Сторінка
3

Правові сім’ї сучасного світу

При узагальненні навчального матеріалу викладачу потрібно звертати особливу увагу на найважливіші ознаки предметів, явищ, процесів. Слід підбирати такі варіанти, які найкраще сприяють розкриттю істотних ознак явищ і понять. Варіативний характер неістотних ознак впливає на характер і ефективність пізнавальної діяльності студентів.

Особливої уваги вимагає процес абстрагування. Розрізняють два види абстрагування: виділення істотних ознак; виділення та відхилення неістотних ознак. У ряді випадків осмислення і узагальнення залежить від того, наскільки педагог вміє поєднувати позитивне і негативне абстрагування.

В сучасній психології виділяють різні види мислення. Зокрема, за рівнем узагальнення В.В. Давидов виділяє емпіричне і теоретичне мислення. Емпіричний і теоретичний типи мислення базуються на характерних для кожного з них узагальненнях та абстрагуванні. За емпіричного узагальнення порівнюються окремі властивості різних предметів. Для цього виділяється не тільки те, чим відрізняються предмети один від одного, а й схожі, однакові, формально загальні їхні ознаки, що повторюються. Ці загальні ознаки ототожнюються із суттєвими. Вони абстрагуються від інших (несуттєвих) ознак і оформляються вербально (тобто словесне). Таке мислення в підсумку приводить до створення емпіричного поняття, в якому фіксується емпіричне знання, що не відображає суті предметів. Головною функцією емпіричного мислення є виділення родовидових зв'язків предметів і об'єднання їх у різні класи й категорії.

Теоретичне (змістове) абстрагування й узагальнення полягає в аналізі певної цілісної системи з метою виявлення закономірності становлення внутрішньої єдності цього цілого. На базі змістового абстрагування й узагальнення виникає теоретичне поняття, яке водночас є формою відображення певного об'єкта й засобом його мисленої побудови, відтворення як цілісної системи.

Отже, теоретичне мислення виявляє не тільки зовнішню схожість або відмінність предметів і явищ, а й їхню внутрішню природу, суть.

Розглянемо деякі аспекти розвитку в студентів науково мислення під час вивчення фізики у вищих навчальних закладах.

Зміст і структура сучасного курсу фізики визначається в першу чергу навчально-виховними завданнями та рівнем розвитку науково-технічного прогресу. Внаслідок останнього відбулося формування фізичних картин світу, а це, в свою чергу, призвело до створення наукових теорій (зокрема, фізичних). Кожна наукова теорія складається із основи теорії, ядра теорії та оболонки теорії, що є наслідком існування в гносеологічному циклі (циклі пізнання) трьох пізнавальних дій («живе споглядання», «абстрактне мислення», «практика»).

Тому вагомого значення в сучасній методиці вивчення фізики займає формування в учнів старших класів та студентів природничонаукового (науково-теоретичного) мислення, при цьому структура навчального матеріалу, організація та структура навчального процесу повинні відповідати структурі наукової теорії.

Науково-теоретичне мислення в повній мірі реалізує ті пізнавальні можливості, які відкриває перед людиною предметно-чуттєва практика, що відтворює в своїй експериментальній сутності всезагальні зв'язки дійсності,… підхоплює і ідеалізує експериментальну сторону виробництва, спочатку передаючи їй форму предметно-чуттєвого пізнавального експерименту, а потім і експерименту мисленого, який здійснюється у формі понять і через поняття. Тобто поняття, як результат узагальненого теоретичного мислення… служить засобом подальшого пізнання є засобом мисленого відтворення будь-якого предмета як цілісної системи.

Володіти поняттям означає не тільки знати ознаки предметів та явищ, що охоплені даним поняттям, але і вміти застосовувати поняття на практиці, вміти оперувати ними.

Все ж, як зазначається в психології навчальної діяльності, формування понять високого ступеня абстракції без опори на чуттєвий досвід є не більш, ніж маніпулюванням термінами без проникнення в суть явищ, які стоять за поняттями. Тому вивчення фізики без опори на наочність перетворює оперування поняттями і законами у формальні маніпуляції, спричиняє втрату студентами їх реального змісту. Важливим в цьому випадку є представлення фізичних процесів, явищ, їх істотних ознак та зв'язків за допомогою наочності, різних знаково-символічних систем. Одним із видів знаково-символічних систем є моделі, зокрема комп'ютерні, засновані на використанні нових інформаційних технологій навчання.

Наочні образи, особливо динамічні, підкріпляють текстову інформацію, що створює додаткові асоціативні зв'язки. Тому внаслідок їх застосування виникають сприятливі можливості для формування поняття шляхом сходження від явища до суті на основі відпрацювання ланцюга «явище» – «схематизація» (відображення на рівні суті) – «кодування» (відображення явища в символах і знаках) – «поняття», що веде до кращого засвоєння фізичних понять, і, в результаті, до розвитку природничонаукового мислення.

Особливе місце в навчальному процесі займає процес розв'язування задач. Так, В.В. Давидов виділяє в структурі навчальної діяльності дві основні лінії компонентів: потреба – задача, мотиви – дії – засоби – операції. Потреба в навчальній діяльності спонукає учнів до засвоєння теоретичних знань, мотиви до засвоєння способів їх відтворення з допомогою навчальних дій, направлених на розв'язування навчальних задач. Тому повноцінне засвоєння теоретичних понять відбувається в процесі розв'язування учнями навчальних задач.

На цьому етапі також здійснюється систематизація навчального матеріалу. Основу систематизації знань складає класифікація фактів, явищ, процесів.

Запам'ятовування навчального матеріалу розпочинається з його сприймання і осмислення, але цього не завжди достатньо, щоб студент вільно ним володів. Саме для цього викладач проводить закріплення навчального матеріалу, яке залежить від його кількості і якості, емоційного стану студентів.

Оскільки за різними критеріями виділяють наступні групи видів пам'яті: 1) рухова, емоційна, образна та словесно-логічна; 2) короткочасна (оперативна) та довготривала; 3) мимовільна та довільна; 4) смислова та механічна, то під час вивчення конкретного матеріалу потрібно робити акцент на використанні кількох видів пам'яті. Зокрема, на мою думку, бажано забезпечити використання студентами під час закріплення навчального матеріалу емоційної, образної, словесно-логічної, довготривалої, довільної та смислової пам'яті.

Також під час закріплення матеріалу важливе значення має первинне, поточне і узагальнююче повторення.

До організації повторення ставляться такі вимоги:

– воно має бути цілеспрямованим, мати певну мотивацію;

– має бути правильно розподілене в часі;

– має бути по частинах або в цілому залежне під остаточного результату;

– не повинно допускати механічного запам'ятовування.

Заключним етапом процесу засвоєння знань, умінь і навичок є їх застосування на практиці. Це – здійснення переходу від абстрактного до конкретного. Внаслідок діяльнісного підходу до процесу навчання знання не протиставляються умінням та навичкам як певним діям з певними властивостями, а входять в них як складова частина. Знання не можуть бути засвоєними поза діями студента. Якість знань визначається змістом діяльності, в яку вони входять складовим компонентом. Застосування знань на практиці досягається різноманітними вправами, самостійними роботами, на лабораторних і практичних заняттях, в різних видах повторення, творах тощо. Міцному засвоєнню знань сприяє застосування їх під час розв'язання різних варіативних задач. Ефективність засвоєння знань залежить від мотивації, навчання, розвитку емоційної сфери студентів, їх самостійності і творчої ініціативи.