Сторінка
2

Фінансове оздоровлення підприємств житлово-комунального господарства

Проте варто зазначити, що ефективна реалізація програми в умовах обмеженого та недостатнього фінансування буде лише в тому разі, коли здійснюватиметься боротьба не з наслідками складного фінансово-господарського стану підприємств ЖКГ, а з причинами, які їх породжують.

До головних проблем ЖКГ необхідно віднести [4; 6]:

– незавершеність реформи місцевого самоврядування та міжбюджетних відносин;

– не досить ефективне управління галуззю, низький рівень менеджменту;

– кризовий фінансовий стан підприємств і збитковість їх діяльності;

– низька віддача та зношеність основних фондів, високе енергоспоживання;

– відсутність належних умов для накопичення інвестиційних ресурсів для переоснащення об’єктів, проведення політики ресурсо-, енергозбереження;

– повільний розвиток систем самофінансування комунальних підприємств;

– припинення належного бюджетного фінансування поточної діяльності та капіталовкладень комунальних підприємств;

– недосконала державна бюджетно-податкова політика;

– відсутність належного економічного обґрунтування встановлених тарифів за користування житлово-комунальними послугами (ЖКП);

– низька якість надання ЖКП споживачам;

– ухилення платоспроможних споживачів ЖКП від їх сплати;

– неплатежі між підприємствами ЖКГ;

– залишковий метод фінансування загальнодержавної програми реформування та розвитку галузі;

– політичні спекуляції навколо галузі тощо.

Вважаємо за необхідне звернути увагу на те, що в Україні середні нарахування за ЖКП на одного власника особового рахунку в січні 2005 року виросли на 1,6 % порівняно з аналогічним періодом 2004 року [7] і становили 21,9 % середньомісячної заробітної плати штатного працівника, зайнятого в галузі економіки. Зазначимо, що в розвинених країнах, країнах з перехідною економікою оплата ЖКП не відіграє такої великої ролі в бюджетах домогосподарств і коливається від 3,4–3,7 % (Фінляндія і Швеція) до 9,2 % (Австрія) сукупного сімейного доходу. На думку фахівців, частка платежів за ЖКП не повинна перевищувати 10 % від сімейного доходу, оскільки за межами цієї цифри починається зростання неплатежів. Наочно динаміку заборгованості населення з оплати ЖКП 2000 – 2004 років подано на рис. 1. Термін заборгованості населення з оплати ЖКП на 10 лютого 2005 року становив 7–6 місяців, тоді як на 10 лютого 2004 року – 8 місяців.

Щоб виправити ситуацію з боргами споживачів, прийнято постанову Кабінету Міністрів України № 664 „Про заходи щодо проведення у 2005 році розрахунків з погашення зобов’язань держави за знеціненими грошовими заощадженнями громадян в установах Ощадного банку колишнього СРСР шляхом погашення заборгованості за житлово-комунальні послуги” та передбачено в статті 39 Закону України „Про Державний бюджет України на 2005 рік” у поточному році можливість здійснити розрахунки з погашення зобов’язань держави по знецінених грошових заощадженнях громадян в установах Ощадного банку колишнього СРСР за рахунок відповідної субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам у обсязі 6 млрд. грн. шляхом погашення заборгованості громадян, що утворилася станом на 01.09.2004 року, за спожиті електричну і теплову енергію, природний газ, тверде паливо, послуги водопостачання і водовідведення та квартирну плату.

Рис. 1. Динаміка заборгованості населення з оплати житлово-комунальних послуг протягом 2000–2004 рр.

Сучасна бюджетно-податкова політика держави, низький рівень доходів населення, капітальних інвестицій та існуюча тарифна політика призводять до виникнення постійно зростаючих збитків, які за підрахунками експертів PADCO, Inc. будуть становити близько 400 тис. грн. щорічно, та у 2009 році досягнуть 3 млн. 364 тис. грн. [3].

Важливим чинником виходу підприємств ЖКГ з кризового стану є енергозбереження. Завдання з розробки економічних механізмів стимулювання енергозбереження до сьогодні залишається невирішеним завданням загальнодержавного значення. Запропоновані на державному рівні заходи, зокрема Указом Президента України від 19.10.1999 року № 1351/99 „Про прискорення реформування житлово-комунального господарства” та постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2000 року № 1040 „Про невідкладні заходи щодо виконання Комплексної державної програми енергозбереження України”, не виконано. Донині так і не було розроблено дієвого фінансово-економічного механізму стимулювання енергозберігаючих заходів і не створено привабливого інвестиційного клімату [8]. Також варто зазначити і те, що на початку 2005 року ліквідовано Державний комітет з енергозбереження.

До основних чинників, які обмежують впровадження заходів з енергозбереження, можна віднести наступні:

– збитковість більшості підприємств ЖКГ, їх непривабливість для інвесторів;

– відсутність дієвих фінансових важелів і методів фінансового забезпечення впровадження енергозберігаючих інновацій у ЖКГ;

– низький рівень доступу підприємств до зовнішніх джерел фінансових ресурсів;

– спрямування грошових коштів підприємств, як правило, не на розвиток, а на усунення аварійних ситуацій;

– діяльність владних структур усіх рівнів не сприяє на належному рівні капітальним інвестиціям.

Формування системи ринкових відносин у житлово-комунальній сфері передбачає перш за все формування умов для фінансового оздоровлення галузі через ефективне застосування фінансово-кредитного та, зокрема, податкового механізмів.

Доцільно звернути увагу на те, що низький рівень прибутковості та збитковість підприємств ЖКГ призводить до того, що об’єкт оподаткування податком на прибуток підприємств у них є незначним або взагалі відсутній. Тому говорити про негативний вплив цього податку на фінансовий стан не доводиться після того, як ставка податку була знижена до 25 %. Що стосується податку на додану вартість, то необхідно сказати, що його навантаження на підприємства також обмежене через природу його нарахування та фактичної сплати кінцевим споживачем робіт, послуг, наданих підприємствами ЖКГ. Проте слід звернути увагу на те, що базові податки підприємства ЖКГ розраховуються за першою подією: або з надання послуги, або одержання оплати за неї. Відповідно, виникає ситуація, коли об’єктом нарахування податкових платежів є доходи, які певний час, за існуючої платоспроможності споживачів і тенденцій оплати послуг, залишаються тривалий час лише на папері. Перерахування податкових зобов’язань до бюджету здійснюється за рахунок власних вільних (якщо вони наявні) грошових ресурсів. Відповідно, виникає ситуація, коли через недосконалість і невідповідність існуючим соціально-економічним умовам податкового механізму відбувається вимивання так необхідних для підприємств обігових коштів.