Сторінка
17
Порівняльний аналіз результатів на початку та наприкінці дослідження, представлених в таблиці, дозволяє зробити попередній висновок, що підтверджує сформульовану гіпотезу: підвищення ефективності самостійної навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів обумовлюється організацією системи самостійної роботи на уроці. Позитивна динаміка змін у співвідношенні рівнів сформованості пізнавальних інтересів молодших школярів у експериментальних класах на початку та наприкінці експерименту підтверджують, що умовами оптимальної організації самостійної діяльності є: посилена мотивація системи самостійної роботи у початковій школі на кожному уроці; урізноманітнення форм і прийомів самостійної роботи і навчальних досягнень учнів із врахуванням їх вікових і індивідуальних особливостей; використання прийомів взаємоконтролю, взаємооцінювання; цілеспрямоване і систематичне формування самоконтролю як важливої складової учбової діяльності молодших школярів.
Сучасність висуває серйозні проблеми розвитку й вдосконалення освіти. Від якості, глибини та обсягу знань, якими оволодіває підростаюче покоління, значною мірою залежить прогрес нашого суспільства.
Підвищення наукового рівня загальноосвітньої підготовки випускників середньої школи тісно пов'язано зі станом початкової освіти. У молодших класах в учнів формуються основні інтелектуальні уміння, необхідні для успішного оволодіння курсом середньої школи, розвиваються пізнавальні сили і здібності, зміцнюються їх уміння й навички самостійно засвоювати та осмислювати навчальний матеріал. Найважливішою умовою виховання цих цінних якостей є підвищення пізнавальної активності дітей, розвиток у них пізнавальних інтересів.
У навчальному процесі пізнавальний інтерес виступає, з одного боку, як мотив навчання, а з другого, - як умова успішного навчання. Інтерес - це особливість людини, що виявляється в її спрямованості на певні об'єкти, в прагненні пізнати їх, оволодіти ними.
Інтерес становить певну форму зв'язку між потребами особистості та об'єктами, спрямованими на задоволення цих потреб. У цій складній залежності взаємодіють емоційні, інтелектуальні та вольові процеси в їх органічній єдності. Емоції людини як відображення об'єктивної дійсності є основою інтересу.
Виховання стійкого інтересу - процес тривалий і складний. Тут потрібна система ретельно продуманих прийомів, які ведуть від розвитку допитливості до інтересу, від інтересу аморфного, нестійкого до більш стійкого глибокого пізнавального інтересу, що характеризується напруженням думки, зусиллям волі, проявом почуттів, активним пошуком розв'язання пізнавальних завдань.
Основними шляхами виховання інтересу є:
виховання свідомого, відповідального ставлення до навчальної діяльності, почуття обов'язку, розуміння суспільної значущості знань;
виховання позитивних емоцій, пов'язаних з навчальними заняттями; розкриття краси процесу пізнання, краси природних явищ, мовних засобів, математичних законів тощо; опосередковане виховання інтересу (використання наявних у дітей інтересів для виховання нових).
Усе це разом - єдиний процес формування справжнього інтересу до навчання.
Дослідженнями встановлено, що в цілому інтерес до навчання за новими програмами розвивається в учнів протягом усі перших трьох років. Особливо дітям подобається, що на уроках цікаво, що кожного дня дізнаєшся про нове, розвиваєш свою кмітливість, весь час думаєш. Учнів приваблює можливість набувати знання в процесі активної пізнавальної діяльності. Пізнавальні інтереси. На які насамперед впливає навчання, проходить складний шлях розвитку. Так, у 1-3 класах інтерес учнів до навчальних занять має переважно безопосередкований характер. Він виявляється в зацікавленості учнів змістом навчальної діяльності, новизною об'єктів пізнання, можливістю спілкування з ровесниками. Навчальна діяльність приваблює дитину передусім як процес, що дає їм можливість виявити свою активність.
Навчання є основою формування пізнавального інтересу, бо в процесі навчання, з одного боку, відбувається збагачення учня новими знаннями, під впливом яких ширшим і глибшим стає його кругозір. З іншого боку, в процесі активної пізнавальної діяльності розвиваються можливості школяра, завдяки чому він може самостійно і творчо не лише застосовувати і використовувати наявні знання, а й відшуковувати нові, задовольняючи свою потребу в пізнанні, розвиваючи і збагачуючи цим пізнавальний інтерес.
У навчальній роботі самостійність виявляється в активності, спрямованій на набування, вдосконалення знань, оволодіння прийомами роботи. Пізнавальна самостійність завжди спрямована на засвоєння нових знань, передбачає готовність учня до пошукової роботи. Вона співвідноситься з творчими здібностями як родове і видове поняття, але формування цієї якості можливе лише в процесі активної інтелектуальної діяльності.
Самостійність - це насамперед свідоме мотивування дій та їх обґрунтованість, не піддавання чужим впливам, прагнення і здатність чинити відповідно до своїх особистих переконань.
Проблема розвитку пізнавальної самостійності молодших школярів знайшла певне відображення в діючих навчальних програмах, підручниках, методичних посібниках, досвіді вчителів. Дуже важливо, що в удосконалених навчальних програмах мета навчання, крім засвоєння знань, умінь, навичок навчального характеру, передбачає і формування в учнів певних пізнавальних умінь.
Отже, можна зробити висновок, що в діючих програмах помітно посилена розвиваюча спрямованість навчання молодших школярів.
Отже, молодші школярі дуже різні у своєму ставленні до пізнання. Першорядне завдання вчителя - пробудити в кожної дитини пізнавальну активність, допитливість, прагнення мислити, робити самостійні висновки.
Експериментальні дослідження підтверджують, що самостійна робота учнів у процесі навчання є основним засобом виявлення і розвитку в них творчих здібностей і обдарованості, підготовки їх до практичної діяльності. Залежно від підготовленості учнів учитель щоразу повинен сам визначати послідовність і насиченість самостійної роботи, проявити свою творчість і активність. В міру переходу учнів з класу в клас зростає рівень їх знань і пізнавальні можливості. Навчальний процес розкривається все повніше й глибше. У зв'язка з цим і види самостійної роботи поступово ускладнюються, але треба також пам'ятати, що самостійна робота - не самоціль , а один із засобів поліпшення всієї навчально-виховної роботи, підготовки учнів до життя, до практичної діяльності. Таким чином, самостійна робота в початкових класах - обов'язковий компонент процесу навчання. її роль, зміст, тривалість, способи керівництва визначаються метою вивчення певного матеріалу, його специфікою та рівнем підготовки школярів.