Сторінка
2
Сучасне розуміння соціальної адаптації знаходимо у С.У. Гончаренка, який трактує соціальну адаптацію як процес або результат процесу, що передбачає гармонійне, з погляду індивідуальних прагнень людини, задоволення її потреб, створення умов для її здорового щасливого життя в суспільстві, тобто соціальна адаптація розуміється як процес переходу з одного стану в інший та як результат цього процесу. На думку Т.В. Кравченко, адаптація в соціумі є засвоєння особистістю соціального досвіду суспільства в цілому і досвіду конкретного середовища, до якого людина належить. Соціальна адаптація – специфічна форма соціальної активності, пов’язана зі входженням та приведенням об’єкта та суб’єкта особливості особистості у відповідність до нових соціальних умов.
Так, наприклад В.І. Розов вважає, що соціальну адаптацію слід розглядати як завершальний підсумковий етап адаптації людини до умов соціокультурного середовища в цілому, який поєднує в собі в діалектико-логічному вигляді попередні рівні біологічної та психологічної адаптації .
В своїх наукових доробках учений Реан В.В. розрізняє два види соціальної адаптації: активну і пасивну. В процесі активної адаптації індивід прагне енергійно діяти із середовищем, впливати на його розвиток та зміни, долати труднощі й перепони, вдосконалювати суспільні процеси. При пасивній адаптації індивід не прагне змінити навколишню дійсність, пасивно сприймає навколишню дійсність, пасивно сприймає існуючи норми, оцінки, способи діяльності, слабко мобілізує біологічні та психологічні ресурси для пристосування в соціальному середовищі.
Соціальна адаптація – пристосування людини до умов нового соціального середовища; один із соціально-психологічних механізмів соціалізації особистості.
Початок адаптації – це мобілізація енергії. Навколо стільки всього нового, незвичного, і здобуті навички не стають у пригоді, і сподівання не справджуються.
В цей період у дитини зростає емоційність, у неї поганий апетит, сон. Дитина засвоює нові знання, у неї з’являються нові звички, нормалізується апетит, знижується збуджуваність, але сон відновлюється повільніше. Завершення адаптаційного стресу – дитина приходить до норми, але вже на новому рівні.
Відома вітчизняна вчена О.Л. Кононко визначає соціальну адаптацію дитини як інтегративний показник стану, який відображає її здатність адекватно сприймати навколишню дійсність, ставлення до людей, подій, вчинків, спілкування, регулювати поведінку.
Звертають на себе увагу доробки Печенко І.П., в яких змодельовано змістово-організаційні засади процесу соціалізації особистості в дошкільному дитинстві, що дозволяє розглядати всі її складові в єдності і взаємодії. Запропонована модель соціалізації особистості в дошкільному дитинстві обіймала три етапи: адаптаційно-орієнтаційний, конструктивно-рефлексійний, соціально-зорієнтований етапи, кожний з яких підсилює новоутворення попереднього.
Метою першого – адаптаційно-орієнтаційного етапу стало формування спроможності дітей адекватно орієнтуватися в доступному оточенні, розвиток особистості в дошкільному дитинстві в процесі адаптації до умов соціального середовища дошкільного закладу.
Метою другого – конструктивно-рефлексійного етапу визначено розвиток активності, самостійності, відповідальності дітей, умінь рефлексійного аналізу власних дій, станів, намірів, їхньої готовності самостійно вирішувати завдання, пов’язані зі спілкуванням і взаємодією з однолітками і дорослими, формування емоційно-чуттєвого ставлення до соціального світу, орієнтації в загальнолюдських цінностях добра, краси, людяності, збагачення потенціалу соціально-особистісного розвитку.
Метою третього – соціально-зорієнтованого етапу стало формування в дітей інтересу до соціуму і культури, їхніх уявлень про суспільне довкілля та своє місце в ньому, розширення кола соціальних інституцій, партнерів та однодумців дошкільного закладу для педагогічної виваженості соціалізації дітей дошкільного віку, формування соціальної компетентності дітей, яка ґрунтується на усвідомленій участі дітей у соціально значущих ініціативах та особистісній причетності до загальних з дорослими добрих справ.
Рис.1.1 – Соціальна адаптованість в дошкільному дитинстві
Адаптаційний процес має ряд етапів: етап оборотних і нестійких результатів і етап стійких, ефективних змін. Перехід від етапу до етапу здійснюється за допомогою певних механізмів: на фізіологічному рівні – це "стрес-реакція" організму (за Ф. Меєрсоном); на поведінковому – формування певних схем діяльності (за В. Медведєвим). Емоції є регуляторним механізмом на всіх етапах адаптації, в ситуації стресової адаптації ці функції стають провідними (Т. Землякова). Процес адаптації дитини до дошкільного закладу досить часто виявляється для неї драматичною подією, яка зачіпає всі сфери життєдіяльності.
Причини цього зрозумілі: вона опиняються в нових соціальних умовах, стикається зі зміною звичного способу життя, з необхідністю прийняття нового соціального статусу. Саме в цей час спостерігаються численні прояви неадекватної поведінки, непорозуміння з людьми, які поряд, різні захворювання. Успішне призвичаєння дитини до нового середовища залежить від багатьох чинників: від статусу її здоров’я, особливостей нервової системи, розвитку комунікативних навичок, обізнаності з різними видами діяльності, а також від уміння дорослих забезпечити їй належний спокій, захищеність, повноцінне здоров’я та активізацію адаптаційних ресурсів.
Отже, важливим напрямом роботи дошкільного закладу має стати турбота про збагачення соціального досвіду вихованця. На думку науковця О.Л. Кононко, він має складатися з:
орієнтовної діяльності (дійового пошуку і знаходження орієнтирів, установлення зв’язків та найпростіших залежностей, визначення власного місця у предметному та людському оточенні);
пристосування (звикання, адаптація до нових умов життя, до незвичайних вимог соціуму та своїх потреб);
перетворення (корисний, доцільний, оптимальний вплив на навколишні предмети, людей, саму себе).
Соціальна адаптація дітей дошкільного віку до умов нового соціального середовища має багатофункціональний характер.
По-перше, адаптація є засобом оптимізації відносин дитини з відносно широким соціальним довкіллям, у якому з’являється дитяче співтовариство та спілкування в системі ― дитина-дитина ―, ― дитина-педагог ―.
По-друге, через адаптацію відбувається формування соціальної сутності дитини.
По-третє, соціальна адаптація – це дієва складова певної успішної соціалізації дитини в суспільстві. За таких підходів саме дошкільні навчальні заклади стають тією інституцією, яка компенсує недоліки сімейного виховання та забезпечує соціальний розвиток дитини як один з головніших напрямків особистісного її становлення.
Проблема адаптації до умов дошкільного навчального закладу виникає у дитини будь-якого віку, коли вона вперше поступає до ясел або дитячого садка. Для такої дитини незвичне все: відсутність близьких, незнайомі дорослі, велика кількість дітей, новий розпорядок дня, нове приміщення тощо. Змінені звичні умови життя вимагають від дитини перебудови раніше сформованого стереотипу поведінки. Як відомо, він формується вже з перших днів життя дитини в сім'ї і до 2–3 років стає досить усталеним. Така різка зміна звичних форм життя викликає, насамперед, нервово-психічне напруження, не завжди проходить без утруднень, а в деяких дітей супроводжується важкими емоційними переживаннями. У дітей у період адаптації можуть порушуватися сон, апетит, настрій, інколи підвищується температура тіла. У деяких може простежуватися тимчасова втрата мовлення, порушуватися раніше набуті позитивні навички.