Сторінка
8

Робота над удосконаленням орфоепічних навичок молодших школярів

І — нелабіалізований голосний переднього ряду, високого піднесення. Артикуляція напружена, м'язи мовних органів при його вимові скорочуються й поверхня їх стає твердішою, що позначається і на тембрі голосного, на його більшій виразності. При вимові губи розтягнені в сторони значно більше, ніж при и та є, і утворюють вузьку щілину. Рот розкритий настільки, що між верхніми й нижніми зубами можна вставити кінчик мізинця. Уся маса язика (передня й середня частини) переміщується виразно вперед, до передньої частини твердого піднебіння або до верхніх зубів та альвеол. Тіло язика зібране спереду і має виразно випуклу форму. Віддаль найвищої точки язика від твердого піднебіння невелика. Кінчик язика спадає вниз безпосередньо за нижніми зубами або ж упирається в нижні зуби. М'яке піднебіння закриває вхід у носову порожнину.

Артикуляція приголосних має свою специфіку. Так, Б, М, П — губні. При артикуляції спочатку утворюється зімкнення нижньої губи з верхньою, потім, під натиском повітря, що видихається, відбувається "вибух": губи розмикаються, нижня губа натискає на верхню і відштовхується від неї. Нижня щелепа при цьому опускається, язик при цьому участі не бере. При п, б м'яке піднебіння підняте й не пропускає повітря в носову порожнину. Голосові зв'язки при творенні п ненапружені й не дрижать, а при творенні дзвінкого б губи напружені й дрижать.

М — губний сонорний. Артикулюється, як і шумний дзвінкий б, з тією лише різницею, що при його творенні тон переважає над шумом, а м'яке піднебіння опускається й відкриває прохід до носової порожнини.

В — губно-зубний щілинний. При творенні нижня губа зближується з верхньою, але не змикається з нею: між губами залишається вузенька щілина, через яку проходить струмінь видихуваного повітря. Язик нерухомий. М'яке піднебіння підняте й закриває прохід у носову порожнину,

Ф — губно-зубний. Твориться при зближенні нижньої губи з зубами, при цьому щілина виникає між різцями і нижньою губою. Язик у роті лежить спокійно. М'яке піднебіння підняте й закриває прохід у носову порожнину.

Д, Н, Т — шумні зімкнені передньоязикові. При творенні їх губи пасивні, кінчик та передня частина язика змикаються з верхніми зубами та альвеолами. Тильна частина кінчика язика при цьому щільно притискається до нижніх зубів. Голосові зв'язки при творенні д, н вібрують. Сонорний н має носове забарвлення, бо м'яке піднебіння опущено і повітря проходить одночасно через ротову й носову порожнини.

С, З — шумні щілинні. При вимові губи напіввідкриті й розтягнуті. Зуби розтулені на віддаль 1-1,5 мм. За загальною конфігурацією язика с, з дещо подібні до зімкнених т і д. Істотна різниця полягає в тому, що при їх артикуляції виникає не зімкнення, а щілина. Передня спинка язика утворює жолобок, причому кінчик язика впирається в нижні різці, а спинка торкається іклів та різців. М'яке піднебіння підняте й закриває прохід до носової порожнини. Голосові зв'язки при творенні с перебувають у напруженому стані, а при творенні з дрижать.

Ц, дз — шумні передньоязикові африкати—складаються з двох елементів (зімкненого й щілинного). При вимові ц утворюється зімкнення типу т, а при вимові дз — типу д, але воно не завершується "вибухом", як під час артикуляції звичайних зімкнених, а плавно переходить у щілинний елемент типу с або з. Отже, артикуляція ц відбувається на місці утворення т і с, а дз — на місці утворення д і з. Кінчик язика притискається до нижніх зубів, а передня його частина утворює на зубах і початку альвеол зімкнення, але плавно переходить у щілину.

