Сторінка
3
Таким чином, механізм розрахунку та сплати основних податків, недофінансування державою належним чином різниці в тарифах, пільги, запроваджені державою для певних категорій споживачів, що не мають реального бюджетного забезпечення, викликають системне явище неплатежів між підприємствами ЖКГ та їхніми контрагентами. У податковому законодавстві України відсутні механізми стимулювання впровадження ресурсо- та енергозберігаючих інновацій. Не передбачено це і в інших нормативно-правових актах. У більшості вони містять декларативний характер щодо підтримки реалізації політики ресурсо- та енергозбереження в ЖКГ. Тому, враховуючи позитивний досвід провідних країн світу, необхідно звільнити від оподаткування прибуток підприємств, спрямований на впровадження ресурсо- та енергозберігаючих інновацій. Запропонований вище підхід до оподаткування варто поширити на підприємства всіх галузей народного господарства за існуючих умов інноваційного розвитку економіки України.
Зазначимо, що бюджетно-податкова політика повинна активізувати інвестиційні процеси в ЖКГ після виправлення зазначених вище недоліків, адже залучення інвестиційних і кредитних ресурсів повинно стати не тільки двигуном розвитку, а й об’єктивною необхідністю та суттєвим поштовхом поглиблення реформування. Серед важливих заходів, які здійснював уряд для формування привабливого інвестиційного клімату в галузі ЖКГ, – запровадження спеціального режиму інвестиційної діяльності в Харкові, створення спеціальної економічної зони (СЕЗ) „Порт Крим”. На їх території було передбачено ряд пільг для проектів з виробництва та розподілу води. Крім того, закон про функціонування СЕЗ у Шостці визначив як пріоритетну галузь з виробництва та розподілу тепла.
Проте в зв’язку з прийняттям змін до бюджету – 2005 закони про спеціальні економічні зони були практично відмінені, ліквідовано ряд податкових пільг. Це, звичайно, не викликало особливого захоплення у керівництва великих підприємств, а особливо в іноземних інвесторів. Вони звинувачують державу в тому, що вона фактично відмовилася від забезпечення ґарантій інвестиційних проектів, не виконавши зобов’язання, закріплені прийнятими раніше нормативно-правовими актами. Це призвело до явного „похолодання” інвестиційного клімату в Україні та песимістичних прогнозів щодо збільшення обсягів інвестиції в підприємства ЖКГ. У більшості інвесторів викликає обурення не відміна податкових пільг, а не стабільність політики державного регулювання економіки, відсутність дієвого мораторію на певні положення в законодавстві. Проблема вітчизняних СЕЗ, на нашу думку, була не в них самих, а у механізмі і умовах їх роботи, що призводило до масових зловживань.
Але все ж таки на сучасному етапі розвитку підприємств ЖКГ з оптимізмом очікуються інвестиційні та кредитні ресурси у розвиток об’єктів водо-, теплопостачання та водовідведення через кредити банків, небанківських інноваційних фінансово-кредитних установ, приватні, комунальні фонди кредитування розвитку підприємств, кошти компаній – стратегічних інвесторів [9].
Важливо зазначити, що Законом України „Про Загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2004–2010 роки” передбачено залучення приватного сектора до реформування ЖКГ, зокрема на умовах оренди та концесії. Очікуване надходження приватних інвестицій і впровадження більш ефективного управління підприємствами повинно сприяти досягненню визначених програмою цілей реформування галузі [4].
Досвід багатьох країн світу свідчить, що залучення ресурсів приватного сектора може бути одним із найефективніших шляхів покращання діяльності ЖКГ.
Як уже зазначалося, чіткі і прозорі правила гри, встановлені державою, є передумовою для забезпечення позитивного ефекту від залучення капіталу приватного сектора. Регуляторна система визначає правила гри на ринку, що зменшує ризики входження на ринок для приватного інвестора та, відповідно, вартість капіталу [4].
Зауважимо, що в більшості зарубіжних країн відбувається загальне „розчарування” державним сектором у комунальній галузі. Проте це не означає, що роль держави або органів місцевого самоврядування при цьому повинна зменшуватися чи нівелюватися. Навпаки, чим вищим стає ступінь залучення коштів приватного сектора в галузь, тим суттєвішою повинна бути роль органів влади центрального чи місцевого рівня. Необхідно додати, що у країнах Центральної Європи приватизація від самого початку розглядалася як основний спосіб виходу з кризової ситуації в галузі ЖКГ [10].
Вважаємо за необхідне звернути увагу на комунальні тарифи, які є своєрідним „зачарованим колом” сучасної економіки. З суто економічного погляду, їх необхідно давно й різко підвищити через ту просту причину, що вони часто й на третину не покривають витрати комунальних підприємств [11]. Тарифи на вироблені та надані послуги повинні стимулювати залучення інвестиційних ресурсів у розвиток галузі.
Основною передумовою та причиною проблем встановлення обґрунтованих тарифів є те, що на послуги ЖКГ вони встановлювалися практично довільно. Ні в Радянському Союзі, ні вже в незалежній Україні тарифи з економічного погляду належним чином не обґрунтовували [12]. У СРСР вартість послуг водо-, теплопостачання і водовідведення для населення була низькою – лише 5 % собівартості послуг – решта покривалася за рахунок бюджету. Уже в 1998 році відсоток покриття витрат у тарифах виріс до 80 %. Проте собівартість послуг продовжувала зростати: підвищувалися ціни на енергоресурси і, що найголовніше, не вживалися заходи з поліпшення ефективності роботи підприємств і в результаті цього в 2000 році тарифи вже покривали лише 60 % витрат. Хоча тарифи за роки незалежності неабияк зросли, вони досі не покривають витрат з надання послуг природними монополіями, більшість комунальних підприємств залишаються збитковими.
Завантажити реферат