Сторінка
8
Основними компетенціями, котрих потребує сучасне життя, як зазначено в положенні про "Критерії оцінювання навчальних досягнень у системі загальної середньої освіти", є політичні і соціальні. У контексті нашого дослідження особливий інтерес становить питання формування соціальної компетенції. Структуру соціальної компетенції складає значна кількість часткових соціальних компетенцій, до яких належать соціокультурна, комунікативна, інтелектуальна, особово-адаптивна компетенції, а також співпраця й організаторська діяльність.
Кожна із соціальних компетенцій представлена рядом психологічних критеріїв, таких як толерантність, адаптивність, упевненість у собі за умов невизначеності, націленість на успіх, неконфліктність тощо. Від рівня їх сформованості залежить те, наскільки комфортно людина відчуває себе в суспільстві. Оскільки, як було зазначено вище, часткові соціальні компетенції (соціокультурна, комунікативна, особово-адаптивна та ін.) разом становлять соціальну компетентність, відповідно, перелічені психологічні критерії характеризують як часткові компетенції, так і соціальну компетенцію в цілому.
На наш погляд, поняття соціальної компетенції слід аналізувати інтеграційно, спираючись на розуміння соціальної компетентності – базисної, інтегральної характеристики особистості, яка своєю багатокомпонентністю охоплює всі вияви функціонування людини в соціумі, відображаючи її досягнення в розвитку стосунків з іншими членами суспільства, а також забезпечуючи повноцінне опанування соціальною реальністю та можливість ефективно вибудовувати свою поведінку залежно від ситуації й відповідно до прийнятих у соціумі на даний момент норм і цінностей. Інтеграційність соціальної компетенції виявляється в міждисциплінарності знань і здібностей та тісному взаємозв’язку з іншими видами компетенцій: комунікативною, інтелектуальною, інтеркультурною та соціокультурною, про що вже йшлося вище.
Оскільки особистість є істотою соціальною, то формат соціальної компетентності охоплює як соціальні мотиви, знання, навички, необхідні для успішної взаємодії із соціальним середовищем, так і самопочуття та самосприйняття особистості в мінливому соціумі. Під соціальною компетентністю розуміють також здатність до встановлення соціальних контактів і здійснення взаємодії у великих і малих соціальних групах, уміння бути відповідальним, готовність вирішувати проблеми країни й регіону, виявляти етичне ставлення до інших людей, регулювати конфлікти ненасильницьким шляхом, брати участь у функціонуванні та розвитку демократичних інститутів.
Починаючи з 90-х років минулого століття особливої актуальності набула проблема формування соціокультурної компетенції (СКК), дослідженням якої займались такі науковці, як Л.П. Рудакова, Е.М. Ряховська, І.Н. Іванова, І.Ю. Щербина, О.В. Бірюк, О.М. Соловйова, Є.А. Орлова, Т.В. Починок, Т.М. Галушка, І.М. Рахмана та ін. З точки зору дослідників, соціокультурна компетенція являє собою знання учнями "елементів національної культури, національно-культурної специфіки мовної поведінки носіїв відповідної мови і здатність користуватися такими елементами соціокультурного контексту: звичаї, правила, норми, країнознавчі знання носія мови". Також було детально досліджено складові соціокультурної компетенції, до яких належать країнознавча (Н. Брукс, М. Бірам, Л.П. Голованчук, В.В. Сафонова та ін.), лінгвокраїнознавча (Є.М. Верещагін, В.Г. Костомаров, О.Г. Оберемко, Г.Д. Томахін) і соціолінгвістична компетенції (М. Адельман, Н.Ф. Бориско, Х.Б. Браун, Н.Б. Ішханян, Д. Левін). У змісті перелічених компетенцій відображено такі компоненти міжкультурного спілкування, як змістовний – країнознавча, культурознавча та міжкультурна інформація (країнознавча компетенція), мовний – лексика з національно-культурною семантикою, мовленнєвий етикет, техніко-комунікативні кліше (лінгвокраїнознавча компетенція), комунікативний – норми, сценарії, ритуали спілкування, техніка міжкультурного спілкування (соціолінгвістична компетенція).
Саме комунікативному компоненту, який передбачає розуміння й використання соціальних правил поведінки та дотримання правил етикету спілкування, присвячено велику кількість досліджень як у лінгвістиці (Ю.Б. Кузьменкова, В.В. Ощепкова, С.Г. Тер-Мінасова), так і в методиці навчання іноземної мови (Н.Ф. Бориско, О.Л. Красковська, Н.К. Скляренко, О.Б. Тарнопольський). Зміна соціокультурного контексту вивчення іноземних мов (ІМ) у європейських країнах і країнах СНД та рекомендації Ради Європи з мовної освіти визначили нове соціальне замовлення суспільства в галузі освіти, зокрема щодо оволодіння ІМ, яке передбачає не лише навчання іншомовного спілкування, але й формування особистості на стику культур, готової до міжкультурного спілкування та здатної ефективно вирішувати інтеркультурні непорозуміння і конфлікти. Це означає, що учні мають усвідомлювати спільні та відмінні риси рідної й іншомовної культур для успішної участі в діалозі культур. Отже, соціокультурна компетенція, виступаючи як компонент змісту навчання, здійснює не тільки комунікативну функцію, але й функцію впливу на поведінку, думки, почуття та свідомість англомовного співрозмовника. Одночасно формування соціокультурної компетенції відображає сучасну тенденцію гуманізації та гуманітаризації освіти, сприяючи досягненню відповідних цілей – наближає до іншої культури, підвищує рівень освіти того, хто вивчає англійську мову, у процесі оволодіння новими соціокультурними знаннями, розширює його світогляд, забезпечує ефективне управління як комунікативною діяльністю, так і особистою поведінкою. Таким чином, оволодіння соціокультурною компетенцією як компонентом міжкультурної компетенції має дуже важливе значення, оптимізуючи досягнення основних цілей навчання англійської мови.
До аналізу особливостей формування соціокультурної компетенції було застосовано системний підхід і, відповідно, вона розглядалась як своєрідна цілісна система взаємопов'язаних компетенцій, до яких належать:
країнознавча компетенція – знання про народ-носія мови, національний характер, суспільно-державний устрій, здобутки в галузі освіти, культури, особливості побуту, традиції, звичаї;
лінгвокраїнознавча компетенція – здатність сприймати мову в її культуроносній функції, з національно-культурними особливостями. Включає знання мовних одиниць, у тому числі з національно-культурним компонентом семантики, і вміння використовувати їх відповідно до соціально-мовленнєвих ситуацій;
соціолінгвістична компетенція – знання особливостей національного мовленнєвого етикету і невербальної поведінки та навички врахування їх у реальних життєвих ситуаціях, здатність організовувати мовленнєве спілкування відповідно до комунікативної ситуації, соціальних норм поведінки та соціального статусу учасників комунікації.
Оскільки всі складові соціокультурної компетенції взаємопов'язані через поняття культурного та соціального контекстів, оволодіння ними має відбуватися комплексно. Якщо контекст культури передбачає знання реалій, загальних для всього народу-носія, то соціальний контекст – це знання конкретних соціальних умов спілкування, прийнятих у країні, мова якої вивчається. Відтак соціокультурна компетенція є вмінням людини усвідомлено враховувати знання соціального й культурного контекстів країни у процесі іншомовного спілкування.