Сторінка
2
Для кращого розуміння такого феномена українського суспільства, як соціальне сирітство, доцільно визначити основні поняття, які розкривають його зміст.
На думку А.Капської, сирітство — соціальне явище, виникнення якого зумовлено наявністю в суспільстві дітей, батьки яких померли, а також дітей, які залишилися без піклування батьків у результаті позбавлення останніх батьківських прав, або визнання їх в установленому порядку недієздатними, безвісти відсутніми; соціальне сирітство — соціальне явище, обумовлене ухиленням або відстороненням батьків від виконання батьківських обов'язків стосовно до неповнолітньої дитини.
О.Безпалько вважає, що зазначені вище явища зумовлюють появу в суспільстві таких категорій дітей, як сиріт та соціальних сиріт. Сирота — дитина, яка тимчасово або постійно перебуває поза сімейним оточенням унаслідок утрати батьків, а також дитина, яка не може з певних причин чи з власних інтересів залишатися в сімейному оточенні й потребує захисту та допомоги з боку держави.
Соціальні сироти — особлива група дітей, які внаслідок соціальних, економічних та морально-психологічних причин лишилися сиротами при живих батьках.
М.Галагузова у своїх працях, використовує поняття "діти-сироти", "соціальні сироти", "діти, які залишилися без піклування батьків".
Діти-сироти — особи віком до 18 років, у яких померли один чи обоє батьків.
Соціальна сирота — дитина, яка має біологічних батьків, але вони з різних причин не займаються вихованням дитини й не піклуються про неї.
Діти, які залишилися без піклування батьків — це діти, у яких батьки: померли; позбавлені батьківських прав; обмежені в батьківських правах; визнані безвісти відсутніми; недієздатними; звинувачені в здійсненні злочину й знаходяться під вартою; ухиляються від виховання дітей; відмовляються забирати дітей з лікувальних, соціальних закладів, де дитина знаходиться тимчасово.
Аналізуючи законодавчі акти, які забезпечують соціальній захист дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, слід підкреслити, що поняття "соціальні сироти" не використовується. Досліджуючи сирітство, російський науковець Є.Рибінський звертає увагу на категорію дітей, які позбавлені батьківського піклування, тому що таке визначення передбачає юридичну процедуру офіційного встановлення статусу сироти для дитини, що передбачає її подальше опікування з боку держави. Він вважає, що діти, позбавлені батьківського піклування, — це діти віком до 18 років, які залишилися без піклування одного або обох батьків у зв'язку з відсутністю батьків або позбавлення їх батьківських прав; обмеженням їх у батьківських правах; визнанням батьків зниклими безвісти, недієздатними (обмежено дієздатними); перебування батьків у лікувальних закладах: відбуттям покарання у вигляді позбавлення волі, перебуванням у місцях утримання під вартою підозрюваних та звинувачених у скоєнні злочину; ухилянням батьків від виховання дітей чи від захисту їх прав та інтересів; відмови батьків забрати своїх дітей із виховних, лікувальних закладів, закладів соціального захисту та в інших аналогічних випадках визнання дитини, залишеної без піклування батьків у встановленому законом порядку.
Аналізуючи наукові дослідження зазначених вище вчених, можна стверджувати, що спостерігається тенденція до зростання кількості дітей, які не визнані законом як такі, що позбавлені батьківського піклування, але фактично можуть бути визнані сиротами, тому що батьки з різних причин не займаються їх доглядом та вихованням.
Отже, ми вважаємо, що на сьогоднішній день поняття, які характеризують категорію дітей, що позбавлені батьківського піклування, недостатньо теоретично обґрунтовані. Тому в періодичних виданнях, психолого-педагогічних роботах, результатах соціологічних досліджень часто вживаються поряд з поняттям "діти, позбавлені батьківського піклування", такі, як "соціальні сироти", "бездоглядні", “діти вулиці". На жаль, статус цих категорій дітей в Україні юридично не визначено, але фактично їх також можна віднести до дітей, позбавлених батьківського піклування. Нашому дослідженню підлягають "діти, позбавленні батьківського піклування", як та категорія дітей, що при живих батьках не має необхідної опіки й виховується в інтернатних закладах.
Аналіз наукових праць також показав, що зростання соціального сирітства в Україні в останні роки зумовлюється рядом економічних та соціальних чинників. Розглядаючи економічні чинники, слід виділити такі: низький матеріальний рівень, безробіття, зайнятість батьків "човниковим бізнесом", який вимагає частої й довготривалої відсутності батьків; погіршення функціонування державних установ, покликаних займатися вихованням та утриманням дітей; відсутність постійного житла. До соціальних причин поширення соціального сирітства слід віднести асоціальний спосіб життя, тобто різні види залежності, проституція, участь у протизаконній діяльності; примушення дітей до жебрацтва з боку дорослих членів родини, різноманітні форми насильства над дітьми в сім'ї та державних закладах опіки; позбавлення батьків прав на виховання неповнолітніх дітей; позашлюбне народження дитини; ув'язнення батьків; смерть одного або обох батьків; послаблення моральної відповідальності батьків за виховання дітей.
Сучасне сирітство, як вважає Л.Волинець, - це наслідок недостатньої уваги суспільства до соціальних проблем сімей, у яких є діти.
Феномен українського суспільства — соціальне сирітство — має тенденцію до збільшення. Сирітство калічить дитину як особистість. Суспільство втрачає в її особі повноцінну зміну поколінь. Наслідками позбавлення дітей батьківського піклування є підвищене почуття тривожності, орієнтація на ворожість соціуму, несформованість образу "Я", проблеми у статево-рольовому самовизначенні, домінування імпульсивності та залежності в поведінці, звужене бачення життєвих перспектив, обмежені можливості в професійному виборі. Діти стають більш вразливими, мають проблеми у спілкуванні та, головне, їм значно важче пристосуватися до сучасних умов. Таким чином, розглядаючи феномен українського суспільства — соціальне сирітство, слід зазначити, що це негативне явище виникло через недостатню увагу з боку суспільства та держави до сімей, що виховують дітей. Загострення демографічної кризи, низький матеріальний рівень життя багатьох сімей, аморальний спосіб життя батьків призводить до відокремлення сім'ї від батьківства. Статистичні дані свідчать про неухильне зростання кількості дітей, які виховуються поза межами сімейного оточення. Зазначимо, що причини, через які діти позбавляються батьківського піклування, досить різні, але наслідок один — дитина позбавляється конституційного права на сімейне виховання. Ми вважаємо, що на сучасному етапі розвитку українського суспільства, Держава не в змозі забезпечити всіх громадян гідними умовами життя, тому активність кожного члена суспільства так важлива для його самозабезпечення та самореалізації. І саме цю активність нашого суспільства можуть і мають забезпечувати соціальні педагоги.