Сторінка
8
Відтворюючи радісний настрій у малюнках, учні відзначають, що більш відповідними є світлі кольори: світло-зелений, рожевий, блакитний, білий, сріблястий. Під час гри на фортепіано звукових сполучень, які нагадують зазначені кольори, діти характеризують їх як просвітлені, яскраві, дзвінкі, грайливі звучання, що викликають радісні, світлі почуття.
Далі учням показуємо репродукції, тематично близькі згаданому віршу – «Весняний день» Ф.Ф. Манайла, «Перша зелень. Травень» І.І. Левітана, «Травневе сонце» Ю. Мехоффера. Діти під час порівняння зі своїми малюнками знаходять ті ж самі кольори.
Для слухання творів музичного мистецтва були запропоновані «Ранок», «Весною» Е. Гріга, «Весна» – Концерт № 1 – частина 1 із циклу Концертів для скрипки з оркестром «Пори року» А.Вівальді.
Для повнішого розуміння почуття радості, викликаного звучанням музичних творів, дітям пропонувалося передати словами безпосереднє враження від них, дати характеристику їх загального настрою.
Яскрава виразність вірша та картин допомогли учням відчути настрій, втілений у музичних творах. Якщо в момент висловлення суджень про музику учні стикалися з труднощами, їм пропонувалася таблиця, виготовлена на основі «Таблиці емоційно-естетичних визначень» О.Я. Ростовського. Це уможливлювало повніший, точніший і глибший опис вражень від твору.
Так, характеризуючи емоційні стани твору «Весною» Е. Гріга, школярі за допомогою таблиць обрали такі епітети – чарівний, зворушливий, задушевний, ліричний, ніжний, м'який, ласкавий, лагідний, теплий, сердечний, проникливий, світлий, радісний, яскравий, дзвінкий, веселий, стрімкий, прозорий.
Корисними на цьому етапі експериментальної роботи виявилися такі завдання:
а) прослухати музичний твір, визначити його загальний настрій;
б) використовуючи таблицю емоційно-естетичних визначень, виділити ознаки, які відповідають настрою, що виник під час прослухування твору;
в) відібрати музичні твори, що викликають подібний настрій;
г) підібрати до запропонованого поняття, яке відображає певний емоційний настрій, поняття-синоніми, антоніми.
Засвоюючи основну емоційно-естетичну сутність твору, діти вбирають естетичну інформацію. Це збагачує їхній власний «фонд» естетичного досвіду, образного мислення, розширює лексичний запас Учні вчаться досить точно відчувати і виявляти відтінки естетичних настроїв і образів твору.
Другий етап формування в молодших школярів навичок музичного сприймання – це розвиток у них навички спостереження за інтонаційно-логічним розвитком твору.
Його формування передбачає освоєння інтонаційно-образних комплексів, які є проявом зовнішнього та внутрішнього світу (образи природи, настрої, характери тощо, виражені в музиці). На цій основі створюються передумови для одночасного збагачення слухового досвіду дітей і відчуттям інтонаційно-нотного розвитку твору.
«Школа художнього образу» – умовна назва роботи, яка допомагає дітям збагачуватися інтонаційними враженнями через розвиток вміння виявляти основні інтонації твору, стежити за їх розвитком, відчуваючи жанрові ознаки, інтонаційну змістовність виражальних засобів.
Музична інтонація споріднена за своєю виразністю з мовною інтонацією, жестами, рухами, пластикою тіла, тому прийоми «Школи художнього образу» (інтонаційні ігри-вправи, інтонування поетичного тексту, інтонування музики пластикою, лінією, кольором, «руйнування образу», оточення музики «віялом» схожих інтонацій, демонстрування єдності інтонаційних особливостей різних художніх втілень), що грунтуються на глибокій спорідненості мовної і музичної інтонації, враховують психологічні особливості дітей молодшого шкільного віку (асоціативність мислення, сенсомоторний характер сприйманні, схильність до гри, прагнення до творчості тощо).
Під час пояснення терміна «музична інтонація» увага дітей зверталася на те, що свою виразність черпає вона з мовної інтонації. На початку цієї робота разом з учнями згадуємо, що життя сповнене найрізноманітніших настроїв, почуттів, характерів. Розповісти про них чи визначити їх можна тільки за допомогаю виразного мовлення.
Наведемо приклад інтонаційних вправ-ігор. Вчитель запитує: «Ви ве-селі?», «Ви задумливі?», «Ви бадьорі?» тощо, відповідно до змісту запитання змінюючи інтонаційне забарвлення. Учні повинні в такому ж настрої відповісти. При цьому можна навмисно задавати запитання з неправильною інтонацією, щоб діти зрозуміли її важливість для передачі змісту. Наприклад, з радісною інтонацією запитати в дітей: «Ви сумні?» тощо.
Для з'ясування залежності відчуття дітьми музичних інтонацій від сприймання ними виразності мислення можна пропонувати різні завдання. Наприклад учитель відтворює на інструменті кілька інтонацій, які відповідають змісту запитань («Ви сумні?», «Ви бадьорі?», «Ви веселі?», «Ви задумливі?»). Діти мають встановити цю відповідність. Пропонуючи також ряд інтонацій, можна запитати в учнів, яку за характером музику можна написати на основі цих інтонацій.
Поглиблюючи завдання, можна запропонувати дітям декілька рядків із різних віршів. Вони мають встановити, які з них за настроєм підходять більше до кожної із запропонованих інтонацій.
З метою пізнання єдності інтонаційних особливостей, виражальних засобів різних художніх втілень однакових явищ природи, навколишнього світу, образів тощо дітям пропонувалися різні типи завдань:
а) знаходження образно-поетичної єдності основних інтонацій художніх творів, які поєднані за будь-якими спільними ознаками (сюжет, жанр тощо). Наприклад, «Образ Весни у творах П. Чайковського, М. Лисенка, Е. Гріга, І. Шамо»; «Образи природи в картинах І. Левітана, А. Полюшенка, І. Шишкіна»; «Образ Осені у віршах Я. Щоголева, І. Драча, О. Толстого». Пізніше це завдання ускладнювалося підібраними дітьми художніми колекціями творів із запропонованих учителем різних видів мистецтва з метою з'ясування їх емоційно-інтонаційної спільності.
Зіставляючи твори музики, літератури та образотворчого мистецтва, близькі за задумом, але різні за матеріалом вираження, діти вчаться знаходити не тільки сюжетні, а й внутрішні емоційно-інтонаційні зв'язки, дізнаються і про роль виражальних засобів.
Навчившись виявляти основні інтонації твору, діти мають включитися в процес стеження за їх розвитком, адже музика – мистецтво часове, відображає безліч нюансів розвитку емоційних станів і викликає у слухачів різні почуття і переживання. Це передбачає створення таких умов сприймання музики, за яких діти могли б найбільш уважно прослухувати, спостерігати й оцінювати процесуальність динамічного розвитку музичного образу.
Проникнення слухачів в інтонаційну виразність музичної тканини значно поглиблюється завдяки злиттю музичної інтонації з пластичною. Тому для відчуття специфічності руху в музиці на заняттях дітям постійно надавалася можливість прояву природних почуттів у формі «вільного диригування». Приступаючи до слухання різнохарактерних творів, діти одержували завдання: передати ходою, стрибками, пластичними рухами основні інтонації та їх зміни в процесі розвитку музики, після чого вони упевненіше включаються в процес оцінювання вражень від почутого.