Сторінка
6
Орієнтація на середнього учня, яка раніше панувала в польській педагогіці призвела до того, що система шкільної освіти була спрямована на виховання здебільше пасивних людей (виконавців розпоряджень та наказів), які слабо володіли самостійним творчим мисленням. У сучасній педагогіці було взято курс на виховання активної і творчої особистості. Концепція нової моделі школи, на відміну від традиційної, передбачає реалізацію наступних функцій:
Орієнтація на особистість учня, його всебічний розвиток, підготовку до майбутнього дорослого життя. Скерованість педагогічної діяльності вчителя не тільки на інтелектуальний розвиток школярів, а й на їх емоційну сферу, покращення стану здоров'я, рухової підготовленості, що наповнює розвиток дітей та молоді багатосторонністю і гармонійністю. Учень також повинен бути підготовлений до самореалізації власного потенціалу (інтелектуального, морального, естетичного, фізичного тощо).
-Обмеження навчання, яке спирається лише на підручниках та переказі вчителем навчальної інформації для учнів. Оточуюче середовище (в першу чергу школа та батьки) повинно стати не тільки головним джерелом знань, але також і територією різноманітної діяльності школярів, здійснювати на них разом педагогічний вплив, що є суттєвим при формуванні особистих якостей та переконань.
-Навчання повинне спиратись на активності учнів. Поєднувати їх знання з діяльністю, коли активність є підставою умовою здобування практичного досвіду. Різноманітність навчальних занять дає можливість долати односторонній інтелектуалізм освіти, вона також сприяє поглибленню інтеграції різних наукових галузей знань особистості.
-Дидактичний процес повинен бути пристосований до індивідуальних і вікових анатомо-фізіологічних та психічних можливостей школярів. Це вимагає значного обмеження консервативних форм навчання, на користь більш активної реалізації вчителем принципу індивідуального підходу у навчально-виховному процесі в школі. Важливою парадигмою сучасної школи є заміна авторитарного стилю у педагогічній праці з учнями на демократичний, створення доброзичливої атмосфери та повагу до них, у навчальному закладі повинна панувати атмосфера солідарності дітей, бажання взаємодопомоги, відповідальності перед своїми однолітками за свої вчинки. Така організація навчально-виховного процесу вимагає скорочення дистанції між вчителем та учнем, максимального обмеження дисциплінарного покарання школярів, підтримки різних форм самоуправління, залучення дітей та молоді до процесу функціонування класу. Важливою є також підготовка учнів до власного вирішення конфліктів між однолітками, а також розвитку у них самоконтролю. Відповідно нової концепції освіти по кожному навчальному предмету визначений мінімум базових знань, умінь та навичок, якими повинні опанувати учні. Міністерством народної освіти Польщі було визначено базовий мінімум з предмету „Фізичне виховання”, до якого можна додавати частину навчального матеріалу (шкільний компонент), яку опрацьовує сам вчитель при складанні так званої „авторської частини програми”. Однак не всі вчителі мають достатній педагогічний досвід, а також відповідну підготовленість для самостійного складання авторської програми. Тому Міністерство народної освіти щороку пропонує 6-8 програм педагогів новаторів з різних регіонів Польщі. Вони видаються значним тиражем і доступні кожному вчителю, тому він може обрати для себе будь-яку з них.
Вчитель фізичного виховання має можливість застосувати власну технологію педагогічної діяльності у проведені уроків. Тому при розробці своєї програми він повинен враховувати інтерес учнів, щодо запропонованих фізичних вправ і певних видів спорту, матеріальну базу, географічно-кліматичні умови у яких функціонує школа та ін. Нова концепція фізичного виховання школярів передбачає реалізацію тих завдань, які пов'язані з формуванням в учнів рухових вмінь та навичок, а також повідомлення їм певних валеологічних знань, які є підставою для запровадження засобів фізичної культури у повсякденний побут людини, турботу про збереження та зміцнення свого здоров'я. Вчитель фізичного виховання повинен так побудувати свою працю з учнями, щоб вони мали можливість опанувати такими знаннями, вміннями та навичками, які їм потрібні у дорослому житті. Крім того, від вчителя вимагається не тільки успішної реалізації освітніх, виховних та оздоровчих завдань з предмета „Фізичне виховання”, але також бути суспільно активною людиною, яка вміє встановлювати ділові контакти з місцевими спортивними та оздоровчо-фізкультурними організаціями, брати активну участь в важливих спортивних подіях даного регіону, активно залучати до участі в них учнів своєї школи. Однією із суттєвих проблем шкільної освіти в Польщі є те, що сучасна молодь втрачає інтерес до занять фізкультурою і спортом, особливо за останні десять років. Це пов'язано з тим, що в країні зменшується фінансування на розвиток дитячого та юнацького спорту, утримання спортивних споруд (стадіони, басейни, туристичні бази та ін.), на придбання фізкультурного інвентарю та обладнання для загальноосвітніх шкіл, які повинні створювати сприятливі умови для масових занять дітьми і молоддю фізкультурою і спортом. Широке розповсюдження телебачення, комп'ютерів, які мають Інтернет, забирають значний час у молоді. До того ж навчальні заняття (особливо в гімназіях та ліцеях) і підготовка домашніх завдань, вимагають значних психічних і фізичних зусиль від учнів і складають більшість витрат часу у бюджеті їхнього дня. У 2005-2008 роках нами були проведені дослідження, разом з магістрантами Гуманітарно-природничого університету м. Кельце, з метою визначення відношення молоді у віці 16-18 років до занять фізкультурою і спортом. Цими дослідженнями були охоплені учні шести ліцеїв у Лодзинському воєводстві, загальна кількість їх складала 305 осіб. На основі аналізу анонімного анкетування було встановлено, що у 81 % учнів мотивація до систематичних занять фізкультурою та спортом формується в процесі безпосередньої участі в цих заняттях, коли вони відчувають приємність та задоволення від виконання запропонованих фізичних вправ, спортивних ігор та ін. 9 % респондентів проявило інтерес до вправ фізичної культури оглядаючи спортивні змагання на стадіоні (футбол, легка атлетика) або у спортивному залі волейбол, баскетбол, гандбол, гімнастика та ін.). У 10 % молоді мотивація до спортивних занять була сформована у наслідок читання газет, журналів, книжок та огляду телевізійних передач на спортивну тематику. Найбільш популярними видами спорту, яким учні віддавали перевагу, були різні спортивні дисципліни у залежності від статі молоді. Дівчата на перше місце поставили спортивні ігри (баскетбол, волейбол, гандбол, настільний теніс) – 51 %, на другому місці туризм – 27 %, на третьому місці водні види спорту (плавання, гребля на байдарці) – 22 %. Відмітимо значний зріст інтересу дівчат до спортивних ігор (у 2005 році цей показник складав 33 %), незначний збільшення популярності туризму (24 %) і значним зниженням популярності плавання (43 %), у порівнянню з попереднім анкетуванням проведеними нами у 2005 році. Хлопці на перше місце поставили футбол 55 % (56 % у 2005 році); на друге – спортивні ігри (баскетбол, волейбол, гандбол) – 29 % (20 %); на третьому місці водні види спорту (плавання та гребля на байдарках) – 16 % (24 %). У випадку хлопців зросла популярність спортивних ігор при відчутному зниженні популярності водних видів спорту. В анкеті також були питання, що давали можливість виявити думку учнів на те, як впливає участь у регулярних заняттях фізкультурою та спортом на їх навчання в ліцеї. 48 % респондентів зазначило, що участь в таких заняттях не відбивається негативно на їх успіхах у навчанні. 31 % учнів вважає, що регулярне виконання фізичних вправ позитивно впливає на їх розумову працездатність і дає можливість краще засвоювати навчальний матеріал під час уроків із загальноосвітніх предметів. 14 % респонденті не має власної думки з цього питання, а 7 % учнів вважає, що активна участь у спортивних заняттях забирає дужо часу і тому може заважати їм добре навчатись. Молодь також визначила головні чинники, які негативно впливають на їх рухову активність у позаурочний час. До них відносяться: обмеженість часу, яка пов'язана з навчанням у ліцеї та виконання значного обсягу домашніх завдань з різних предметів (47 %); немає відповідних умов для занять фізкультурою і спортом, перш за все відсутність належної спортивної бази (стадіон, басейн, фізкультурний зал та ін.), яка б була розташована недалеко від місця їх проживання (36 %); низький інтерес в учнів до занять фізкультурою та спортом (17 %). Негативним є факт збільшення групи учнів, у порівнянню з попереднім дослідженням (2005 рік), які не мають відповідних умов для занять фізкультурою і спортом з причин обмеженості часу (41 %) та відсутності належної бази (36 %) при одночасним зростанням інтересу до цих занять (27 %). У розвинутих країнах світу цілеспрямоване фізичне виховання є головною складовою діяльності школи, а моральне, духовне становлення особистості - її найважливішими напрямами фізичної освіти на рівні з укріплення здоров’я та функціональною підготовкою. Так, у США документ "Америка-2000: Стратегія розвитку фізичної освіти" (1991) передбачає використати школу як "центр, здатний перебудувати розвиток цивілізованого суспільства". Програму морального виховання пропонує базувати на біблейських цінностях і принципах. На перший план висуваються чесність, цілісність, прямота, старанність, особиста відповідальність. Описано 60 головних рис характеру, які слід формувати у дітей шляхом фізичного виховання (відвага, стійкість, рішучість, настирливість, співчуття, терпимість та інші). У доповіді національної комісії з освіти Великобританії (1993) сказано, що "Освіта - це не тільки перевага знань, але й наділення моральною, духовною силою". Школа повинна передавати підростаючому поколінню такі цінності, як громадянськість, правдивість, повагу до інших, почуття обов'язку перед суспільством, турботу про людей, а також культурну спадщину (музику, театр, живопис) тощо. В інструкціях Міністерства освіти Франції (1985) підкреслюється, що "У процесі навчання необхідно виховувати особистість цивілізованого і демократичного суспільства, спрямовану до істини, з вірою в людський розум, з почуттям відповідальності, власної гідності, поваги до інших людей, солідарності, неприйняття расизму, розуміння універсальності різних культур, любові до Франції, невід'ємної від любові до Свободи, Рівності, Братерства". У Японії закон про фізичну освіту (1947) проголошує, що на школу покладена місія формування нації, яка служить ідеалам миру і людяності, взірцем фізичної, духової та моральної рівноваги. Документ визначає цілі "повноцінного розвитку особистості", виховання "будівників миролюбної держави і суспільства", людей, які "люблять істину і справедливість, особисту свободу, працю, відповідальних і незалежних". У 1966 році програма шкільного виховання була конкретизована. Було видано "Опис ідеального японця", в якому визначалися 4 групи якостей: