Сторінка
3
Соус - жирні чорні палички циліндричної форми діаметром 8-10 мм. обернуті в папір без оправи, виготовлені із спресованого порошку, сажі або вугілля з додаванням клейковини, з темно-синім відтінком. Можна працювати лінією, штрихами, плямами із застосуванням розтирання (сухий соус) і розчиненим у воді соусом пензлем (мокрий соус). У малюнку соусом мокрим способом, як і в живописі, застосовуються загострені і пласкі пензлі із знежиреного прожареного волоса або хутра різних тварин - білячі, борсучі, колонкові і інших.
Малюнок пензлем допомагає вирішувати суму задач: перехід від лінії до тону і навпаки, що дуже важливо для виявлення загальних відносин і характерних деталей, суміщати тональну широту з тонким промальовуванням. На межі живопису і графіки знаходиться не тільки пастельна техніка, але і техніка акварелі і гуаші.
Акварель - від латинського aqua - вода - фарби, звичайно на рослинному клеї, що розводяться водою. Роботи виконані непрозорою аквареллю з домішкою білил з'явилися ще в Давньому Єгипті, античному світі, в середні століття - в Європі і Азії. До нас дійшли твори, виконані художниками на папірусі і рисовому папері. У середні століття в Західній Європі і на Русі акварель вживали для прикраси церковних книг (розфарбовування орнаментів, заголовних букв в рукописах), а потім і в створенні мініатюрних робіт, при ручному розфарбовуванні друкарських книг. Чиста акварель - без домішки білил - набула широке поширення на початку 15 століття. Її основні якості - прозорість фарб, крізь які просвічує тон і фактура основи (головним чином паперу, рідше - шовку, слонячої кістки), чистота кольору. Акварель поєднує в собі особливості графіки (активна роль паперу в побудові зображення і в передачі художнього образу) і живопису (багатий тон, побудова форми і простору кольором). Специфічні прийоми акварелі - розмивання і затікання, що створюють ефект рухливості, мерехкотіння, повітряності зображення. У акварель виконану пензлем часто вводиться малюнок пір'ям або олівцем. У 15 - 17 століттях акварель мала прикладне значення і служила головним чином для розфарбовування гравюр, креслень, ескізів. З другої половини 18 століття акварель стала широко застосовуватися для створення пейзажів, оскільки швидкість роботи аквареллю дозволяє фіксувати безпосередні спостереження, а легкість цієї техніки полегшує передачу атмосферних явищ. В кінці 19 століття в Італії виникла манера щільної багатошарової акварелі по сухому паперу, з характерними звучними контрастами світла і тіні, кольору і білого фону. (У Росії в такій манері працювали Д. П. Брюллов, А. А. Іванов). В кінці 19 - початку 20 століття все частіше стали вживати акварель в поєднанні з білилами, гуашшю, темперою, пастеллю і іншими матеріалами.
Гуаш - від італійського guazzo - водяна фарба - фарби, що складаються з тонко розтертих пігментів з водно-клейовим зв'язуючим (гуміарабік, пшеничний крохмаль) і домішкою білил. Уживається для роботи по різноманітній основі - паперу, картону, полотну, шовку. Гуаш виникла як різновид акварелі, коли для досягнення густини барвистого шару до водних фарб стали підмішувати білила. Гуаш широко використовувалася вже в середні століття в мистецтві багатьох країн Європи і Азії для виконання книжкових мініатюр, а починаючи з епохи Відродження - також для ескізів, картонів, підфарбовування малюнків, а пізніше - для портретних мініатюр. Початок виробництва спеціальних гуашевих фарб у середині 19 століття сприяв остаточному відособленню гуаші від акварелі. У Росії техніка гуаші досягла високого розвитку в кінці 19 - початку 20 століття в творчості В. А. Серова, А. Я. Головіна, З. В. Іванова і інших художників, які застосовували гуаш при роботі над великими станковими творами, використовуючи її особливості (густина і матовість тонів) для досягнення декоративних ефектів. По техніці гуаш ближча до акварелі, а по художній дії - до пастелі. В даний час гуаш використовують для виконання оригіналів плакатів, книжкової і прикладної графіки, ескізів і декоративних робіт.
Також для виконання графічних композицій використовують кольорові олівці, виконують гравюру на оргсклі , малюють акриловими фарбами.
Хоч традиційні техніки графіки існують досить тривалий час, вони не перестають дивувати. Часом так важко впізнати знайомі техніки в роботах, виконаних на нових матеріалах, самобутнім неповторним почерком майстра. В межах кожної з названих технік є різні прийоми її використання.
Прикладна графіка та нетрадиційні техніки
Прикладна графіка - це вид графіки, в якому зображення отримують друкуванням, як і в гравюрі, але іншими способами. До основних технік прикладної графіки належить монотипія, диотипія, акватипія, картонна гравюра, вирізна паперова гравюра, трафаретний естамп, шовкографія, автотипія, гіпсогравюра, гратографія.
Картонну гравюру отримують вирізуванням на поверхні картону поглибленого малюнку .
Трафарет вирізаний в папері (наскрізний) нескладний силует, який притискають до рівної поверхні і наносять фарбу.
Шовкографія подібна до трафаретного естампу, тільки вирізаний в папері трафарет наклеюють на сітку або дуже тонку тканину, наприклад шовк. Шовкографічні трафарети не потребують перетинок і тому дозволяють виконувати візерунки будь-якої складності.
Гіпсогравюру отримують вирізуванням на поверхні гіпсової дощечки поглибленого малюнку.
Гратографія – це вид прикладної графіки, в якому зображення отримують видряпуванням малюнку на паперовій поверхні вкритій воском і темним гуашем.
Вирізна паперова гравюра - друкування з двошарового паперу, де верхній шар – це рівна основа, в у другому шарі вирізані візерунки, на які і буде попадати фарба при накатуванні валіком.
Акватипне зображення створюють друкуванням з поверхні води, на яку наляпують скіпідар і рідкі олійні фарби. Частіше за все виходить щось схоже на імітацію мармуру.
Монотипне зображення виходить коли друкувальною матрицею виступає скло, на якому знаходиться свіженький ще не висохлий малюнок олійними чи друкарськими фарбами.
Диотипія – це зображення виконане шляхом притискання паперу до фарби, коли на скло з рівномірно розкатаною фарбою кладеться аркуш паперу з карандашним малюнком чистою стороною вниз, і, не доторкаючись до поверхні пальцями, обводиться малюнок. Там, де проводилася лінія, зі зворотної сторони прилипне фарба.
Автотипія – це зображення-негатив диотипного відбитку.
На основі принципів гравюри розвинулися техніки прикладної графіки та нетрадиційні техніки.
Нетрадиційні техніки: ниткографія, відбивання мильних пузирів, друк з картопляних штампів, природних форм, тканини, зім’ятого паперу і т.п.
Ниткографія – спосіб отримання зображення, в якому своєрідною рухливою матрицею виступають пофарбовані і затиснуті між двома аркушами паперу нитки.
Відбивання мильних пузирів отримують наступним чином. Спочатку в пласкому невеличкому посуді забовтують рідкий миючий засіб, трохи води та туш. Потім за допомогою соломинки швидко надувають пузирі на поверхні цієї суміші і прикладають до них аркуш паперу, так щоб він не торкався води. Виходть ефект присутності пузирів на папері.