Сторінка
7
Згідно з виділеними етапами формування навичок і вмінь діалогічного мовлення учнів до системи вправ включаються 4 групи:
І – вправи для навчання «реп лікування»,
ІІ – вправи на засвоєння діалогічних єдностей різних видів,
ІІІ – вправи на створення мікро діалогів,
ІV –вправи на створення діалогів різних функціональних типів.
Мета вправ І групи – навчити учнів «реп лікування», тобто швидко і адекватно реагувати на подану вчителем / диктором репліку, а також продукувати ініціативну репліку. До І групи входять вправи на імітацію, підстановку, трансформацію, відповіді на запитання, повідомлення або запит певної інформації, спонукання до певних дій тощо.
Мета вправ ІІ групи – навчити учнів самостійно вживати різні види діалогічної єдності [Додаток 4], використовуючи парну роботу. Кожному учню з пари необхідно давати можливість вживати як реактивну, так і ініціативну репліку. Роботу в парах слід інтенсифікувати за рахунок використання прийомів «карусель», «рухомі шеренги», «натовп».
Мета вправ ІІІ групи – навчити учнів об’єднувати засвоєні ними діалогічні єдності у мікродіалоги. Вправи цього рівня допускають використання опор (підстановці таблиці, структурно-мовленнєва схема мікро діалогу та його функціональна схема). Поступово їх необхідно усувати.
Мета вправ IV групи – навчити учнів створювати власні діалоги різних типів на основі запропонованої їм комунікативної ситуації. При виконанні вправ цієї групи допускаються лише природні опори – театральні (концертні) афіші, розклади руху транспорта, план-схеми міст (селищ), географічні карти, малюнки тощо.
Базовий рівень володіння іноземною мовою передбачає опанування учнями такими типами діалогу:
1) діалог етикетного характеру;
2) діалог-розпитування;
3) діалог-домовленість;
4) діалог – обмін думками, повідомленнями.
Монолог – це безпосередньо спрямований до співрозмовника чи аудиторії організований вид усного мовлення, який передбачає висловлювання однієї особи.
Залежно від комунікативної функції та характеру логіко-синтаксичних зв’язків між реченнями розрізняють такі основні типи монологічних висловлювань: опис, розповідь і роздум (міркування). В основі їх класифікації лежать такі логічні категорії як простір, час, причина і наслідок. Людина або описує факти об’єктивної дійсності, передаючи їх просторові відношення, або повідомляє, розповідає про них, розглядаючи їх у часових відношеннях, або розмірковує про них, беручи до уваги інші відносини, найважливішими з яких є причинно-наслідкові.
Для того, щоб учні уміли зв’язно висловлюватися в типових ситуаціях основних сфер спілкування, вони повинні навчитися:
- комбінувати мовленнєві зразки згідно з комунікативним наміром і на основі логічної схеми;
- передавати зміст зразка зв’язного монологічного мовлення: а) близько до тексту; б) своїми словами; в) зі скороченням; г) з розширенням;
- зв’язно висловлюватись при варіюванні опор: а) дається зміст і частково мовна форма, б) дається мовна форма; в) дається лише зміст;
- зв’язно висловлюватись на основі комбінування декількох джерел інформації: а) з опорою на зразок, б) без опори на зразок;
- висловлювати свою думку та своє ставлення до предмета мовлення;
- описувати картину (серію картин, фільм тощо);
- переказувати різними способами сприйнятий на слух чи прочитаний текст;
- робити повідомлення чи розповідь за темою, комбінуючи матеріал всередині одного чи декількох джерел інформації;
- звернутися до лексичного перифразу або за допомогою до співрозмовника у випадку незнання слова.
В методиці навчання іноземних мов виділяють три етапи формування вмінь монологічного мовлення. В основу кожного з низ покладена якість висловлювання учнів, причому ця якість обов’язково веде до збільшення обсягу зразків мовлення, що використовуються учнем.
Завдання першого етапу полягає в тому, щоб навчити учнів об’єднувати фрази в одну понадфразову єдність. Кожен учень вимовляє одну фразу. Будь які фрази вважаються правильними, якщо вони відповідають темі і грамотно оформлені у мовному відношенні. Вже на цьому етапі враховується самостійність висловлювання: вчитель лише називає тему, визначає загальний напрям думки, а вибір конкретного змісту залишається вільним.
На другому етапі формування вмінь монологічного мовлення учні вчаться самостійно будувати висловлювання понадфразового рівня. Навчання на цьому етапі здійснюється за допомогою різних опор: зображальних (малюнки, слайди), вербальних (підстановчі таблиці), комбінованих.
Головне завдання третього етапу формування вмінь монологічного мовлення – навчити учнів створювати монологічні висловлювання текстового рівня різних функціонально-смислових типів мовлення згідно тематики, яка передбачена програмою для даного клас. Третій етап характеризується розвитком умінь виражати своє особисте ставлення до фактів чи подій, про які висловлюється учень, формулювати критичну оцінку і доводити правильність будь-якого факту; включати до свого мовлення елементи розмірковування, аргументації. Одночасно повинно відбуватися збільшення обсягу висловлювання. Учні повинні заздалегідь засвоїти ряд словосполучень і штампів, характерних для монологічного мовлення. Завдання на цьому етапі формулюється таким чином, щоб учень не міг обмежитись двома-трьома реченнями.
Комплекс вправ при навчанні монологічного мовлення об’єднує наступні:
І підготовчі (тренувальні) – імітаційні, підстановчі, трансформаційні, конструкційні, перекладні, питально-відповідальні, репліко-реактивні;
ІІ ситуативні (комунікативні) – опис малюнків, переказ, навчально-мовленнєві ситуації, дискутивні вправи, композиційні вправи.
Далі розглянемо роль письма. Писемне висловлювання не є чимось відокремленим від говоріння. При правильній організації виконання вправ з письма учні набувають і деяких навичок, потрібних для усної комунікації.
Писемне мовлення – це специфічний код мовленнєвої діяльності, кодування інформації з урахуванням графічного способу зв’язку.
На різних ступенях навчання іноземних мов роль письма змінюється. Так, на першому етапі реалізується мета оволодіння технікою письма, формування навичок, пов’язаних із засвоєнням звуко-буквених відповідностей. Вказані уміння необхідні для розвитку вмінь читання та усного мовлення.
На другому етапі основним є навчання орфографії у зв’язку з накопиченням нового мовного матеріалу. На третьому етапі набуті раніше навички письма удосконалюються поряд з удосконаленням усного мовлення.
Як зазначається в Європейському освітньому стандарті з іноземних мов, володіння письмом на базовому рівні передбачає досягнення елементарної комунікативної компетенції, яка забезпечує учневі вміння в найбільш типових ситуаціях повсякденного спілкування за допомогою письма:
- заповнити анкету (формуляр, опитувальний лист);
- написати привітальну листівку;
- написати листа;
- скласти нотатки, написати коротке повідомлення.
Щоб досягти такого рівня володіння писемним мовленням, учні повинні систематично виконувати конкретні комунікативні завдання: