Сторінка
3

Психолого-педагогічні основи роботи з обдарованими дітьми

До кінця підліткового віку чітко виділяються два крайніх полюси активності в постановці питань, проблем, побудові здогадів - проблемний (творчий) і непроблемний (нетворчий). Підлітки із проблемним типом активності виявляють у ситуації невизначеності більші здібності до самостійного породження завдань, питань, проблем і пошук їхнього рішення. Вони відрізняються високою здатністю включатися в поставлені проблеми, повертатися до них у міру подальшого досвіду дослідження.

Надалі , у період від 15 до 20 років, ці розходження між людьми не згладжуються, а мають тенденцію наростати.

Складові обдарованості дитини. На сьогодні психологами визнано, що рівень, якісна своєрідність і характер розвитку обдарованої дитини — це завжди результат складної взаємодії спадковості (природних задатків) і соціального середовища, опосередкованого діяльністю дитини (ігровою, навчальною, трудовою). Водночас не можна ігнорувати й роль психологічних механізмів саморозвитку особистості, що складають основу формування й реалізації індивідуального обдарування. З огляду на вищесказане В. О. Моляко виокремлює такі складові обдарованості дитини: задатки, схильності, що проявляються в підвищеній чутливості, у динамічності психічних процесів; інтереси, їх спрямованість, частота і систематичність їх прояву, домінування пізнавальних процесів; допитливість, прагнення створити нове, схильність до розв'язання й пошуку проблем; швидкість у засвоєнні нової інформації, утворенні асоціативних масивів; схильність до постійних порівнянь, зіставлень, формування еталонів для наступного відбору; прояв загального інтелекту — швидкість оцінювання й вибору шляху розв'язання, адекватність дій; емоційна забарвленість окремих процесів, емоційне ставлення, вплив почуттів на суб'єктивне оцінювання, вибір; наполегливість, цілеспрямованість, рішучість, працьовитість, систематичність у роботі, сміливе прийняття рішень;

креативність — уміння комбінувати, знаходити аналоги; інтуїція — схильність до надшвидкого оцінювання, рішень, прогнозів; здатності до створення особистісних стратегій і тактик під час розв'язання загальних і нових спеціальних проблем.

Психологічні особливості обдарованих дітей

1.Допитливість. Перший рівень допитливості — цікавість. Цікавість — жага новизни, інтелектуальної стимуляції, потреба в розумових враженнях.

2. Надчутливість до проблем. Пов'язана з характером навчання. Догматичний зміст у поєднанні з домінуванням репродуктивних методів навчання — основні фактори, що пригнічують дитячу надчугливість до проблем. І навпаки — проблемне навчання, орієнтоване на самостійну дослідницьку практику дитини, розвиває як цю здатність, так і інші необхідні для творчості якості.

3.Надситуативна активність (пізнавальна самодіяльність). Ідеться про постійне прагнення до занурення в проблему.

4.Високий рівень розвитку логічного мислення.

5.Підвищений інтерес до розв'язання дивергентних задач. Віддають перевагу дивергентним задачам, у яких кінцевий розумовий продукт (відповіді) не виводиться прямо з умов.

6.Оригінальність мислення. Здатність висувати нові, несподівані ідеї, що відрізняються від широковідомих.

7.Гнучкість мислення. Здатність швидко й легко знаходити нові стратегії

розв'язання, установлювати асоціативні зв'язки.

8.Легкість генерування ідей (продуктивність мислення). Пов'язують із креативністю, гнучкістю мислення.

9. Легкість асоціювання. Найбільш явно вона виражається в умінні

знаходити аналогії там, де традиційно вони не простежуються.

10. Здатність до прогнозування. Це рідкісна якість, що включає в себе уяву, інтуїцію, здатність до аналізу.

11.Висока концентрація уваги.

12.Чудова пам'ять.

13.Здатність до оцінювання. Є похідним критерієм критичного мислення.

14.Особливості схильностей та інтересів. В обдарованих дітей схильності різноманітні й при цьому стійкі й усвідомлені.

Соціальні особливості обдарованих дітей.

1.Прагнення до самоактуалізації.

2.Перфекціонізм. Творчо обдарованих людей вирізняють певні риси особистості та способи взаємин з оточуючими. Наприклад, перфекціонізм (від англ. «досконалий») — це прагнення робити все щонайкраще,.

3. Самостійність.Незалежність суджень і дій; відповідальність за свої вчинки та їх наслідки; внутрішню переконаність у правоті влсної поведінки.

4.Соціальна автономність. Близька до самостійності й нерідко є причиною труднощів у взаєминах.

5.Егоцентризм. Виражається в нездатності стати на позицію іншої людини, що пов'язане з обмеженістю досвіду дитини.

6. Лідерство. У спілкуванні з однолітками (необдарованими дітьми) бере на себе роль керівника й організатора групових ігор і справ.

7. Змагальність. важливий фактор розвитку особистості,

8. Особливості емоційного розвитку

9.Творче сприйняття випадковостей. Вміння знаходити користь у непередбаченому збігу обставин — справді дарунок.

10. Гумор.

Складності психічного розвитку обдарованих дітей

Положення про гармонічний психічний розвиток обдарованих дітей неодноразово піддавалося перегляду протягом всієї історії психолого-педагогічного вивчення феномена дитячої обдарованості.

Сучасні дослідження показують, що гармонійність у розвитку різних сторін психіки обдарованої людини є відносною рідкістю. [3, c. 203] Частіше можна зштовхнутися з нерівномірністю, однобічністю розвитку, що найчастіше не тільки зберігається протягом всього життя обдарованої людини, але й заглиблюється, породжуючи в нього ряд психологічних проблем. На думку Ж.Ш. Терасье, обдаровані діти й підлітки часто страждають від так називаної диссинхронии в темпах розвитку інтелектуальної, афективної й моторної сфери; під "диссинхронією" розуміється ефект прискореного розвитку одного із психічних процесів у сполученні зі звичайним (відповідному віку) або навіть уповільненим розвитком іншого.

Для Ж.Ш. Терасье диссинхронія психічного розвитку - явище цілісне. При цьому він пропонує диференціювати два основних пов'язаних з диссінхронією аспекту: 1) интернальный, тобто пов'язаний з гетерогенністю темпів розвитку різних психічних процесів (інтелектуально-психомоторна або афективна диссінхронія), а також з нерівномірністю в розвитку окремого психічного процесу (наприклад, в інтелектуальному розвитку часто спостерігається диссинхронія між процесом оволодіння мовними засобами й здатністю до міркування), і 2) екстернальний – що відображає особливості взаємодії обдарованої дитини або підлітка з його соціальним оточенням (вчителями, батьками й родичами, іншими дітьми). Передбачається, що диссинхронія може виступати як причина неадаптивного поводження обдарованої дитини або підлітка в його взаєминах із середовищем. Розповсюджений вид диссінхронії пов'язаний з розходженням темпів розвитку інтелектуальних і комунікативних процесів. Відомо, що високий рівень інтелектуального розвитку не тільки не гарантує дитині, та й дорослому успішність у спілкуванні з іншими людьми, але нерідко повязується з великими ускладненнями у встановленні контакту й здійсненні комунікації, а саме в цьому й проявляється феномен інтелектуально-соціальної диссінхронії. Хоча обдаровані діти й підлітки із труднощами в спілкуванні нерідко успішно взаємодіють із партнерами за допомогою Інтернету, варто усвідомлювати , що при цьому процеси спілкування перетерплюють істотні зміни в порівнянні із традиційними формами спілкування.