Сторінка
3
2) здатність творення нових цінностей, вимірів, еталонів, постановка нових завдань;
3) спонукання до активності;
4) регуляція діяльності.
Отже, емоції лежать в основі процесів внутрішньої регуляції поведінки: тільки те, що знайшло відповідний емоційний відгук, емоційне сприйняття, поступово складається в систему потреб, прагнень, стає постійним безпосереднім спонуканням окремих вчинків і всієї поведінки в цілому.
Для іншого підходу характерне інтелектуальне трактування художнього мислення. В теорії музично-естетичного виховання художнє мислення розглядається як один з компонентів процесу музичного сприйняття, як процес розуміння, усвідомлення змісту музичного твору (О.Ростовський, О.Рудницька, Л.Радковська та ін.). На думку О.Рудницької, формування музичного сприйняття значною мірою зумовлене рівнем музичної освіченості слухачів, який детермінує характер сприймання і ступінь його адекватності. В процесі сприйняття на перший план виходить уміння особистої інтерпретації музичної образності, пошукової активності суб’єкта. Зміст музичного твору співвідносить з ціннісними орієнтаціями слухача, його індивідуальним досвідом, що сприяє пізнанню глибинного смислу змістової структури.
Поступаючись багатьом мистецтвам у наочності свого образного змісту, музика перевершує їх силою емоційного впливу на особистість. Музичне мистецтво є дійовим засобом розвитку людської суб'єктивності, культури почуттів особистості і перш за все слуху. Слух відіграє провідну роль у процесі творчого та теоретичного сприйняття музичного змісту, що є своєрідним втіленням людського світосприйняття та інтелекту. Прослуховування та створення музики, викликаючи високу емоційну та інтелектуальну активність особистості стимулює діяльність зорової уяви, внутрішнього візуального перетворення і обмеження змісту музичної мови, оскільки музичні образи позбавлені наочності, характеризуються багатозначністю і дають простір їх широкому програмному тлумаченню. Де стосується і програмної музики, оскільки програми ніколи не бувають абсолютно точними ні у створенні, ні у виконанні, ні у сприйнятті (за О.Я.Ростовським).
Художньо-творче мислення дітей дошкільного віку розвивається в процесі слухання музики. Початковою ланкою і основою розуміння мистецтва є сприйняття. П.М. Якобсон виділяє два види сприйняття: “Ми говоримо про сприйняття у вузькому розумінні слова, розуміючі під цим власне акти сприйняття тих об'єктів, які дані нашим органам чуттів. І говоримо про сприйняття у широкому розумінні, маючи на увазі, що на протязі відносно тривалого сприйняття предмету мають місце різні акти мислення, тлумачення властивостей предметів, знаходження системи різних зв'язків та співвідношень у об’єкті, що сприймається.
Художнє сприйняття належить до трактування терміну “сприйняття” у його широкому розумінні, оскільки сприйняття мистецтва пов'язане з різноманітним актом мислення і переживання. Ось чому у процесі художнього виховання найбільш важливим є розвиток саме художнього сприйняття. Його формування повинне бути націлене на виникнення певної спрямованості та системи мотивацій по відношення до різних видів мистецтва.
Художнє сприйняття за Д.С.Виготським, - “це комплексна діяльність свідомості, поєднання художнього почуття, уяви, мислення, уявлень. Домінуючим елементом художнього сприйняття є художні емоції, що виникають у процесі художнього сприйняття, значно відрізняються від звичайних емоцій, хоч і протікають на реальній емоційній основі”.
Н.Ветлугіна наполягає на необхідності створення педагогічної системи, яка забезпечить логіку і послідовність у розвитку музичного сприйняття. Автор пропонує шлях спеціального підбору творів, кожен із яких викликає певні емоції та почуття. Це сприяє розвитку найпростіших музично-слухових навичок, а також уміння виявити настрій, характер твору, своєрідність засобів музичної виразності.
Слід зауважити, що під адекватним сприйняттям ми маємо на увазі не повне, тобто дзеркальне, відбиття у свідомості школяра творчого задуму митця, а розуміння та осягнення основного ідейно-емоційного змісту, що базується на власному переживанні та інтерпретації. У зв’язку з цим варто погодитися з думкою О. П. Рудницької, що необхідним засобом пізнання музичного твору є його аналіз: саме він утворює передумови правильного розуміння естетичного кредо та світоглядних позицій композитора, застосування в процесі музичного пізнання історико-теоретичних знань, співставлення різних творчих стилів. Такий спосіб може привести до важливих висновків щодо об’єктивності інтонаційно-образного змісту музики.
Резерви розвитку художньо-творчого мислення, знаходження найбільш досконалих моделей і схем аналізу образного змісту і музичного образу твору розглядали у своїх дослідженнях В.Бєлобородова, Н.Ветлугіна та інші. У сфері дитячого музичного виховання визначальною стала думка В.Бєлобородової про те, що сприймання є природною основою формування в особистості здібностей до виконання і слухання музики.
Пошук шляхів розвитку художньо-творчого мислення передбачав активізацію художньо-пізнавальної діяльності дітей старшого дошкільного віку в процесі навчальної, виховної, дозвілевої діяльності, де б вона носила творчий характер, використанні проблемних методів навчання.
Важливу роль в організації музичного виховання у другій половині ХIХ століття мала творча спадщина українських композиторів, а особливо їх педагогічна діяльність. Їх значення полягає не тiльки у створеннi основ національно - композиторської школи, а i у розробцi важливих проблем музичного виховання дітей старшого дошкільного віку. Достатньо назвати прізвища українських композиторiв, якi вдало поєднували творчу дiяльнiсть iз педагогiчною роботою: М.Леонтович, М.Лисенко, К.Стеценко, Я.Степовий, П.Козицький та ін.
На початку ХХ століття була сформована теорія всебічного комплексного виховання дітей. Саме тодi, викристалiзувалися такi види музичної дiяльностi, як слухання музики, хоровий спiв, шумовi оркестри та iмпровiзацiйна творчiсть дiтей. Передовi митцi виступали за побудову педагогiчної системи з музичного виховання на основi творчого вiдношення до музики, пробудження асоцiативного мислення дiтей. Такої системи в цей перiод ще не було, але окремi українськi композитори, вже наприкiнцi ХIХ столiття робили спроби досягти певних змiн у процесі викладання музики не тiльки в спецiальних музичних закладах, а i в загальноосвiтнiх школах.
Позицiї українських композиторiв зводяться до визнання загальнодоступності i виховного значення музики серед дитячої аудиторії. Спiльнiсть їх естетичних та педагогiчних позицiй полягала у першочерговостi виховання музичної культури дітей на фольклорному матерiалi, який дає необмеженi можливостi для їх творчого самовираження.
Синтетична природа фольклорного впливу (музика, поезiя, танець, гра) дозволили комплексно формувати усi компоненти життєвого та художнього досвiду дитини. На думку українських композиторiв, високi зразки фольклору, що створювалися столiттями та вiдображають глибиннi пласти життя не однiєї тисячi людей та поколiнь дають можливiсть створити основу морально - естетичного виховання особистостi. Тому його використання у загольноосвiтнiй школi має багатофункцiйне значення. Фольклор служив не лише тiльки дидактичним матерiалом для отримання дiтьми певних знань, виконавських навичок, цiнносних орiентацiй, а й впливав на загальний рiвень вихованостi дитини в цілому.