Сторінка
1
Семінарські заняття отримали свою назву від лат. seminarium, що означає розсадник. Вони проводились у давньогрецьких і римських школах як поєднання диспутів, повідомлень учнів, коментарів і висновків викладачів. Подальший розвиток семінарські заняття отримали в середньовічних університетах. У ХVІІІ ст. вони призначались в основному для роботи над першоджерелами, переважно з гуманітарних наук.
В наші часи семінар – це загальновживана назва широко застосовуваної форми занять з різноманітних навчальних дисциплін, частіше – з гуманітарних наук. Семінари проводяться з основних і найбільш складних питань (тем, розділів) навчальної програми. Вони мають цільове призначення щодо поглиблення і закріплення знань, отриманих на лекціях, на інших видах занять і у процесі самостійної роботи з навчальною і науковою літературою, а також прищеплення навичок з узагальнення і викладення навчального матеріалу. Семінари є ефективною формою закріплення теоретичних знань, розвитку пізнавальної активності, самостійності, професійного використання знань у навчальній обстановці.
Семінару як формі занять притаманна гнучкість. У ході його проведення вдається у повному обсязі урахувати специфічні особистості дисципліни, характер першоджерел, навчальної і наукової літератури, ступінь підготовленості курсантів (слухачів). На семінарах закріплюється зацікавленість слухачів і курсантів до науки, наукових дослідів, зв’язуються науково-теоретичні положення з практикою життя. На цих заняттях курсанти (слухачі) оволодівають науковим апаратом, навичками усного і письмового викладення матеріалу, а також захисту висунутих наукових положень і висновків.
Форми проведення семінарських занять можуть бути різноманітними. Вони залежать від типу семінару, змісту, особливостей дисципліни, досвіду і кваліфікації викладача, складу курсантів (слухачів). Розрізняють дві основні форми проведення семінару: розгорнута бесіда за складеним і заздалегідь доведеним до курсантів (слухачів) планом; невеликі доповіді курсантів (слухачів) з наступним їх обговоренням також за планом, раніше виданим учасникам семінару. Ці форми не повинні протиставлятися. У плані зазвичай відображається, в якій формі передбачається виступ курсантів (слухачів). Це можуть бути реферати, короткі доповіді, рецензії тощо.
Тематика семінарів щорічно обговорюється на кафедрі і лише після цього включається до тематичного плану дисципліни. У ряді випадків теми рефератів і доповідей повідомляються курсантам (слухачам) ще на початку вивчення дисципліни. Вони закріплюються за слухачами і курсантами як за їх бажанням, так і за рішенням викладача. Після цього викладач планомірно веде роботу з кожним із них, допомагає (але не нав’язує) скласти план реферату, рекомендує навчальну і наукову літературу, консультує з вузлових питань теми. В кінцевому результаті план реферату (доповіді) повинен бути результатом самостійної роботи курсантів (слухачів) над джерелами.
При підготовці й проведенні семінарського заняття викладачу рекомендується спиратися на такі основні методологічні положення:
- обґрунтована цілеспрямованість теми і мети – постановка проблеми, зв’язок теорії з практикою, майбутньою професійною діяльністю курсантів (слухачів);
- продумане планування – виділення вузлових питань теми заняття, обґрунтованість змісту, його новизна і актуальність, використання найновішої наукової літератури;
- високий організаційно-методичний рівень семінару, що забезпечує активність, відверту дискусію, насиченість змістом, конструктивний аналіз всіх відповідей і питань, ефективність використання навчального часу;
- раціональний стиль проведення семінару, який допомагає пожвавленню дискусії, встановленню контакту з учасниками семінару, позитивних взаємовідносин, виключенню байдужості у їх роботі;
- аргументовані висновки щодо заняття, які мобілізують слухачів та курсантів на подальшу творчу роботу над навчальним матеріалом.
До кожного семінару складається і видається студентам план його проведення. У цьому документі вказується тема заняття, його мета, сформульовані для студента запитання, література і методичні рекомендації по підготовці до нього. Викладач розробляє і затверджує встановленим у вузі порядком план проведення семінару, як правило, його затверджує начальник кафедри. Плани семінарських занять також можуть бути включені в програму навчального курсу на весь період занять з означеної дисципліни.
Методичні вказівки до підготовки і проведення семінарських занять
Семінарські заняття є ефективною формою організації навчальних занять, з якими органічно поєднуються лекції.
Семінар (від лат. "зетіпагішп" - "розсадник", переносно - "школа") – це особлива форма навчальних практичних занять, яка полягає у самостійному
вивченні студентами за завданнями викладача окремих питань і тем лекційного курсу з наступним оформленням навчального матеріалу у вигляді рефератів, доповідей, повідомлень тощо.
Основними дидактичними цілями їх проведення є:
- забезпечити педагогічні умови для поглиблення і закріплення знань студентів з основ даного курсу, набутих під час лекцій та у процесі вивчення навчальної інформації, що виноситься на самостійного опрацювання;
- спонукати студентів до колективного творчого обговорення найбільш
складних питань навчального курсу, активізація їх до самостійного вивчення наукової та методичної літератури, формування у них навичок самоосвіти;
оволодіння методами аналізу фактів, явищ і проблем, що розглядаються та формування умінь і навичок до здійснення різних видів майбутньої професійної діяльності.
Семінарські заняття виконують такі основні функції (відповідно формулюють дидактичні цілі заняття: навчальну, виховну і розвивальну):
- навчальну (поглиблення, конкретизацію, систематизацію знань, засвоєних під час лекційних занять та у процесі самостійної підготовки до семінару);
- розвивальну (розвиток логічного мислення студентів, набуття ними умінь працювати з різними літературними джерелами, формування умінь і навичок аналізу фактів, явищ, проблем тощо);
- виховну (патріотичне виховання, виховання економічної, екологічної культури і мислення, прищеплення інтересу до вивчення конкретної дисципліни та до фаху, формування потреби здорового способу життя тощо);
- діагностично-корекційну (контроль за якістю засвоєння студентами навчального матеріалу, виявлення прогалин його засвоєнні та їх подолання) та ін.
Отож, визначаючи методичну концепцію організації і проведення семінарських занять, слід виходити з того, що:
- під час вивчення різних дисципліни студенти повинні засвоїти їх провідні ідеї (зміст понять, положень, законів, теорій та ін.); знати галузі їх використання; вміти застосовувати набуті знання, вміння й навички під час вивчення фахових дисциплін, у майбутній практичній діяльності тощо;
- до семінарських занять ставляться загально дидактичні вимоги (науковість, доступність, єдність форми і змісту, забезпечення зворотного зв'язку, проблемність та ін.);