Сторінка
4

Дослідження впливу нормативно-правового поля обігу казначейських векселів на формування бюджету України

Згідно з Порядком № 115, якщо сума заборгованості з обов’язкових платежів до бюджету менша від суми, вказаної у векселі, то залишок суми погашеного казначейського векселя зараховувався в рахунок наступних платежів і не підлягав поверненню. Облік сум, зарахованих у сплату обов’язкових платежів до державного бюджету, вели податкові органи у ре­єстрі “Погашення заборгованості з податків векселями Державного казна­чейства”. Форма реєстру визначалась Державною податковою адміністра­цією України. Суму казначейського векселя, що погашався в рахунок сплати обов’язкових платежів, державні податкові органи відображали на особисто­му рахунку платника податку датою прийняття рішення Головним управ­лінням Державного казначейства про погашення каз­начейського векселя. Регіональні управління Державного казначейства щомісячно подавали звіт про погашення казначейських векселів Головному управлінню Державного казначейства України. При такому механізмі погашення векселів Держав­ного казначей­ства України виникала проблема, яка полягала у зловживанні бюджетними установами та організаціями при розрахунках зі своїми постачальниками. Так, кредитор бюджетного підприємства, дізнавшись про можливість отримання векселя Державного казначейства України, оформля­в документи на суму, що значно перевищувала реальну заборгова­ність перед бюджетом. Зробити це було неважко у зв’язку з тим, що вексель видавався на суму заборгованості станом на будь-яку звітну дату або на дату строку оплати векселя. У такій ситуації підприємство-векселедержатель було незацікавлене чекати строку оплати векселя і прагнуло максимально швидко продати його, не рахуючись з можливими втратами. Вірогідні покупці реально оцінювали ситуацію і намагалися максимально знизити ціну. У результаті цього, вексель продавався приблизно за 50 % від його номіналь­ної вартості. Забезпечити облік збитків було неможливо, оскільки сума номіналу векселя була врахована при розрахунках із постачальниками і замовниками. З метою зниження збитків, підприємству нічого не залишалось як завищувати ціни на продукцію для державних потреб. Така ситуація часто зустрічалась у практиці обігу простого векселя Державного казначейства України. Крім того, податковим службам не вистачало опера­тивності в по­відомленні обслуговуючої банківської установи про погашення векселя. Це призводило до того, що при надходженні коштів на розрахунковий рахунок підприєм­ства, на підставі даних картотеки № 2 (накопичувальні дані за­боргованості за платежами в бюджет, виконавчі документи тощо), ці кошти одразу ж списувались банком. При своєчас­ному надходженні інформації від податкової інспекції про погашення заборго­ваності за платежами до бюд­жету векселями Державного казначейства України цього б не відбувалося.

Отже, нормативна база обігу векселів Державного казначейства Укра­їни була не до кінця розробленою. Якщо держава приймає на себе будь-які зо­бов’язання з погашення своєї кредиторської та дебіторської заборгованості у вексельній формі, то повинні бути затверджені не тільки нормативні документи Кабінету Міністрів України, але і прийнятий відповідний закон, який би регулював цей механізм. Крім того, нормативні акти, які регу­лю­ють вексельний обіг, повинні повністю відповідати міжнародним і вітчизняним законодавчим актам.