Сторінка
2

Податкова дисципліна як фактор фінансової стабілізації держави

-2

1997 1998 1999 2000 2001

загальний обсяг промислової продукції

продуктивність праці в промисловості

Підсумковим результатом стабілізаційних процесів у 1999 р. стало зростання промислового виробництва на 4 %, зокрема виробництва товарів народного споживання на 7,2 %. Показово і те, що позитивне сальдо зов­нішньої торгівлі товарами та послугами було досягнуто не лише у 2000 р., а й у 1999 р., коли воно становило 2,3 млрд. дол. США, та у 2000 році – 3,0 млрд. дол. США.

2000 рік став переломним у економічній динаміці. Після тривалої економічної кризи вперше вдалося досягти реального зростання української економіки. Це підтверджується, зокрема, основними економічними резуль­татами, а саме: зростання ВВП на 6 %, промислової продукції – на 12,9 % і сільськогосподарського виробництва – на 9,2 %. Досягнуто також позитивних зрушень у бюджетній сфері, активізації інвестиційної, у тому числі кредитної діяльності, підвищення рівня монетаризації економіки, її експортного потенціалу, зменшення зовнішнього боргу (див. табл. 2).

Таблиця 2

Частка податкових надходжень у ВВП та темпи зміни реального ВВП в Україні

* Статистичний збірник України. – 2000.

Дані результати стали логічним наслідком ряду важливих кроків, започаткованих ще у 1998–1999 роках, зокрема:

– перехід (починаючи з 1999 р) до грошової приватизації, запро­вадження стимулів розвитку малого підприємництва, зокрема зрозумілого та чіткого оподаткування, заходів щодо його дерегуляції, впорядкування си­стеми перевірок; зниження податкового наван­таження на товаровиробника, насамперед на фонд оплати праці, за рахунок скасування зборів до Чорнобильського фонду та інноваційного фонду;

– утворення мережі спеціальних економічних зон та територій зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності;

– здійснення заходів щодо скорочення негрошових розрахунків та платежів. Вони підтвердили свою ефективність уже у січні 2000 року, коли рівень бартеризації у про­мисловості знизився порівняно з відповідним періодом 1999 р. з 34,8 до 18,8 %6. Але незва­жаючи на відповідні економічні зрушення, є ряд факторів, що негативно впливають на фінансовий стан підприємств, це, зокрема, несплата за борговими зобов’язаннями. Загальна сума дебіторської та кредиторської заборгованості на початку 2001р. досягла 109,0 % та 113,3 % відповідно. Отже, для вирішення проблеми своєчасної і у відповідних розмірах сплати податків необхідно не тільки зміцнити подат­кову дисципліну, а й оздоровити фінансовий стан підприємства, що може бути забезпечено тільки на основі стабілізації та розвитку виробництва.

В Україні в цілому податкове навантаження на економіку знижується, і воно не вище, ніж за кордоном, але доходи, з яких вони сплачуються, – мізерні. Наприклад, у кінці 80-х – на початку 90-х років у США частка по­датків у ВВП була у межах 30 %, у ФРН – близько 40 %, у Франції – 44 %, Італії – 38 %, Англії – 36 %, Данії – 54 %, у Швеції – 57 %. У середньому для Західної Європи ця величина коливалася від 40 до 42 %.

В Україні ж найбільшою частка ВВП у доходах Зведеного бюджету була у 1994 році 43,5 %, а у 2000 р. – не перевищувала 27,7 %. Але навіть таке значне скорочення не вплинуло позитивно на інвестиційний клімат у країні, не збільшило кількість робочих місць і обсяги випуску продукції. Це свідчить про те, що податкове послаблення наші товаровиробники використовують непродуктивно, не для розвитку виробництва і зміц­нення його матеріально-технічної бази, а для власного споживання, для отримання прибутків.

Подібна ситуація складається в нашій країні із податковими пільгами (їх існує багато, а результат мізерний). Якщо порівняємо рівень податкового тиску в Україні з ситуацією в інших державах, виявимо, що головний корінь нашого зла – не у високих податкових ставках, а в нерівномірності оподат­кування, спричиненій засиллям пільг, звільненням від оподаткування окре­мих галузей, регіонів та підприємств, появою вільних економіч­них зон.

У 2001 році співвідношення пільг до суми фактичних надходжень становило 1:1,35. Бюджет втратив 30 млрд. грн., або 46,5 % суми можливих надходжень, обчислених за повними ставками. Скасування неефективних пільг повинно стати першим кроком до зменшення податкового тиску та рівномірного його розподілу між господарюючими суб’єктами. Це створить рівні умови оподаткування, спростить адміністрування плате­жів. Потрібно залишити тільки пільги, що безпосередньо пов’язані із соціальним захистом малозабезпечених верств населення або мають інноваційне спрямування. Замість подат­ко­вих пільг необхідно цивілізовано застосовувати систему цільових бюджетних дотацій або адресних субсидій для підтримки найнезахищеніших верств населення, прискорення розвитку пріоритетних регіонів та галузей. Ситуація щодо ефективності використання пільгових коштів може змінитися на краще, коли владні структури здійснять від­повідний перегляд існуючих пільг. Ті з них, які не виконують своїх стимулюючих функцій, викори­сто­вуються не за цільовим призначенням, потрібно скасувати, а ті, які сприяють нарощу­ванню виробничого потенціалу, появі нових робочих місць, використанню передових технологій, збільшенню виробництва, товарів – залишити. Кошти, одержані завдяки пільгам, доцільно акумулювати на спеціальних інвестиційних рахунках підприємств і у випадку порушень вилучати в державний бюджет. Ці ресурси необхідно викорис­товувати централізованим порядком для розвитку пріоритетних галузей господарства, стимулювання НТП. Такий механізм використання одержаного завдяки податковим пільгам доходу існує в ряді країн Західної Європи.

Дотримання податкової дисципліни, виконання вимог закону повинні бути обов’яз­ковими не тільки для платників податків, а й для владних структур, які розпоряджаються зібраними ресурсами. Регулює ці процеси закон про державний бюджет, який щорічно розглядається і затверджується ВРУ. У ньому конкретно зазначається, як і на які цілі використовуються податкові надходження. Потрібно забезпечити прозорість у викори­станні бюджетних коштів і контроль громадськості за цим. У країнах з розвиненими рин­ко­вими відносинами контроль здійснюється громадянами в прямій формі, тобто відомості про доходи і видатки бюджету доступні кожному члену суспільства (принцип гласності). Влада періодично звітує про виконання бюджету перед представницькими органами, і у випадку порушення закону винні притягаються до адміністративної чи кримінальної відповідальності.