Сторінка
1

Загальні засади та нормативно-правова база організації навчального процесу

Отримання якісної освіти на сьогоднішній день, є найголовнішою метою сучасної людини у період її становлення, як суспільної особи. Це обумовлене швидким науково-технічним прогресом людства, який вимагає все більш глибоких знань в конкретній сфері від майбутніх працівників.

Існує також і інша функція освіти, окрім підготовки кваліфікованих кадрів по певній галузі. Це формування всебічно розвиненої людини як вищої цінності суспільства. Освіта – це основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави.

Сучасна система освіти є однією з важливих підсистем суспільства.

На теперішній час є ряд проблем, що пов’язані з структурою та змістом вищої освіти, а саме питання щодо організації, функціонування, розвитку освітньої галузі, які необхідно швидко, точно, правильно, користуючись досвідом зарубіжних країн стосовно впровадження Болонської конвенції, вирішувати і впроваджувати в умовах демократії, ринку, новітніх інформаційних технологій. Все це робить своєрідний виклик освіті зумовлює потребу її радикальної модернізації. Найважливіша закономірність розвитку всієї освітньої системи – єдність таких взаємопов’язаних її частин, як навчання й виховання. В умовах, в яких Україна зараз перебуває набуває великого значення національна спрямованість усього навчально-виховного процесу, що в недалекому минулому недооцінювалося або й зовсім ігнорувалося. Потребує приведення до стандартів освіта у сільській місцевості. Не створено належних умов для навчання обдарованих дітей та молоді з особливими потребами. Потребує оновлення зміст освіти, необхідно розширити матеріальну базу і кадрове забезпечення. Гостро стоїть питання комп’ютеризації навчально-виховних закладів. З перетворенням України на самостійну державу освіта стала власною справою українського народу. Розбудова системи освіти, її докорінне реформування мають стати основою відтворення інтелектуального, духовного потенціалу народу, виходу вітчизняної науки, техніки і культури на світовий рівень, національного відродження, становлення державності та демократизації суспільства в Україні. Проте темпи і глибина перетворень не задовольняють повною мірою потреби суспільства, держави й особистості.

Актуальною є проблема доступності для всіх громадян якісної освіти, а також недостатнім є фінансування даної галузі. На зламі століть, в епоху будівництва нового незалежного суспільства в Україні проблема реформування освіти виступає одною з головних ланок цього будівництва.

Загальні засади управління освітою

Перш ніж вести мову про управління в галузі освіти необхідно з‘ясувати, що ми розуміємо під термінами «освіта» та «управління». Так згідно з роз‘ясненнями «Сучасного енциклопедичного словника», освіта – це процес та результат засвоєння систематичних знань, умінь та навиків, необхідна умова підготовки людини до життя та праці.

Законом України «Про освіту» визначено, що освіта – це основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави. Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями.

Освіта – це соціальна система, що функціонує і розвивається за власними законами, які характеризуються такими ознаками, як скажімо, цілеспрямованість, цілісність, взаємодія з іншими системами. Сучасна система освіти є однією з важливих підсистем суспільства. І тому якість управління кадровими ресурсами більшою мірою ніж інші елементи впливає на рівень і результативність освіти. Управління як і будь-яка форма людської діяльності, є конкретизацією загальних філософсько-методологічних закономірностей цієї діяльності, тобто основні категорії управління, їх взаємозв’язок значною мірою визначається філософським світоглядом управлінців. Це стосується як мети управлінської діяльності, так і методів оптимізації досягнення цієї мети, зокрема і у галузі освіти.

Основна мета сучасної освіти, як говориться у законі України «Про освіту», полягає у формуванні всебічно розвиненої людини як вищої цінності суспільства. Але сучасна світова система освіти не задовольняє цим вимогам. Як відомо, сучасна наука вступила у суттєво новий етап свого розвитку, який отримав назву «посткласичного» і ядром якого є синергетика, загальні закономірності якої втілились у нову наукову методологію, на яку повинна спиратись і сучасна система управління освітою. Зокрема це стосується співвідношення стандартів освіти з вільним вибором змісту навчання, його методу, репродуктивних і творчих процесів педагогічної діяльності, централізованих і децентралізованих форм управління усією системою освіти.

Інформаційна керованість у системі управління сучасною освітою може бути досягнута за рахунок зменшення «розсіювання» знань, невпорядкованості соціальних підсистем та їх неузгодженості між собою.

Проблема управління освітою на рівнях системи країни, окремого навчального закладу, академічної групи завжди була досить актуальною, а у наш складний час значно загострилась. Це пов‘язано з наявністю довготривалого перехідного періоду, коли усталена система управління, що функціонувала значною мірою зруйнована внаслідок нестачі коштів. Нові економічні важелі управління ще не працюють, що створює певний «вакуум управління».

Останнім часом набуває поширення стратегічний менеджмент, в основі кого лежить системний підхід. Будь-яке явище чи об‘єкт освітянської сфери розглядається як сукупність взаємопов'язаних елементів, що мають «вхід» (мету), зв'язок із зовнішнім середовищем, зворотний зв‘язок – «вихід». «Вхід» системи характеризується параметрами проблеми, яку необхідно вирішити за даних умов. На «виході» системи постає рішення, яке має проявлятися якісно або кількісно, мати певну міру адекватності і вірогідності реалізації, міру ризику досягнення запланованого результату. До компонентів «зовнішнього середовища» системи належать:

інфраструктура регіону

соціально-демографічний стан

фінансовий стан

конкретні зв‘язки закладу (установи) освіти з іншими об‘єктами

культурний фактор

Зворотний зв‘язок характеризує різноманітну інформацію, яка надходить до того, хто приймав рішення. Отримання зворотної інформації зумовлюється неякісним рішенням, додатковими вимогами до його уточнення чи доопрацювання, появою нововведень та іншими факторами.

Процес прийняття рішення включає такі операції:

отримання сигналу щодо наявності освітянської проблеми

її виявлення

формулювання цілей

пошук інформації, її обробка

формування завдань

оформлення необхідних документів

реалізація завдань

Застосування основних принципів стратегічного менеджменту в освіті щодо процесу прийняття управлінського рішення дозволяє чітко визначити структуру проблеми, її вирішення, встановити взаємозв‘язки компонентів системи, черговість їх вдосконалення.