Сторінка
2

Проблеми формування фінансових ресурсів у трансформаційний період

Таким чином, автори вертикальної структури капіталу свою позицію обґрунтовують тим, що власники підприємства повинні брати участь у його фінансуванні шляхом внесків чи реінвестування прибутку щонаймен­ше в такому самому обсязі, як і кредитори.

Згідно з іншим трактуванням, правила вертикальної структури капі­талу частка влас­но­го капіталу залежать від галузі господарської діяльності. Зокрема, для підприємств промисловості частка власного капіталу повинна становити не менше 60 %, для торгівлі – 50 % і інші співвідношення. Існують також думки, що співвідношення власного та позикового капіталу повинно становити 2 : 1.

Ми вважаємо, що не можна визначити оптимальне співвідношення між власним та позиковим капіталом не враховуючи при цьому їх вартість. Якщо вартість позикового капіталу нижча вартості власного капіталу, то ефект фінансової діяльності буде тим більшим, чим більше буде у за­гальній сумі капіталу позикового і навпаки. На досліджу­ваних підпри­ємствах структура капіталу характеризується такими даними (табл. 2).

Дані таблиці свідчать про те, що взуттєва фабрика “Кияни” у 2001 році мала від’ємний диференціал фінансового левериджу (– 12,8 %). У результаті цього буде від’ємним ефект фінансового левериджу (– 1,8 %). У зв’язку з вищезазначеним взуттєвій фабриці “Кияни” недоцільно використовувати позиковий капітал, оскільки чим більше буде коефіцієнт фінансового левериджу, тим більш негативним буде його ефект.

При від’ємному значенні диференціалу фінансового левериджу взуттєва фабрика “Кияни” втратила значну частину ефекту, яка визначається коефіцієнтом рентабельності власного капіталу.

У 2001 році рентабельність власного капіталу взуттєвої фабрики “Кияни” становила лише 1,3 %. Проведений нами аналіз рівня рента­бельності власного капіталу дослід­жуваних акціонерних товариств показав пряму залежність між диференціалом фінансо­вого левериджу і рентабель­ністю власного капіталу, тобто більш від’ємне значення диференціалу фінансового левериджу призводить до більшого зменшення коефіцієнта рентабельності власного капіталу. Крім цього, в акціонерному товаристві не ефективно використовується власний капітал. Незважаючи на те, що у ВАТ взуттєва фабрика “Кияни” найвищий коефіцієнт фінансової незалеж­ності (0,83), рентабельність активів найнижча (7,2 %). Водночас взуттєва фабрика “Київ” при коефіцієнті фінансової незалежності (0,72) має рентабельність активів – 20,2 %. Необхідно зазначити, що ВАТ взуттєва фабрика м. Коломия досягла високого рівня рентабельності 20,8 % за рахунок ефективного використання позикового капіталу в результаті високого рівня коефіцієнта фінансового левериджу (0,64).

Таблиця 2

Аналіз структури капіталу досліджуваних акціонерних товариств за 2001 рік

* Джерело: статистичні дані зазначених взуттєвих фабрик за 2001 рік

Таким чином, можна зробити висновок, що використання кредитів комерційного банку має рацію тільки в тому випадку, якщо середня рента­бельність активів підприєм­ства перевищує середню процентну ставку за користування кредитом банку.

Друга концепція ефекту фінансового левериджу зводиться до визна­чення його опти­маль­ного рівня. Отже, наступним факто­ром визначення оптимальної струк­тури капіталу є рівень фінансового ризику підприємства.

Ефект фінансового левериджу можна також трактувати як зміну чистого прибутку на кожну звичайну акцію (у відсотках), що народжується даною зміною прибутку до сплати податків і процентів за кредит. Таке сприйняття ефекту фінансового левериджу є харак­тер­ним для американсь­кої школи фінансового менеджменту і визначається за формулою:

За допомогою формули визначають, на скільки відсотків змінився чистий прибуток на кожну звичайну акцію при зміні прибутку до сплати податків і процентів. Тому чим більші проценти і менший прибуток, тим більша сила фінансового левериджу і вищий фінансовий ризик.

Отже, якщо поєднати першу і другу концепції, то можна зробити такі висновки:

1. Якщо прибуток до сплати податків і процентів за кредит у розрахунку на акцію невеликий, то вигідніше нарощувати власні кошти за рахунок емісії акцій, ніж отримува­ти кредит, залучати позикові кошти.

2. Якщо прибуток до сплати податків і процентів за кредит у розра­хунку на акцію вели­кий, тоді вигідніше брати кредит, ніж нарощувати власний капітал, оскільки залу­чен­ня пози­кових коштів для підприємства буде дешевше замість залучення власних кош­тів. При цьому необхідно зазначити, що ефективність збільшення в структурі капіталу ваги позико­вого капіталу визначається тільки у випадку росту рентабельності власного капіталу.

Оптимізація структури капіталу за критерієм фінансового ризику також пов’язана з процесом диференційованого вибору джерел фінансу­вання з прив’язкою до активів під­при­ємства згідно з правилами фінансу­вання, дотримання яких забезпечує рівновагу. Одне з таких правил – “Золоте” правило фінансування. Воно полягає в узгодженні строків, на які мобілізується капітал зі строками, в які вони вкладаються, що досягається за ви­ко­нан­ня двох умов:

Дотримання даного правила забезпечує підприємству стабільну ліквідність балансу та платоспроможність.

На досліджуваних підприємствах співвідношення довгострокових і короткостроко­вих активів та довгострокових і короткострокових пасивів характеризується такими даними (табл. 3).