2 викласти в такій редакції:

“Казначейські векселі випускаються у вигляді простих векселів на бланках спеціаль­них зразків:

– для використання з метою отримання на рахунок пред’явників векселів Державного казначейства України грошових коштів;

– для використання з метою зарахування казначейських векселів Державного казна­чей­ства України у сплату держателями казначейських векселів податків до державного бюджету”.

Одночасно необхідно було скасувати п. 8 частини 2 “Випуск казна­чейських векселів” Інструкції № 269 у зв’язку з тим, що згідно з Же­невською конвенцією та законодавством України, вексель – безумовне зобов’язання векселедавця перед векселедержателем. Тобто складання угоди не відігравало ніякої ролі. Додатково при обігу векселів Державного казначейства України необхідно було вирішити ще одну проблему.

Так, ще у листопаді 1996 року Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова “Про затвердження Порядку застосування векселів Державного казна­чейства” (далі – Порядок № 115), згідно з якою однією з умов погашення платежів до бюджету векселями Державного казначейства України була наявність недоїмки за платежами, що виникла не раніше ніж за 45 діб до дати видачі відповідної довідки податковою інспекцією. На думку авторів, норми Порядку № 115 ускладнювали використання векселів. Твердження їх ґрунтується на тому, що основна частина сум платежів до бюджету виникає в процесі поточної діяль­ності суб’єкта господарювання. Зокрема, податкові зобов’язання останнього виникають за датою відвантаження товару. Тобто підприємству невигідно чекати 45 діб, після яких починають нараховувати пеню, штрафи тощо. Таким чином, необхідно було у Порядок № 115 внести певні зміни, які б дозволили підприємству оплатити векселями Державного казначейства України поточну недоїмку з платежів до бюджету.

Повертаючись до обов’язкових реквізитів векселя, встановлених Законом України “Про цінні папери і фондову біржу”, необхідно зазна­чити, що у способах призначення строку платежу за векселями (точніше – у паперах, які претендують на статус векселів) у нормативних документах і при заповнені бланків векселів суб’єктами господарювання допускається велика кількість помилок, зокрема: