Сторінка
9

Методика і організація занять із дітьми, які мають враження слуху

Включення мовного матеріалу в зміст занять з глухими юнаками позитивно вплинуло на накопичення та осмислення словникового запасу, пов'язаного з формуванням та удосконаленням рухових умінь. Розвиток мови у глухих юнаків проводився з нарощуванням типів фраз, оволодінням фонетикою і граматикою мови. На заняттях використовували сполучні висловлювання, предметно-практичні дії при складанні сюжетних текстів, складали зарисовки ігор та ігрових дій, із пластиліну ліпили фігурки різних вихідних положень: нахили, кидки, пірнання, зміни різних вихідних положень. Ці методичні прийоми викликали у глухих юнаків умотивованість, усвідомленість, проговорювання власних дій, їх інтерес до формування висловлювань.

Заняття в інтегрованих групах сприяли розширенню сфери спілкування, використанню залишкового або часткового слуху. Це дозволило глухим юнакам швидше з більшим ефектом вийти з труднощів, обумовлених дефектом і вторинними порушеннями, які в них відмічались. Необхідно відмітити, що мовна недостатність глухих юнаків ускладнювала сприйняття інформації, пов'язаної з описанням і засвоєнням техніки легкоатлетичних вправ.

З цією метою були розроблені спеціальні мовні програми, які стосуються питань ігрової діяльності на воді зі спортивної спеціальної термінології, найменування спортивного обладнання та інвентарю, рухових дій, понять про простір, часових і силових параметрів рухів, структури словесно-наочних повідомлень, пов'язаних із вимірювальною апаратурою, словесних компонентів, які містять інформацію на слайдах, рисунках, таблицях, кінограмах, кінокільцівках, відеозаписах.

Етапи розвитку спортивного руху нечуючих України

Завдяки незламному духу нечуючих, їх наполегливості, завдяки терплячим педагогам слабочуючі або глухі досягають значних успіхів в творчій діяльності, зокрема в спорті.

До революції 1917 року в Україні існувало шість шкіл для глухонімих дітей. Відомостей про те, як в цих школах проводилось фізкультурне виховання дітей, на жаль, немає.

На початку двадцятого сторіччя, як відомо, була в пошані класична боротьба. Серед відомих борців, таких, як Іван Піддубний, Іван Заїкін з'являється глухонімий борець Степан Колтун (Ковтун), який небезуспішно виступає на аренах цирків.

В 1922 – 1927 роках в Україні глухонімі починають об'єднуватися у свої організації, в першу чергу у великих містах – Харкові, Києві, Одесі. Відкриваються клуби глухонімих, де поряд з іншими гуртками організовуються фізкультурні гуртки з різних видів спорту: гімнастики, футболу, шахів, шашок.

Перша спроба проведення всеукраїнських змагань була здійснена в 1927 році в змаганнях з легкої атлетики.

В 1931 році було прийнято рішення про проведення Всеукраїнської спартакіади глухонімих на честь Всесоюзної спартакіади 1932 року.

Після війни, з 1946 року, починає налагоджуватись фізкультурно-спортивний рух серед глухонімих України.

В 1951 році Комітет у справах фізкультури та спорту при Раді Міністрів УРСР надав практичну допомогу УТОГ в організації колективів фізкультури.

Багато глухих спортсменів досягають високих результатів у спортивних змаганнях. Наприклад, велогонщик Ісаак Гільберг (Київ), неодноразово був чемпіоном і призером УРСР з велосипедного спорту.

Період VIIІ Всесвітніми літніми іграми 1957 р. в Іваново відбулись Всесоюзні змагання з легкої атлетики і волейболу. На цих змаганнях успішно виступали легкоатлети Фаїна Антонова, Микола Здот, Анатолій Симоненко, які й були включені в збірну команду СРСР. Виступаючи на VIII Всесвітніх іграх глухих 1957 року в Мілані (Італія), вони завоювали загалом шість золотих та одну бронзову медалі.

Футбольна команда УРСР п'ять років поспіль (1960 – 1964 рр.) утримувала звання чемпіона СРСР серед глухих.

В 1974 році відбулася третя спартакіада, до того ж із ігрових видів спорту змагання проводились: з баскетболу – в 2-х групах, волейболу – в 3-х групах, футболу – у 4-х групах. За період 1971 – 1975 рр. українські спортсмени на всесоюзних першостях 19 разів були першими в різних видах спорту, а легкоатлети України були недосяжними для інших команд. Було підготовлено одного майстра спорту міжнародного класу, 4 майстри спорту, 46 кандидатів в майстри, 330 першорозрядників, 6980 розрядників масових розрядів.

У 1977 році проведено IV спартакіаду. Але за 1981 – 1985 роки спортсмени України, на жаль, здали свої позиції на всесоюзних змаганнях у футболі, легкій атлетиці, волейболі (чоловіки), баскетболі.

Після проголошення незалежності України в 1992 році створюється юридично незалежна спортивна федерація глухих України (СФГУ), яка через національний комітет спорту інвалідів України (НКСІУ) підпорядкована Міністерству в справах молоді та Спорту України.

Створюється “інваспорт” - державна організація зі спорту інвалідів, яка проводить тренувальну роботу та змагання серед інвалідів різних нозологій.

Збірна команда глухих України вперше виступила окремою командою на XVII Всесвітніх іграх глухих 1993 року в Софії (Болгарія). Успішно виступили в змаганнях з легкої атлетики с. Городок, яка завоювала дві золоті та дві срібні медалі.

18 січня 1997 року вийшов Указ Президента України Л. Кучми “Про підготовку та участь спортсменів України в XХVII літніх Олімпійських і ХІ Параолімпійських іграх глухих”, який додав наснаги спортсменам, тренерам та організаторам фізкультурної роботи.

Вперше в історії на такому високому рівні була виявлена увага та турбота про участь глухих спортсменів України в міжнародних змаганнях. Підготовка спортсменів стала справою державної ваги. Указ позитивно вплинув на підготовку і виступи спортсменів збірної команди України на XVIII Всесвітніх іграх глухих 1997 року в Копенгагені (Данія). Було завойовано 5 золотих, 10 срібних і 5 бронзових медалей. В неофіційному заліку команда України зайняла дев'яте місце по золотих медалей, а за результатами перших 5 місць – п'яте місце серед 70 держав світу.

Зниження слуху – соціальна проблема. Тому наша держава повинна постійно вести роботу, спрямовану на покращення життєвої діяльності глухих і слабочуючих людей, зокрема дітей. Для цього в Україні потрібно будувати спеціальні школи, в масових школах запроваджувати уроки для хворих дітей, які вестимуть вчителі відповідного фаху. Навчальні заклади, де отримують освіту люди з вадами слуху повинні бути забезпечені якісною звукопідсилюючою технікою.

Роль вчителя у вихованні дітей, які мають враження слуху інколи є вирішальною. Тому вчитель повинен увібрати в себе найгуманніші якості: терпіння (в першу чергу) наполегливість, доброту; бути медично-обізнаним (з даного питання), мати навики педагога-дефектолога, а також бажання зробити з хворої дитину людину гідну для нашого суспільства.

Фізичне виховання дітей з порушенням слуху – один із найважливіших напрямків корекційно-педагогічної роботи. Правильно організоване фізичне виховання створює основу для зміцнення здоров'я дітей, розвиває активність, підвищує працездатність, приводить до потреби у спілкуванні, яке виражається за допомогою жестів.