Сторінка
2

Модель прогнозування дохідно-видаткового розподілу в регіоні

Метою статті є визначення основних особливостей прогнозування дохідних і видаткових показників місцевих бюджетів в Україні на сучасному етапі, аналіз їх виконання та оцінка точності застосовуваних прогнозних методик, пропонування автоматної моделі для розрахунку майбутніх показників бюджетних фондів місцевих органів самоврядування.

Прогнозування доходів і витрат місцевих бюджетів – це процес розроблення основних показників дохідної і витратної частин бюджетів органів місцевого самоврядування на перспективу, що ґрунтується на науковому пізнанні фінансових явищ і використанні всієї сукупності методів, засобів і можливостей прогностики. Призначення такого виду прогнозування полягає в оцінці різних і найвірогідніших варіантів ресурсів локальних бюджетів і напрямів використання цих ресурсів. Аналіз таких варіантів створює основу для вибору цілей, які є орієнтиром при розробленні бюджетів. Законом України „Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України” від 23 березня 2000 р. № 1602-ІІІ (далі – Закон) визначено основні принципи, на яких базується будь-які прогнозні документи адміністративно-територіальних утворень, зокрема: цілісності, об’єктивності, науковості, гласності, самостійності, рівності, дотримання загальнодержавних інтересів. У науковій сфері виділяють також принципи єдності політики та економіки, системності, адекватності прогнозу об’єктивним закономірностям і альтернативності.

Наведений вище закон передбачає в концептуальній частині розробку коротко- і середньострокових прогнозів економічного і соціального розвитку територій, хоча і дозволяє формування їх на більш далеку перспективу. Аналізуючи розділ ІІІ Закону „Розробка прогнозних та програмних документів економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей, районів та міст”, доводиться констатувати, що нормативно визначається тільки структура середньострокового прогнозу територіальних утворень. На короткостроковий термін згідно з законодавством на місцевому рівні має формуватися програма (для порівняння – Законом регламентується склад середньострокового і короткострокового прогнозів, а також Програми економічного і соціального розвитку України (загальнодержавний рівень).

Звертає на себе увагу Порядок розроблення прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку та складання проекту державного бюджету, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 р. № 621. Відповідно до цього документа розробка прогнозів АРК, областей, районів і міст на середньостроковий період здійснюється у двомісячний строк після схвалення Кабінетом Міністрів України проекту прогнозу соціально-економічного розвитку України на 5-річний термін. Подання цього проекту вищому органу виконавчої влади здійснюється 1 грудня року розроблення, а прийняти рішення щодо нього керівництво уряду має до 1 січня першого прогнозного року. Отже, в разі ухвалення прогнозу Кабінетом Міністрів України незадовго до початку нового року місцеві органи влади матимуть у своєму розпорядженні лічені дні для прийняття рішення про прогноз економічного і соціального розвитку території на середньостроковий період.

Прийняття Закону України „Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України” обумовило формування місцевими органами влади в першу чергу короткострокових програм розвитку, де не завжди знаходили відображення прогнозні показники їх бюджетів. Середньострокова перспектива, як прогнозний період, для більшості з них стала занадто важким завданням за відсутності детальної методики прогнозування. Вступ України до ЄС вимагатиме запровадження реального, а не номінального введення трирічного прогнозування доходів і видатків місцевих бюджетів. З кінця 90-х років у країнах-членах ЄС згідно зі спеціальним законодавчим актом Союзу (“The Stability and Grows Pact”) введено обов’язкове трирічне прогнозування у сфері фіскальної політики. Усе більше урядів розробляють середньострокові, а в деяких випадках і довгострокові оцінки і прогнози бюджетного стану держави і регіонів. Така практика була названа експертами МВФ основою бюджету на середньострокову перспективу. Так, у ФРН закон про бюджетні принципи на всіх рівнях державного управління передбачає обов’язкове фінансове планування на п’ять років наперед. Одразу зазначимо, що у науковому плані практика багаторічних бюджетів поставила питання про розмежування понять планування і прогнозування. Нагадаємо, що під планом, наприклад в англомовних країнах, розуміють обов’язкове визначення „розподілу ресурсів і обсягів виробництва зверху донизу ієрархічною адміністративною структурою”, а під прогнозуванням – „систематичний метод отримання оцінок майбутніх значень економічних показників, що заснований на аналізі спостережень за їхньою минулою поведінкою”. Отже, планування передбачає організаційно централізовану систему визначення показників, а прогнозування має характер передбачення, одержаного науково-аналітичними методами. Не маючи директивного статусу, прогнозування виконує індикативну роль, має значення орієнтовної установки.

Довгостроковий фінансовий план органів місцевої влади у країнах-членах ЄС носить характер прогнозу, у якому передбачаються можливі джерела й обсяги надходжень фінансових ресурсів, а також довгострокової цільової програми, за якою здійснюються витрати. Такі фінансові плани мають назву змінних п’ятирічних планів.

У Нідерландах, наприклад, крім щорічного бюджету, органи місцевого самоврядування зобов’язані розробляти фінансовий план на чотири роки. Місцеві органи влади зарубіжних країн здійснюють довгострокове планування відповідно до основних напрямів їхньої діяльності.