Сторінка
4

Правові сім’ї сучасного світу

У вищих навчальних закладах основними методами навчання є лекція і самостійна робота (форми навчання при цьому – лекція та семінар), то «для успішного навчання та виховання студентів на лекції потрібний тісний контакт лектора з аудиторією, заснований на врахуванні вікових та індивідуальних особливостей слухачів, на ораторському мистецтві викладача, на вмінні реагувати щодо змін в настрої аудиторії». Важливе місце має також самостійна робота студентів, яку можна поділити на аудиторну та позааудиторну, а в останній виділити наступні елементи: самовиховання, самоосвіта, саморозвиток, самоактуалізація.

Важливе значення відіграє і вміння вчитися. Основною його передумовою є самостійність творчої активності студентів в процесі навчання. Поряд з засвоєнням знань, умінь та навичок студент в процесі навчання повинен творчо та на науковому рівні мислити, самостійно поповнювати знання, оновлювати їх, свідомо і творчо використовувати набутий багаж знань для розв'язання практичних завдань. Головна соціальна функція засвоєння суспільно-історичного досвіду в процесі навчання полягає в активній творчій переробці набутих знань і побудові на їх основі нових. Тому необхідно, щоб у студента з перших днів його перебування у вузі формувалась самостійність, ініціатива, прагнення до самовдосконалення, саморозвитку. Висока ефективність процесу навчання досягається завдяки власній творчій активності студента, у якого сформовані вміння вчитися самостійно, здобувати знання та використовувати їх.

Перехід студента від діяльності під безпосереднім керівництвом викладача до самостійних форм залежить від рівня сформованості в нього вміння вчитися. Вміння вчитися слід розрізняти від вміння виконувати предметні дії. Специфікою вміння вчитися є знання про об'єкти дійсності, а також дії та операції, що забезпечують перебудову цих об'єктів з метою розв'язання практичних або наукових задач, а головне – прагнення, інтерес до знань та вміння шукати. Проте вміння вчитися – це специфічна діяльність, яка полягає не тільки в тому, щоб знаходити знання, а, головне, в їх засвоєнні в певній системі і взаємозв'язках.

Поряд з рівнем сформованості навчальної діяльності, розвитком вмінь вчитися вирішальний вплив на самостійність навчання мають особливості розумового розвитку. Важливою особливістю вміння вчитися є пізнавально-емоційне ставлення студента до навчання, пізнавальний інтерес, інтелектуальні здібності. Оскільки юнацький вік (пізня юність, студентський вік) вважливий етап розумового розвитку, зокрема розвитку пізнавальних функцій та інтелекту (в кількісному та якісному вимірі), в цьому віці відбувається формування індивідуального стилю розумової діяльності. При цьому розумова діяльність конкретного студента визначається певним рівнем узагальненості, усвідомленості, самостійності, стійкості, розумової працездатності, ефективності праці.

План-конспект лекції

Тема: правові сім’ї сучасного світу

З дисципліни: Теорія держави і права.

Категорія студентів: студенти І-го курсу юридичного факультету.

Навчальна мета: розширити свої знання про теорію права щодо поняття правових сімей світу. Поглибити знання про поняття «правова держава».

Розвиваюча мета: розвинути вміння аналізувати спільні і відмінні риси правових сімей.

Виховна мета: оволодіти елементами правової культури у сфері пізнання про типи правових систем та правової системи України.

Навчальний час: 2 год.

Навчальне обладнання: проектор.

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки: Історія держави і права України, Історія держави і права зарубіжних країн.

План лекції

1. Поняття та класифікація правових систем.

2. Романо-германська правова система.

3. Система англо-саксонського права.

4. Інші правові системи.

Конспект лекції

1. Поняття правової системи

Аналіз правової системи дає можливість аналізувати і оцінювати всю правову реальність в цілому, а не її окремі елементи.

Правова система – це система всіх специфічних юридичних явищ, характерних для певної держави чи групи держав.

Правову систему складають:

різноманітні правові акти: нормативно-правові, акти тлумачення і застосування норм, а також діяльність відповідних суб'єктів зі створення таких актів;

різноманітні види та прояви правосвідомості;

стан законності та його деформації, тобто акти правомірної і неправомірної поведінки.

Правова система в статиці охоплює сукупність:

а) норм, принципів, інститутів (нормативний бік системи);

б) правових установ (організаційний елемент);

в) правових поглядів, ідей, уявлень, притаманних даному суспільству (ідеологічний елемент).

Сім’я правових систем – це сукупність національних правових систем, об’єднаних спільними умовами історичного формування, структурою, джерелами, основною культурою, понятійним апаратом юридичної науки.

Правові сім’ї:

І. Романо-германська правова сім’я (континентальна або нормативно-актна):

романська група правових систем (Італія, Франція, Іспанія);

германська група (Німеччина, Австрія);

скандинавська група (Швеція, Данія, Норвегія, Фінляндія);

латиноамериканська (Аргентина, Бразилія, Чилі, Парагвай, Уругвай);

слов’янська (Росія, Білорусія, Україна);

правова система Японії.

ІІ. Англо-американська правова сім’я (система загального права або судово-прецедентна):

правова система Англії;

правова система США;

правова система країн Британської співдружності.

ІІІ. Сім’я ідеологічно-релігійних правових систем:

мусульманське право (Саудівська Аравія, Іран, Лівія, Пакистан, Єгипет, Сирія, Мавританія);

канонічне право християнських церков (Ватикан – державоподібне утворення);

іудейське право (або єврейське право: Ізраїль);

індуське право (Індія, Бірма, Сінгапур, Малайзія).

ІV. Сім’я традиційно-общинних правових систем: звичаєве право народів Африки, Південно-східної Азії, Океанії.

V. Сім’я соціалістичних правових систем національні правові системи сучасних Китаю, Північної Кореї, Куби.

2. Романо-германська правова система.

Романо-германська, або континентальна правова система об'єднує різновидності права, які базуються на римському праві античного періоду, тобто від V ст. до н.е. до 476 р. н.е. Римська правова думка поступово прийшла до створення правової системи надзвичайно високого технічного рівня. У той же час, романо-германська система не є простою копією римської правової системи. Починаючи від XII століття, розвиток, вдосконалення і суттєве доповнення римського права відбуваються завдяки таким джерелам, як, наприклад, звичаєве право германських племен, дослідження середньовічних теологів чи філософія природного права.

Романо-германська правова система характеризується, перш за все, дуже тісним взаємозв'язком законодавства різних країн як з точки зору загальної концептуальної спрямованості, так і в плані юридичної техніки. Йдеться, зокрема, про схожість основних юридичних понять при однаковому узагальненому погляді на поняття норми права, яка розглядається, як загальнообов'язкове правило поведінки. Для цих систем характерний також повний збіг в ієрархії різноманітних джерел права, де головну роль відіграє нормативно-правовий акт та однакова структура галузей та інститутів права. Тобто, для романо-германської системи характерна тенденція до кодифікації норм, прагнення до простоти, точності, ясності і чіткості при формулюванні норм. Крім того, для континентальної системи характерний пріоритет писаного права, правової норми над думкою чи переконанням судді. В цій системі право безпосередньо пов'язане з систематизацією і узагальненням, яке здійснюється у чіткій відповідності з правовою доктриною, яка відіграє надзвичайно важливу роль.