Сторінка
4

Обґрунтування інноваційно-ресурсного підходу до трактування категорії капіталу

Отже, ми вважаємо, що в умовах капіталістичної, ринкової еко­номіки не має місця привласнення чужого “продукту”, у тлумаченні класиків марксизму. Якщо говорити про привласнення, то необхідно визначати, що аналогічно привласнює наймана робоча сила – частину виготовленого продукту у формі зарплати, натуроплати тощо. Привлас­нення того, що він виготовив при застосуванні чужих йому засобів виробництва (підпри­ємця, держави, громади). Отже, у привласненні немає антагонізму.

А якщо вже й розглядати стадії руху капіталу, то потрібно визначати як кінцеві не політичні (політичні результати слід визначати іншими категоріями і методами), а фі­нансово-економічні результати (капітал – категорія не політична, а фінансова).

У кожному підприємстві фінанси (точніше частина виручених коштів) не тільки здійснюють кругообіг, як умовно його можна назвати, але й розгалужуються, тобто од­на їх частина бере участь у забезпеченні виробничого процесу, інша – йде на зао­щадження, соціальні потреби тощо. Аналогічно повного кругообігу капіталу також немає, а є перет­ворення складових капіталу в різні форми. Частина капіталу викорис­товується в потребах виробничого процесу, тобто бере участь у наро­щуванні основних фондів, іншим чином у підтримці подальших вироб­ничих актів. Частина отриманих коштів йде на накопичення, на обов’язкові платежі, на добровільні внески тощо.

Самозростання капіталу немає. Збільшення капіталу підприємства (підприємця) організоване і залежить від багатьох факторів (зокрема макро-, мікрорівня), здатності підприємця (підприємства) вести гос­подарську діяльність щодо збільшення капіталу. Але основним фактором росту є інноваційний елемент, як пропонується його називати.

До речі, від робітників, отже від процесу виготовлення продукції, отримання росту капіталу навіть дуже мало або й не залежить. При отриманні доходів важливо не стільки виготовлення продукції, скільки управління усім процесом перетворення капіталу, вклю­чаючи збут готової продукції.

Отже, якщо розглядати рух капіталу у сфері виробництва, то тільки його відповідну частину. При аналізі руху капіталу необхідно застосовувати однорідні поняття виробни­чої сфери (обігові кошти, засоби виробництва, зарплата тощо). При цьому потрібно вра­хо­вувати наступне.

Виробничий процес направлений на перетворення якостей початкових споживчих вартостей. Тому в результаті виготовлення продук­ції створюються засоби (продукція) з но­вою споживчою вартістю, що є для підприємства або підприємця джерелом отримання доходів. Але це тільки джерело. Їх треба отримати реально у грошовій або іншій формі у процесі перетворення капіталу, реалізувавши продукцію. У цьому процесі найманий робітник участі не бере. Тому робітників як виготовлювачів продукції слід відносити до пасивних суб’єктів.

До речі, К. Маркс капітал розумів, не як річ, а як відповідне суспільне, що належить окремій історичній формації суспільства, вироб­ниче відношення, яке представлено у речі і придає їй специфічний суспільний характер. Отже, капітал трактується як специ­фічні відносини. Разом з тим, він капітал ділить на засоби виробництва – оснований і оборотний; крім того, на постійний і змінний. Відносини також не діляться.

Тому капітал – не відносини. Розгляд капіталу через категорію “відносини” здійснено з метою доказу антагоністичних стосунків між робочою силою і власником засобів виробництва. До того ж через відносини навіть не можна показати ні збільшення, ні зменшення капіталу.

Для доказу ролі факторів у зростанні капіталу у економічній (марксистській) теорії капітал поділено на дві частини:

– постійний (с), уречевлений у засобах виробництва (вважається, що вартість його у процесі виробництва залишається незмінною;

– змінний (v), вартість його у процесі виробництва змінюється, (зростає – якщо витрати по зарплаті не міняються – також змінний).

Структура вартості товару, виробленого в умовах застосування найманої праці, пред­ставляється формулою:

W = c + v + m,

де c – вартість постійного капіталу, перенесеного на продукт;

v – вартість змінного капіталу (вона не переноситься на продукт, включається до вар­тості товару);

m – додаткова вартість (вважається, що створена живою працею).

До цих положень внесемо наступні зауваження. У постійному капіталі може бути стіль­ки змінності, скільки постійності у змінному. За умови стабільності зарплати, зміню­ється те, що називається постійним капіталом, оскільки його вартість постійно “перено­ситься” на виготов­лювану продукцію. Тому такий поділ капіталу не об’єктивний, а часто має негативні наслідки. Так, вважається, що додаткова вартість створюється робочою силою. Тому зростання капіталу розраховується як норма додаткової вартості через відношення додаткової вартості до змінного капіталу. Але зростання капіталу мало залежить від праці найманого робітника. Та наймані працівники можуть і не ду­ма­ти або й не знати не тільки про зростання капіталу, а взагалі про капітал, засоби вироб­ництва. Вони нерідко цим процесом не управляють, цими категоріями не оперують. Даний поділ капіталу здійснено з метою доказу антагоніс­тичних стосунків між робочою силою і власником засобів виробництва, тобто з політичною метою.