Ш, Ж — шумні щілинні передньоязикові. При артикуляції нижня щелепа трохи переміщується вперед, губи теж. Зуби зближені на відстань 1-1,5 мм. Кінчик язика разом із прилеглою до нього спинкою потовщується і відтягується назад порівняно з артикуляцією с і з.

На язиковій спинці утворюється ширший канал, ніж при вимові с і з. Повітряний струмінь спрямований по каналу на передні різці; розбиваючись об їх краї, він викликає специфічний шум. При вимові ш голосові зв'язки не вібрують, а при вимові ж — вібрують, але струмінь повітря слабший, ніж при ш.

Ч, дж — шумні передньоязикові африкати. Вони починають артикулюватися з елемента зімкнення типу т і д, який плавно переходить у щілинний елемент типу ш, ж. Елементи зімкнення утворюються не на місці звичайних т, д, тобто не на зубах і початку альвеол, а значно вище, на твердому піднебінні, там, де утворюються шиплячі ш, ж.

Р — передньоязиковий, належить до так званих вібрантів (дрижачих). При його творенні рот розкритий, губи пасивні; краї задньої і середньої частини спинки язика впираються у верхні бокові зуби; передня частина язика розплющується для утворення вільних рухів; кінчик разом з передньою спинкою піднімається вгору і торкається твердого піднебіння на задній частині альвеол, де під натиском видихуваного повітря вібрує.

Й — середньоязиковий щілинний. При артикуляції середня спинка язика піднімається до твердого піднебіння, внаслідок чого між твердим піднебінням і середньою частиною язикової спинки виникає щілина. Кінчик язика опущений униз і тримається біля нижніх зубів.

Л — боковий передньоязиковий сонант. При артикуляції рот трохи розкритий. Губи набувають положення залежно від наступного голосного. Подібно до змичних т, д, н, при л кінчик язика утворює змичку на площі, починаючи від внутрішньої поверхні зубів верхньої щелепи і далі на твердому піднебінні. Крім того, краї язика опускаються з одного або з двох боків і утворюють біля бокових зубів щілину, крізь яку проходить повітряний струмінь.

К — шумний задньоязиковий. Артикулюється задньою спинкою язика, що, піднімаючись до м'якого піднебіння, утворює з ним зімкнення. Нижня щелепа трохи опускається. Кінчик язика направлений униз. Голосові зв'язки розімкнені. Струмінь повітря сильний. Типовою для української літературної мови є така артикуляція к, при якій зімкнення утворюється на рівні останніх кутніх зубів, язикове тіло посунене назад, а кінчик язика знаходиться за нижніми зубами. Так артикулюється і шумний задньоязиковий зімкнений г, тільки зімкнення задньої спинки язика з м'яким піднебінням відбувається на рівні останніх кутніх зубів. Контактна смуга, що утворюється при вимові, трохи вужча від контактної смуги, що утворюється при вимові к.

X — шумний задньоязиковий щілинний. Артикулюється задньою спинкою язика; піднімаючись до м'якого піднебіння, утворює щілину за останніми кутніми зубами. Язикове тіло відтягнене назад, а кінчик язика знаходиться за нижніми зубами.

Г — фарингальний глотковий, або фарингальний. При вимові г артикуляційний апарат перебуває у такому самому положенні, як і при вимові х, тільки корінь язика відтягнутий назад трохи більше, ніж при х. Малий язичок займає положення, схоже з положенням х. Голосові зв'язки зімкнуті й вібрують. Струмінь повітря слабший, ніж при х.

Ґ — передає на письмі задньоязиковий зімкнений приголосний в українських словах, так і в давньозапозичених, і українізованих: аґрус, ґава, ґазда, ґанок, ґатунок, ґвалт, ґвалтувати, ґеґати, ґедзь, ґніт (у лампі), ґоґель-моґель, ґрасувати, грати (іменник), гранчастий, ґречний, ґринджоли, ґрунт, ґудзик, ґуля, джиґун, дзиґа, дзиґлик тощо та похідні від них, а також у прізвищах Ґалаґан, Ґудзь і под.