Сторінка
11
Розмаїття різновидів ігор дошкільника ставить проблему їх класифікації, яка на сьогодні не має остаточного вирішення.
Крім сюжетно-рольової гри, дошкільник оволодіває творчими іграми (будівельними, іграми-драматизаціями) та іграми з правилами (дидактичними, рухливими).
Будівельні ігри мають ознаки, спільні з продуктивною діяльністю (отримання оригінального результату), з сюжетно-рольовою грою (уявна ситуація, роль) та формують у дітей позицію творця, перетворюючого дійсність (спільне з трудовою діяльністю).
Своєрідність ігор-драматизацій полягає у виконанні дітьми ролей у строгій відповідності до змісту літературного твору, як правило, казки; відступ від змісту літературного твору допускається у режисерських та театралізованих іграх.
Д. Б. Ельконін виділяє чотири рівні розвитку сюжетно-рольової гри дошкільника.
Загальна тенденція розвитку сюжетно-рольової гри полягає у переході від ігор-маніпуляцій з предметами до виконання ролі як суспільно закріпленого зразка поведінки та взаємодії з іншими людьми;
На І рівні змістом гри є дії з предметами, спрямовані на співучасника. Роль формується у дії;
На II рівні діти починають називати ролі. Виконання ролі полягає у реалізації відповідних дій;
На III рівні основний зміст гри — виконання ролі, відповідних їй дій;
На IV рівні основний зміст — виконання дій, пов'язаних із ставленням до інших людей.
Позаситуативно-особистісне спілкування вводить дитину у складний світ людських стосунків, допомагає їй зайняти у ньому адекватне місце. Дитина вчиться орієнтуватися у соціальній сфері, встановлювати стосунки з людьми, засвоює правила спілкування, знання про свої права та обов'язки, залучається до моральних цінностей суспільства. Здобутий досвід і знання вона моделює у сюжетно-рольових іграх і застосовує у своїй практиці під опікою і керівництвом дорослого. Завдяки досягненням у позаситуативно-особистісному спілкуванні діти набувають готовності до шкільного навчання, важливим свідченням якої є їхні вміння сприймати дорослого у ролі вчителя і зайняти відносно нього позицію учня.
Здібності — це система властивостей особистості, що відповідає вимогам діяльності та забезпечує високі досягнення в ній, прямо не зумовлені досвідом особистості, її знаннями, навичками та вміннями.
Здібності розвиваються у процесі діяльності та спілкування, а природною основою здібностей виступають задатки.
Найперший прояв здібностей — схильність до певного виду діяльності — виникає у ранньому віці.
Схильність випереджає здібності, виступає їх фактором — надає позитивного емоційного забарвлення діяльності й пробуджує приховані сил.
Умовами виявлення схильностей дітей раннього віку виступає їх активність та самостійність, широкі контакти з дорослими, з середовищем.
Інтенсивному розвитку здібностей сприяє зростання активності дошкільника, урізноманітнення видів його діяльності, схильність до ігор, до фантазування.
У дітей виявляються пізнавальні та практичні здібності.
Пізнавальні здібності дошкільників класифікують на сенсорні, інтелектуальні, творчі.
Практичні здібності проявляються у руховій активності дітей як висока гнучкість тіла, спритність і граціозність рухів, висока здатність до наслідування складних систем рухів; ці здібності лежать в основі виконання спортивних видів діяльності, танців, балету.
В окремих дітей виявляються спеціальні здібності — музичні, художні, математичні, мовні.