Сторінка
1

Обґрунтування інноваційно-ресурсного підходу до трактування категорії капіталу

Науково-економічна і навчальна література висвітлює різні підходи до тлумачення поняття капіталу. А. Мартенс розуміє капітал як накопи­чення грошей або інші ресурси, що можуть бути використані для от­римання додаткових грошей або ресурсів. Одночасно розглядаючи по­няття інвестицій як процес створення капіталу, останній він розглядає як засоби виробництва, так і людський капітал. Оскільки гроші – не засоби виробництва, то можна ставити питання: капітал розуміти як гроші чи не гроші? Зазначимо, що йдеться про використання капіталу для отримання додаткових сум й у “Капіталі” К. Маркса.

Соціально-економічний підхід до трактування цього поняття застосований марксис­тами. Але його правильніше, на наш погляд, можна назвати політико-економічним, що пояснюється наступним. Згідно з даним підходом, капітал – це авансована вартість, що здійснює кругообіг; у процесі свого руху він приносить більшу вартість, тобто сам зростає (на наш погляд, не можна погодитися з твердженням, що капітал приносить більшу вар­тість у процесі руху). Вважається, що соціально-економічними умовами існування капіта­лу є високорозвинене товарне виробництво і товарообмін; зосередження засобів виробництва у частини господарю­ючих суб’єктів, що прагнуть через виробництво до особистого збагачення; відсутність у більшої частини населення засобів виробництва, тому воно вимушене найматися у власників засобів виробництва.

За марксистською економічною теорією та й за сучасною еконо­мічною теорією, капітал розглядається як засіб отримання і привласнення додаткової вартості, як такий, що виникає на тій стадії розвитку товарного виробництва, коли робоча сила стає товаром. Якщо робітник не має засобів виробництва, тоді він нібито змушений продавати свою робочу силу капіталісту (капіталістичному підприємцю). Капіталіст у виробни­чому про­цесі поєднує засоби виробництва і робочу силу, здійснює їх так зване виробниче спожи­вання. У результаті цього створюється новий продукт з вартістю більшою, ніж затрати на його виробництво. Різниця між авансованою сумою для виготовлення продукту і новою його вартістю складає добавочну (додаткову). Джерелом такої додаткової варто­сті є привласнення капіталістом лишку вартості, створеного неоплаченою працею найма­них працівників понад вартість їх робочої сили. Стосовно вартості “робочої сили”, зауважимо, що ця вартість і зарплата, на наш погляд, – поняття різнорідні, хоча вважа­ються ідентичними. Рівень заро­бітної плати регулюється, виходячи з соціальної політики, державою, а вартість робочої сили визначаєтьсяїї якістю, попитом, пропозицією та інши­ми чинниками.

З метою обґрунтування таких положень щодо капіталу вводиться логічна формула кругообігу капіталу. Для аналізу дії даної формули капітал поділено на такі його функціональні форми: грошовий, вироб­ничий (або продуктивний – за інших трактувань), товарний.

Капітал проходить три стадії: 1) перетворення грошового у про­дуктивний (придбання товарів – засобів виробництва і робочої сили); 2) перетворення продуктивного капіталу у товарний; 3) перетворення то­варного капіталу у грошовий.

Зауважимо, що робоча сила – не товар, третя стадія може відпасти повністю і т. д.

Отже, згадана схема руху капіталу з трьома стадіями має недоліки. Не випадково вона різними авторами трактується по-своєму.

Лущик І. О., наприклад, замість поняття капіталу та його руху, ана­логічно аналізує кругообіг виробничих фондів підприємства. Ці фонди набирають три форми – грошову, продуктивну, товарну, проходять три стадії кругообігу. На першій стадії відбувається “перетворення грошових фондів на продуктивні, тобто на засоби виробництва і виробни­чий персонал”. Зразу ж зазначимо, що гроші, як би їх не називали, зокрема й фондами, не перетворюються у виробничий капітал, у виробничий капітал, оскільки вони як кате­горія сфери обігу безпосередньо у сфері виробництва участі не беруть.

На другій стадії кругообігу виробничих фондів, що відбувається у сфері виробництва, йде перетворення продуктивних фондів (тобто засобів виробництва і виробників) на готову продукцію, товар створюється нова вартість, надлишок вартості над засобами виробництва (а вартість виробничого персоналу де?). Автором поняття “робоча сила” вже не включено у схему кругообігу, а замінено на виробничий персонал або виробники. По-перше, ні виробничий персонал, ні виробники не перет­ворюються ні в готову продук­цію, ні в товар. По-друге, товар – категорія не виробництва, а ринку, точніше сфери обі­гу. Продукція виробництва стає товаром на ринку. Надлишок (або і збиток) – це результат реалізації товару, тому у виробництві не створюється. На третій стадії кругообігу фондів йде перетворення виробничих фондів на гроші. Зауважимо, що з цих грошей виплачується зарплата за виготовлену продукцію на вироб­ничій стадії. А ця зарплата Лущиком І. О. включена до першої стадії.

Стосовно елементів найбільш поширеної формули зазначимо наступне. У формулу кругообігу включена робоча сила, але не враховані подібні витрати: на зовнішні послуги (наприклад, транспортні, посеред­ницькі). І робоча сила, і зовнішні послуги – залучені підприємством (капіталістом) фактори, аналогічно до інших витрат, зокрема консуль­таційних, аудиторських. Послуги – не засоби виробництва. Хоча ці вит­рати, зокрема по зарплаті, на рівних, за відповідною методикою, включаються до собівартості виготов­люваної продукції (і за часів К. Маркса і тепер). Включення робочої сили в формулу, на наш погляд, здійснено з спекулятивною метою – політичною: доказати наявність екс­плуатації цієї сили. Це пояснюється наступним.