Сторінка
6

Вплив сімейного виховання на розвиток здібностей дитини

У позаситуативно-особистісному спілкуванні діти з підвищеною увагою ставляться до слів і дій дорослого, а свої помилки бачать ніби його очима, а тому реагують на його зауваження без образ, відповідно коригуючи свою діяльність. Спрямованість на дорослого допомагає їм без особливих труднощів зрозуміти, що у навчанні дорослий є вчителем, а їм належить поводити себе, як учням. Усвідомлюючи .це, діти стежать за діями дорослого, намагаються ретельно виконувати його вказівки. Сформованість у дошкільників позаситуативно-особистісного спілкування є свідченням їхньої комунікативної готовності до шкільного навчання.

Позитивно впливає позаситуативно-особистісне спілкування і на розвиток дитячої гри, особливо рольової. За таких умов дитину більше цікавлять стосунки між людьми у різних сферах життя, ніж відтворення предметних дій, якими займаються дорослі. У спілкуванні з ними дитина черпає матеріал для своїх ігор: стежачи за їхньою поведінкою, намагається відтворити її у процесі виконання різних ролей.

Особливості спілкування дитини з батьками

Криза 3-х років змінюється стабільним станом. Однак і надалі чергуватимуться періоди відносного спокою і емоційного напруження, що значною мірою залежить від стилю спілкування дорослого з дитиною.

3-річна дитина починає відчувати свою самостійність, що втішає її. Однак дитині важко дається перехід до нових форм спілкування: від «мама—малюк», «тато—малюк» до «мама—тато—малюк». її не влаштовує, що мама і тато належать не лише їй — вона обурюється, ревнує. З часом дитина приймає ці нові форми спілкування, однак пильно стежить за батьками, нерідко надаючи перевагу спочатку одному, а через деякий час — іншому. Пізніше ревнощі минають, дитина встановлює душевну рівновагу, однаково любить і маму, і тата.

У неповній сім'ї дитина з часом починає усвідомлювати, що із батьків, наприклад, у неї є лише одна мама, це вселяє їй хвилювання, стурбованість, підвищує збудливість нервової системи. За таких обставин мама повинна подбати, щоб хтось із рідних і близьких чоловіків допоміг малюку справитися з нереалізованою потребою у татові.

У старшому дошкільному віці дитина за правильного виховання починає діяти самостійно, однак потребує батьківської ласки. 5—6-річні діти набувають більшої врівноваженості, особливо, якщо вони задоволені своїм становищем у сім'ї і собою.

Труднощі виникають, коли дитина перестає бути єдиною, оскільки у сім'ї несподівано для неї з'являється друга дитина — братик чи сестричка, на яких переключається увага батьків. У цей час дуже важливо, щоб батьки приділяли належну увагу своїй першій дитині, щоб вона не почувала себе обділеною їхнім теплом, опікою, не втрачала впевненості у собі, не переживала з приводу становища у сім'ї. За таких умов перша дитина не лише не ревнуватиме батьків, а й відчуватиме себе старшою сестричкою (братиком). Якщо в цей період дитину, яка раніше не відвідувала дошкільний заклад, відправляють туди, вона думатиме, що ці зміни сталися у її житті через новонародженого. Тому до дошкільного закладу первістка слід віддавати задовго до появи у сім'ї другої дитини, допомагаючи йому адаптуватися до нової ролі, здобути впевненість у здатності справитися з усіма своїми новими обов'язками.

Характер спілкування дитини з батьками значною мірою залежить і від того, якого стилю при цьому вони дотримуватимуться. За авторитарного стилю спілкування батьки надають перевагу вказівкам, дисциплінарним стягненням, покаранням, придушенню ініціативи, примусу. Часто вони чекають від своєї дитини досягнень, які перевищують її можливості, що формує у неї комплекс неповноцінності. Дотримання ліберально-потурального стилю нерідко призводить до вседозволеності, спотворює уявлення дитини про те, що можна і чого не можна, за надмірних проявів любові не дає змоги сформуватися у ній самостійності й активності. Найефективнішим є демократичний стиль спілкування, який спирається на потреби дитини у позитивних емоціях, вимогливість, визнання її особистості і досягнень. У такій комунікативній практиці батьків домінують навіювання і переконання.

Специфіка спілкування дитини з вихователем

У спілкуванні дитини з вихователем конструктивну, сприятливу роль відіграє атмосфера дружнього взаєморозуміння, що дає дітям позитивні емоції, впевненість у собі, розуміння значення співробітництва у спільній діяльності, забезпечує співрадість від успіху. З часом у них з'являється почуття «ми», співучасті у спільній справі.

Ставлення до вихователя дошкільники мотивують по-різному. Молодші дошкільники, як правило, оцінюють його узагальнено (вона хороша), іноді — на підставі характерних ознак зовнішності (у неї зачіска гарна). 5—7-річні діти часто беруть за основу особисте ставлення вихователя до них (подарувала іграшку), а також його знання і вміння (знає багато казок, все вміє робити), моральні якості вихователя (ласкава, завжди строга), вияви довіри до них, підтримання їхньої самостійності (дозволяє книги підклеїти, чергувати у куточку книги). Здебільшого діти дають позитивну характеристику педагогу та його моральним якостям. Однак вони ще рідко оцінюють його з огляду на увагу до всіх дітей (водить на прогулянки, годує).

Ставлення дошкільників до педагога залежить від їхнього віку, особливостей особистісного розвитку, місця серед однолітків тощо. В активних, ініціативних дітей воно більш усвідомлене і має різноманітніші мотиви. На ставлення дітей до вихователя впливає і те, як про нього висловлюються авторитетні для них дорослі. Має значення і стиль спілкування вихователя: діти прихильніші до тих, хто дотримується демократичного стилю взаємодії з ними.

Іноді у старших дошкільників виникають елементи критичного ставлення до вихователя і його діяльності (не дозволяє малювати й ліпити), хоч загалом воно не типове для них.

Ставлення дітей до особистості педагога часто дзеркально відображає ставлення педагога до них. Заохочувальне ставлення педагога до дитини передбачає увагу і піклування, активне використання у спілкуванні позитивних оцінок і вимог, які підбадьорюють. За таких умов дітям стають зрозумілі почуття, які переживає вихователь, у них виникають переживання, співзвучні його переживанням, і відповідні ініціативні дії. Дошкільники особливо чутливі до позитивних оцінок, нерідко спонукають дорослих виявляти до себе позитивне емоційне ставлення, переживають яскраво виражене задоволення від похвали. Емоційно виразний прояв вихователем свого ставлення до

Вплив дорослих на розвиток особистості дошкільника

Умови розвитку дошкільника суттєво відрізняються від умов попереднього вікового етапу. Значно підвищуються вимоги дорослих до його поведінки. Центральною вимогою є дотримання обов'язкових для всіх правил поведінки, норм суспільної моралі. Нові можливості пізнання світу сприяють засвоєнню форм взаємин, які існують між дорослими. Дитина включається у спільну діяльність з однолітками, вчиться узгоджувати з ними свої дії, рахуватися з їхніми інтересами і думками. Весь час змінюється й ускладнюється її діяльність, що висуває нові вимоги до сприймання, мислення, пам'яті, вміння організовувати свою поведінку. Усе це поступово формує особистість дитини, а кожне особистісне надбання змінює, розширює можливості для виховання. Умови розвитку і сам розвиток особистості взаємопов'язані.