Сторінка
12
Для соціальних педагогів можна прописати єдине правило – вся його робота має бути спрямована на особистість дитини, іншими словами, головним принципом організації роботи з дітьми, підлітками має бути дитиноцентризм.
У роботі з дітьми різних категорій, а також з їхніми сім’ями потрібно бути цілеспрямованим і впевненим у своїх діях і володіти певною базою даних про них, а також усвідомлено знати і вміти застосовувати правила поведінки з цими дітьми. Потрібно пам’ятати, що «діти вулиці» - це особливі діти, зазвичай з травмованою психікою, певними акцентуаціями характеру, підвищеним рівнем тривожності і т.п.
Ми визначили причини виходу дітей на вулицю, більше дізналися про них, довели дієвість певних методик у роботі з дітьми.
З бесіди з педагогами, старшокласниками, батьками та вихователями й іншими працівниками у ми зробили висновок, що справді на даний час в Україні проблема соціально-педагогічної діяльності з «дітьми вулиці» є досить актуальною. І це пов’язане, насамперед, з проблемами в сім’ї, в шкільному колективі, в позашкільних закладах.
В сім’ях не вистачає достатніх коштів для сім’ї, низьке матеріальне забезпечення, в результаті чого виникають сімейні конфлікти у сім’ї , які найболючіше відображаються на дітях. Діти не витримують постійних сварок і тікають в спокійне місце – на вулицю. Але ці діти не розуміють того, що вони собі спричинюють ще більші проблеми, тому, що на вулиці вони не живуть, а виживають (під мостам, в підвалах, в каналізаційних люках і навіть на смітниках).
Не менш важливою причиною виникнення дитячої безпритульності є також зловживання батьками спиртними напоями, низький культурний і духовний рівень у сім’ях, байдужість до виховання дітей (інколи навіть через надмірну зайнятість роботою).
Саме на усунення названих причин і виявлення інших факторів виникнення соціального явища «дітей вулиці», на допомога цим дітям і має бути спрямова діяльність соціального педагога.
На основі аналізу теоретичних наукових джерел і результатів дослідно-експериментальної частини дипломного дослідження ми пропонуємо деякі методичні рекомендації соціальним педагогам щодо їхньої роботи з «дітьми вулиці».
1. Насамперед необхідно соціальному педагогу встановити контакт з дитиною або ж підлітком, поцікавитись, що найбільше в даний час турбує його. З цією метою уважно вислухайте підлітка. Ви маєте переконати дитину, що вона вам небайдужа, що ви дійсно хочете допомогти і зрозуміти. Головне, не перебивайте дитячі міркування, судження, зауваження, якщо вони навіть недоречні. Дайте дитині можливість виговоритись.
2. Пропонуйте свою підтримку і допомогу. Постарайтеся переконати що цей несприятливий для дитини час обов’язково пройде. В спілкуванні з підлітком використовуйте слова і речення, які будуть сприяти встановленню контакту, наприклад, розумію, звичайно, відчуваю. Важливо навести переконливі приклади з реального життя або ж з якоїсь книги чи кінофільму. В розмові з підлітком дайте йому зрозуміти, що він унікальна особистість, що він уміє і може щось робити так, як ніхто.
Будьте віртими у розмові з дитиною. Дивіться в очі дитини. Прагніть торкнутись її лагідно рукою, щоб дитина відчула ваше тепло і ласку, щирість ваших слів, щоб вона вам повірила.
3. Пам’ятайте, що недооцінка є гіршою, ніж переоцінка дитини. Дитина мусить повірити в свої сили, в своє те позитивне, що в неї є. Вся діяльність підлітків і дітей має бути результативною та зорієнтованою на успіх.
4. Тривожних дітей потрібно постійно підбадьорювати, зацікавити їх в чомусь, хвалити наперед. Спілкуючись з імпульсивними підлітками зацікавлюйте їх у всіх випадках, коли вони прагнуть стриматися. Добре залучати імпульсивних підлітків до роботи в групі, надаючи їм роль лідера.
В роботі з агресивними підлітками, бажано вивчати їх інтереси і нахили. Давати доручення, які потребують рішучості.
Найголовніше, спирайтесь на позитивні якості підлітків в роботі з ними.
Якщо ж щось вас насторожило в поведінці підлітка, то звертайтесь до інших спеціалістів-психологів, психотерапевтів.
Досліджуючи проблему роботи соціального педагога з дітьми вулиці», ми працювали за чітко визначеними завданнями.
Так, насамперед ми з’ясували, що проблема дитячої безпритульності та бездоглядності не нова для України. Вона є надзвичайно актуальною і складною, причому соціальне явище «дітей вулиці» є поширеним не лише в Україні, але й в інших країнах.
На основі аналізу соціально-педагогічних джерел, статистичних даних ми визначили поняття і суть даної проблеми і встановили, що «дітьми вулиці» можуть бути різні категорії дітей, а не тільки діти з малозабезпечених сімей. Так, на думку вітчизняних учених, безпритульність є відображенням політико-економічного й культурного стану суспільства, закономірним наслідком криз перехідного етапу розвитку країни.
До «дітей вулиці» в Україні відносять такі групи неповнолітніх:
- безпритульні діти - діти, які не мають постійного місця проживання в зв'язку з втратою батьків, асоціальними формами поведінки дорослих у сім'ї, та діти, яких вигнали з дому батьки;
- бездоглядні діти - діти, які мають певне місце проживання, але вимушені перебувати на вулиці в результаті матеріальної неспроможності опікунів (родичів, бабусь, дідусів); психічних розладів батьків; байдужого ставлення останніх до виховання дітей;
- діти-втікачі із виховних установ - діти, що зазнали психологічного, фізичного та сексуального насильства в закладах інтернатного тину та притулках;
- діти-втікачі з зовні благополучних сімей - діти з високим рівнем конфліктності, патохарактерологічними особливостями, відхиленнями у психічному та особистісному розвитку;
- діти, що за своїми психологічними ознаками схильні до постійного перебування на вулиці - діти, позбавлені систематичного батьківського піклування; аутсайдери шкільних колективів; діти з яскраво вираженими ознаками важковиховуваності, схильні до безцільного проведення часу.
У процесі дипломного дослідження ми також вивчили причини, через які діти втікають з дому. Основими з них є такі: погіршення матеріального становища значної частини населення; збільшення незайнятих дітей і підлітків; економічна експлуатація дорослими дитини ( залучення дітей до крадіжок, шахрайства тощо), послабленням відповідальності батьків за утримання і виховання дітей, загострення розбіжностей і конфліктів між батьками і дітьми, послаблення роботи щодо організації дозвілля дітей за місцем їх проживання і навчання, негативні тенденції у засобах масової інформації, девальвація духовних цінностей у виховному процесі.
Досліджуючи проблему, ми визначили специфічні особливості роботи соціального педагога з «дітьми вулиці». Нами наголошено, що під час роботи з дитиною необхідно враховувати особисту думку дитини, оскільки вона має свободу вибору. Крім того, дитина повинна мати можливість обирати місце проживання. Якщо вона не хоче повертатися в сім’ю, але згодна залишитися в притулку, її неможна змушувати повертатися додому, навіть, якщо на цьому наполягають батьки. Якщо дитина не хоче жити в одному інтернаті, але погоджується на інший, то це потрібно врахувати.