Сторінка
1

Педагогічні засади вчення С.Ф. Русової

З іменем Софії Федорівни Русової, видатного педагога-практика, вченого-теоретика, професора, літературознавця, публіциста, автора підручників, перекладача, фундатора низки вищих навчальних закладів та педагогічної академії, керівника-організатора освітньої галузі, члена Української Центральної Ради, відомого громадсько-політичного діяча, пов'язане національне відродження нашого народу. Вона не була українкою за походженням, але стала українкою по духу, вірною дочкою матері – України, присвятила їй усе своє життя. За обсягом і рівнем просвітницької діяльності ця дивовижна постать стоїть на одному щаблі з Оленою Пчілкою та Христиною Алчевською. А за силою і пристрастю, з якими звучали її виступи на захист національної школи, культури, духовності, рідного слова, Ім'я Софії Русової можна поставити поруч з іменем Лесі Українки. Доля Софії Федорівни склалася так, що їй судилося бути відірваною від рідної землі, довгі роки жити за її межами, сумувати й надіятись, о її багатогранна творчість тривалий час замовчувалася.

Творча спадщина С. Русової надзвичайно багата й різнопланова. В них достатньо чітко вимальовується педагогічна концепція вченої, погляди практично на всі аспекти розвитку освіти, школи і виховання. Глибоке вивчення, критичне осмислення і теоретичне узагальнення поглядів С. Русової на принципах науковості, системності, об'єктивності, що набуло свого поширення у 90-ті роки ХХ ст., представлене у великому обсязі праць українських істориків, педагогів, науковців. Наведемо як приклад декілька імен та назв праць це: І. Зайченка («Вісник Академії педагогічних наук України», 1993), Н. Калениченко і Н. Копиленко («Рідна школа», 1991), В. Качкана (1994), М. Мельничука («Дошкільне виховання», 1992), О. Губко («Рідна школа», 1992), О. Проскури («Дошкільне виховання», 1991; «Початкова школа», 1993), Ф. Погребеника («Голос України», 1991), Ю. Хорунжого («Освіта», 1991) та інші.

Показовим є і проведення перших ювілейних науково-практичних конференцій у Києві й Чернігові з нагоди 135-річчя і 140-річчя з дня народження С. Русової та публікації матеріалів конференцій – нині русовознавство поповнилося низкою ґрунтовних наукових досліджень, що торкаються різноманітних аспектів творчої спадщини видатної української просвітительки.

Таким чином, нині в контексті дослідження життя, діяльності і науково-творчої та публіцистичної спадщини С. Русової зроблено досить багато. З багаторічного забуття повернуто як добре ім'я нашої уславленої землячки, так і її творча багатогранна спадщина. Здобутки сучасного русовознавства дають підстави стверджувати про те, що Софія Русова – педагог європейського рівня, класик української педагогіки, видатний культурно-просвітницький і громадський діяч.

Мета – Визначити внесок діяльності Софії Федорівни Русової в розвиток педагогічної думки ХХ століття.

Завдання роботи:

– ознайомитись з біографією педагога;

– розкрити основні положення педагогічної концепції та погляди на найважливіші теоретико-методологічні проблеми освіти, школи і педагогіки; – дослідити основні напрямки діяльності;

– визначити внесок вченої у розробку теоретичних основ і практику розбудови нової української національної системи освіти і школи.

Хронологічні межі даної роботи включають в себе роки життя Софії Федорівни (1856–1940) та 50-ті роки ХХ століття (коли ії праці повернулись на терени України).

Життя та діяльність С.Ф. Русової

Софія Федорівна Русова (Дівоче прізвище Ліндфорс) – видатний український педагог, культурно-освітній діяч, письменниця.

Народилася Софія Федорівна 18 лютого 1856 р. на Чернігівщині в с. Олешня в інтелігентній сім’ї. Батько – шведського походження, мати – француженка.

Народившись і зрісши серед українського народу, вона, не українка за походженням, все своє свідоме життя присвятила служінню цьому народові, досконало вивчила мову, побут, звичаї, культуру, до глибини душі пройнялася його болями і стражданнями, сповна розділила недолю, стала талановитим виразником думок і прагнень пригнічених і знедолених до волі, свободи, щастя і братерства.

Після реформи 1861 року сім’я Ліндфорсів переїжджає до Києва. Тут Софія вступає до Фундуклеївської гімназії і в 15 років (1871 p.) із золотою медаллю закінчує її.

З дитячих років, особливо навчаючись в гімназії, Софія захоплювалася грою на фортепіано і досягла певних успіхів. Навіть мріє згодом поступити до Петербурзької консерваторії.

В сім’ю Ліндфорсів приходить горе – помирає матір, а згодом і батько. [13, C. 35] Сестри Марія (старша) і Софія залишаються сиротами. Створюються скрутні матеріальні умови. Сестри Марія і Софія Ліндфорс вирішують організувати дитячий садок.

Про цей період свого життя Софія згадувала: «Коли я подала моє прохання тодішньому попечителеві шкільної округи Антоновичеві, він з недовір'ям похитав головою: «Ви самі ще дитина… Хто ж вам довірить дітей». Але все ж дав свій дозвіл».

Отож 1 вересня 1871 року в Києві було відкрито сестрами Марією і Софією приватний дитячий садок на 20 вихованців. Це були переважно діти інтелігенції.

Дитячий садок Софії Федорівни відвідували дочки письменника М. Старицького (Марія і Людмила). Знайомство з родиною Старицьких мало вирішальне значення і вплив на педагогічну діяльність Софії Федорівни. В батьківському домі Софії Федорівни спілкувались, розмовляли переважно російською та французькою мовами. Завдяки Старицьким у родинне спілкування та життя Софії Федорівни ввійшла українська мова, якою вона опанувала і писала.

У 1874 році Софія Федорівна Ліндфорс одружилася з Олександром Олександровичем Русовим. Вінчалися вони у Петербурзі у церкві святого Семіона. З нагоди шлюбу Русових Микола Лисенко написав рапсодію (музичний твір на мелодії народних пісень та танців) на пісню «Золоті ключі» – це був єдиним весільним подарунком від композитора подружжю. Слід за українським письменником М. Старицьким на Софію Федорівну мав вплив її чоловік Олександр Русов.

Саме він – Русов, – як писала Софія Федорівна, – відкрив мені красу української народної поезії, заговорив до мене українською мовою, збудив у мені любов до нашого народу, яка ніколи не покидала мого серця.»

Згодом молодому подружжю Русових Київська Українська громада доручає без скорочень видати «Кобзар» Т. Шевченка. Із-за цензурних утисків та заборони української мови цього у Києві зробити було неможливо, тому Русови видають «Кобзар» за кордоном у Празі. Після повернення з Праги, сім’я Русових переїжджає до Чернігова. де Олександр Олександрович працює у земстві, а Софія Федорівна – навчає дітей. В сім’ї Русових було четверо дітей.

Саме працюючи в дитячому садку. Софія Русова проявила себе як педагог практик і теоретик. Вона виступає з лекціями перед педагогами, вихователями, студентами.

У 1917 році С. Русову запрошують прочитати курс лекцій з педагогіки дошкільної, дошкільного виховання у Київському Фребелівському педінституті, який на той час готував вихователів для дошкільних установ.

І хоча Софія Федорівна не мала диплома про вищу освіту та лекторського стажу читання лекцій, ці лекції вона прочитала блискуче. Так, Софія Федорівна прилучилася до педагогіки, з якою не поривала до кінця життя.