Сторінка
7
Отже, організовуючи різноманітний досвід дітей, які самостійно користуються музичними іграшками та інструментами, спрямовуючи увагу дітей на висотні, ритмічні, темброві й динамічні відношення, педагоги зарубіжних країн створюють сприятливу сенсорну основу для наступного підведення дітей до найпростіших основ музичної грамотності. Нагромадження досвіду слухових відчуттів, диференціювання різних властивостей звуків, що постійно виникають, необхідність діяти в мінливих ситуаціях з різноманітними інструментами – все це сприяє музичному розвитку дітей.
Іноді батьки скаржаться вчителеві: «Грає вдома щось своє, а не те, що ви задавали». Очевидно, в цьому разі дитина підбирає на слух знайому мелодію, а, можливо, і щось імпровізує – адже фортепіано приваблює різнобарвними звуками. Колись давно дітям забороняли підбирати на слух, бо «гірше гратиме по нотах», «порушиться постановка рук». Бувало, що й причин не пояснювали – «не можна», і все. Але насправді гра на слух дуже корисна, оскільки сприяє розвиткові внутрішнього слуху, що має велике значення для занять музикою, формування інтересу і творчих здібностей.
Значення гри на слух навряд чи заперечує сьогодні будь-хто з музикантів. Проте, як і колись, грати на слух здебільшого не навчають. Але ж якщо дитина може зіграти і «щось своє» – означає, що мова музики стає для неї зрозумілою. Такі заняття треба підтримувати, розповівши вчителеві не з розчаруванням і досадою, а із схваленням і радістю. Тепер уже справа вчителя – подумати, як далі навчати й розвивати дитину.
Грати на слух можна і на дитячих музичних інструментах, і в цьому дітям могли б допомогти батьки. До речі, дворядний металофон є своєрідною моделлю фортепіанної клавіатури: нижній ряд – білі клавіші, верхній – чорні. Висхідний рух мелодії вийде, якщо вдаряти молоточком по «клавішах» зліва направо, низхідний – справа наліво. Нескладну мелодію, зіграну на металофоні, можна легко перенести на фортепіанну клавіатуру.
В усякому разі, варто бути уважними до звуків, що лунають навколо. Цікаво дізнатись, як звучать знайомі предмети: скляночки, блюдця, пляшки різного розміру й кольору, кришки від каструль. Адже ці звуки можуть бути не тільки шумовими, а й музичними, тобто мати певну висоту. Тож нехай музичні звуки приносять здивування і радість творчості.
Традиційними можуть стати не тільки сімейне домашнє музикування, а й відвідування концертів і дитячих спектаклів. В урочистій обстановці театру чи концертного залу дитина відчуватиме піднесеність, святковість.
Діти сприйнятливі до музичних звуків, емоційно реагують на них, навіть якщо ця реакція іноді й непомітна. І якщо діти з допомогою вчителів і батьків полюблять музику, їхнє життя стане більш змістовним і цікавим.
Дослідження використання методу моделювання в процесі слухання музики
Відомо, що під час безпосереднього сприймання музики у дітей домінує активна емоційна діяльність, спрямована на фіксування настроїв, які виникають під впливом музичного твору і виявляються через реакції та відповіді. Ознайомлення з твором викликає загальну емоційну реакцію на сприйняте і потребує усвідомлення. Завдяки цьому відбувається «настроювання» учня на глибше сприймання музичного твору, виявлення його художньо-естетичного значення. Цьому допоможе навичка розрізнення емоційних настроїв твору, завдяки якій юний слухач буде не лише емоційніше реагувати на музику, а й свідомо фіксувати власні емоції та настрої, що, виникаючи в конкретно-почуттєвій формі, дістають вираження у вербальній.
Основою музики є інтонації людської мови. Проте інтонаційна виразність мови в музиці досягає сили, досконалості й гнучкості, які для мовлення недоступні. Тому музика яскравіше, ніж мова, виражає емоції людини. Музична інтонація – втілення художнього образу у звуках. За своєю природою музичний образ може існувати лише в часі, що пояснюється процесуальною природою музики. Оскільки безпосередній вплив музики триває стільки, скільки звучить твір, особливого значення набуває активізація свідомості школярів, суть якої полягає у виділенні найважливіших з інтонаційного погляду елементів і зв'язуванні їх у логічну лінію. Реалізація цієї вимоги потребує оволодіння школярами навичкою спостереження за інтонаційно-логічним розвитком твору.
Діти молодшого шкільного віку мають невеликий емоційно-естетичний досвід, не можуть орієнтуватися в розмаїтті настроїв, втілених у музичних творах, а тому розвиток емоційної сфери дітей має відбуватися шляхом поетапного розширення кола естетичних емоцій.
Основою цієї роботи стала «Школа настроїв» В. Ражникова. За цим методом освоєння основних емоційно-естетичних модальностей відбувається одночасно на матеріалі декількох видів мистецтва – музики, поезії, живопису.
«Школа настроїв» охоплює ряд методичних прийомів: «Створи образ», коли дітям пропонують скласти короткі оповідання на основі власних спостережень за змінами настрою в різних життєвих обставинах, про особливості емоційного стану тварин, про явища навколишньої природи тощо; «Чашечка» передбачає збагачення лексичного запасу школярів; «Книжка – картинка – музика», коли діти, імпровізуючи, відтворюють настрої, емоції через звуки, барви, поетичний ритм та шляхом порівняльного освоєння творів різних видів мистецтва переживають різноманітність емоційно-естетичних почуттів.
Робота розпочинається, коли школярі разом з учителем визначають основні настрої, в яких можуть перебувати люди, тварини, птахи. Для цього використовувався прийом «Створи образ».
Протягом експериментальної роботи діти створювали образи різних предметів, тварин, людей, наприклад: «годинник», «теплий дощ», «колючий дощ», «важкі кроки», «неслухняна дівчинка», «мама сумує», «радісна звістка» тощо. При цьому використовувалися сюжетно-рольові ігри, в яких через певну ситуацію відбувається своєрідне «вживання» у зміст завдання, коли учні намагаються створити заданий настрій, передати його в розповідях, рухах, співі. Запропонований сюжет таких ігор дає їм можливість пофантазувати, самостійно відтворюючи основні риси конкретного настрою людини, тварини чи ознак предметів, явищ природи. Ілюстративним матеріалом до такої роботи служать різноманітні музичні твори, слухаючи які, учні визначають його відповідність певному образу, настрою.
До складу експерименту входили серії уроків, присвячених настроям «радісно», «сумно», «святково», «жартівливо», «грізно», «ласкаво», «схвильовано», «загадково» тощо. На цих уроках створювалися умови для одночасного сприймання учнями творів музики. літератури, образотворчого мистецтва. Корисними були завдання на зображальне втілення музичних і словесних текстів, тобто передачу загального настрою музичного або літературного тексту, а також тих чи інших рис характеру персонажа засобами живопису.
Розвиваючи словниковий запас дітей, пропонувалося підібрати слова-синоніми чи слова-антоніми, що орієнтує їх на пошуки найточніших, художньо-виражальних епітетів, визначень. До слова радісний діти добирають слова-синоніми – усміхнений, бадьорий, святковий, веселий, дзвінкий, яскравий; антоніми – сумний, похмурий, зажурений, жалібний, розчарований.