Сторінка
4
Таким чином, урок, як цілісна система, яка реалізує освітню, виховну й розвиваючу функцію навчання, є багатогранним і багатоплановим.
Одним із найголовніших завдань уроків рідної мови є формування в учнів умінь, що стосуються різних видів навчально-мовленнєвої діяльності, найголовнішим з яких є уміння висловлюватися в доступних для них типах мовлення, передбачених програмою.
Мета єдиного шкільного курсу української мови передбачає формування національно свідомої, духовно багатої мовної особистості, котра володіє всіма мовними засобами, може користуватися ними вільно, комунікативно виправдано в усіх видах мовленнєвої діяльності. Тобто шкільний курс української мови формує комунікативну компетенцію школярів. Це відбувається на уроках усіх типів, але реалізація мети і завдань вивчення рідної мови здійснюється здебільшого на уроках розвитку зв’язного мовлення.
Зміни, що відбуваються в сучасному суспільстві, вимагають переорієнтації системи шкільної освіти на формування в учнів життєвих компетентностей, які допоможуть їм орієнтуватися в сучасному соціумі, інформаційному просторі, на ринку праці, навчатися, виконувати соціально важливі завдання, реагувати на потреби часу. Одним із основних напрямків компетентнісно орієнтованого навчання є формування мовленнєвої компетентності школярів, яка полягає у здатності слухати, сприймати і відтворювати інформацію, читати і розуміти текст, вести діалог, брати участь у дискусіях, переконувати і відстоювати свою точку зору, висловлювати власні думки, міркування, погляди в усній та писемній формах.
Мета розвитку комунікативної компетентності – формування культури усного та писемного мовлення як засобу вільного спілкування та самовираження.
Саме уроки навчання грамоти дають великі можливості для ознайомлення першокласників із найважливішими правилами усного та писемного мовлення і спілкування, практичного засвоєння формул ввічливості, які виховують мовну культуру, інтелігентність, вишуканість мовця.
Формування комунікативної компетентності у 1-му класі передбачає розвиток умінь спілкуватися усно і письмово.
Для розвитку усного спілкування використовуються такі методи:
*розігрування діалогу, монологу;
*інсценування казок;
*усний опис картини;
*проведення нестандартних уроків, сюжетно-рольових ігор;
*розширення словникового запасу школярів через роботу зі словниками;
*складання словосполучень та речень, відновлення деформованого тексту;
*використання інтерактивних технологій «Мозковий штурм», «Мікрофон» тощо;
*проведення бібліотечних уроків, підтримання постійного зв’язку з бібліотекою.
Уроки розвитку зв’язного мовлення передбачають формування не тільки мовленнєвих, а й комунікативних умінь. Різниця між комунікативними і мовленнєвими уміннями, на думку більшості методистів, полягає лише в тому, що перші враховують при створенні висловлювань ситуацію спілкування, відповідно до якої визначається стиль, обираються мовні засоби для реалізації авторського засобу.
Використання ситуативних завдань дозволяє вчителям реалізовувати індивідуальний підхід до учнів та диференціацію навчання, робить процес вивчення мови особистісно-орієнтованим. Крім того, завдання ситуативного характеру сприяють реалізації діяльнісного компоненту змісту навчання української мови, оскільки передбачають формування креативних умінь, удосконалення вмінь у всіх видах мовленнєвої діяльності.
Основний підхід до проведення уроку – комунікативно-діяльнісний, який реалізується системою підготовчих завдань до створення власного висловлювання, чітко окресленого ситуацією спілкування (надання творчому завданню ситуативного характеру), виділенням окремих структурних елементів уроку для розвитку вмінь читання, говоріння, письма як чинників соціального розвитку дитини.
Інтелектуальний розвиток дитини і її соціалізація відбувається в процесі спілкування з найближчим оточенням, зокрема у формі діалогічного мовлення, яке формується в дитини значно раніше від усіх інших видів мовлення і продовжує розвиватися у шкільний період.
На вирішальну роль діалогу в розвитку творчого продуктивного мислення вказував відомий психолог Л. Виготський, зазначаючи, що критичне мислення, зокрема потреба доведення власнх тверджень і вміння обгрунтувати свою думку, з'являються у дитини насамперед у процесі зіткнення її власних думок з думками інших. Тому роль цієї форми мовлення на уроках української мови, на думку Виготського, є важливою у процесі соціалізації дитини.
«Діалоги дітей заслуговують на поглиблене вивчення, оскільки ймовірно саме від звичок, що набуваються в суперечці… залежить і усвідомлення логічних правил, і форма дедуктивних міркувань», - сказав Ж. Піаже. На вирішальну роль в соціалізації дитини вказував Л.Виготськтй, зазначаючи, що критичне мислення, зокрема потреба доведення власних тверджень і вміння обґрунтувати свою думку, з’являються насамперед у процесі зіткнення її власних думок з думками інших. Тому дослідження психологічних особливостей діалогу дітей, увага до цієї форми мовлення в школі, керування її розвитком конче потрібні для підвищення ефективності шкільного навчання, його ролі в загальному розвитку учнів.
Бесіда-міркування і справжня суперечка – види діалогу, які мають найбільше значення для соціалізації молодших школярів. Тому слід усіляко заохочувати їх до такого діалогу, у якому необхідно щось доводити чи пояснювати один одному. Керівництво полягає у навчанні учнів будувати доведення, давати пояснення; стежити за тим, щоб не переривалося вже почате школярем обгрунтування власного погляду, щоб діти не використовували замість доведення вольовий чи емоційний вплив або сварку; потрібно підтримувати і заохочувати спроби учнів «розгортати» своє висловлювання, сприяти тому, щоб їхні запитання і відповіді в діалозі були точними, докладними, суттєвими.
Основна мета курсу української мови – забезпечити розвиток і вдосконалення умінь і навичок усного мовлення (слухання, розуміння, говоріння).
Програми передбачають набуття учнями елементарних знань про мовлення: усне і писемне, діалогічне і монологічне. Однак основну увагу в навчанні слід приділяти розвитку вмінь здійснювати основні види мовленнєвої діяльності: слухання – розуміння (аудіювання), говоріння, читання, письма. З цією метою необхідно використовувати спеціальні види роботи, забезпечувати регулярний контроль за сформованість відповідних умінь.
Важливо, щоб під час організації мовленнєвої діяльності учнів на уроках складалися такі ситуації, які б спонукали їх до говоріння, що забезпечує соціалізацію дитини. З цією метою використовуються сюжетно-рольові ігри, в яких умовно визначається місце дії (у класі, в автобусі, парку, магазині, бібліотеці, лікарні), співрозмовник (товариш, молодший брат, мама, гість з іншого міста, села тощо), мета висловлювання ( про щось розповідати, повідомляти, переконувати, виправдовуватись).
У підготовці до виконання соціальних ролей доцільно широко використовувати роботу в парах і невеликих групах, яка дає можливість висловитись більшості учнів класу (діалогічне і монологічне мовлення). При цьому важливо прищеплювати школярам культуру спілкування, яка виявляється не тільки в доречному використанні форм мовленнєвого етикету, а й в умінні уважно слухати співрозмовника, призупиняти своє мовлення, щоб дати можливість висловитись іншому, погоджувати свої репліки з тим, що сказав співрозмовник, в умінні сказати йому добре слово, висловити критичне зауваження в такій формі, щоб нікого не образити.