Сторінка
2

Організація діяльності педагогічного колективу в умовах упровадження здоров'язберігальних технологій у навчально-виховний процес закладу освіти

Поняття здоров'я виникло давно, натомість у зв'язку з постійним погіршенням стану здоров'я молоді проблема здоров'язбереження, незважаючи на науково-технічний прогрес, є актуальною і в наш час. Відтак виникає потреба звернутися до історії розвитку проблеми здоров'язбереження, простежити її розв'язання на різних етапах розвитку суспільства. Проблеми здоров'язбереження молодих людей у процесі навчання, які найбільший відсоток добового часу проводять у навчальному закладі та за комп'ютером, почали досліджуватися не так давно. Актуальними сьогодні стали школи сприяння здоров'ю. Водночас поза увагою залишається здоров'я молоді, яке під час їхнього навчання у закладах освіти погіршується і потребує збереження. Початок розв'язання проблеми здоров'язбереження вбачаємо в аналізі її розвитку за різних історичних умов. Отже, розкриємо історичні аспекти розвитку проблеми здоров'язбереження молоді.

Ще у первісносуспільний період, коли все було підпорядковане одній меті – забезпеченню умов існування та виживання в природних умовах – діяльність людей мала здоров'язберігаючий характер. Стан свого здоров'я, успіхи й невдачі під час полювання, ловлення риби люди пов'язували з певними богами, амулетом тощо. Знання про здоров'язбереження передавалися від покоління до покоління у вигляді розповідей, основні з яких стосувалися траволікування.

В епоху рабовласницького ладу (IV тисячоліття до н.е. – V століття н.е.) було започатковано першу систематизацію знань про здоров'язбереження людини. Лікарі, філософи активно шукали способи збереження здоров'я людини. Підтвердженням того є посібник зі здоров'я, що дійшов до нас, – китайська книга „Кун-фу”; пам'ятка індійської маловідомої епохи – збірник трактатів „Аюр-Веда-Гараки”; праці давньогрецького лікаря Гіппократа і видатного лікаря Сходу, філософа й поета Ібн-Сіни (Авіценни).

Так, у Стародавній Греції цінували гарне здорове, вправне тіло та фізичну красу. Основними засобами здоров'язбереження людини були фізичні вправи, харчові обмеження, постійне тренування волі і характеру, що було обумовлено потребою держави в сильних, здорових воїнах, здатних воювати та перемагати. Дух змагання і перемоги греків сприяв виникненню у 776 р. до н.е. Олімпійських ігор, які проводяться і в наш час.

Відтак, в Афінах формування збереження здоров'я здійснювалося під впливом гуманістичних ідеалів, культу краси людського тіла, а у Спарті – було громадським обов'язком, вимогою наслідування запитам і цілям войовничої країни, де перемагає найсильніший та найздоровіший.

Християнство характеризується гармонійним розвитком людини, що передбачало її духовне і фізичне оздоровлення.

У часи Середньовіччя – епоху лицарства – погляди на формування духовного і фізичного стану людини як єдиного цілого її здоров'я почали руйнуватися: духовенство піклувалося духовним збагаченням людини, а образ лицаря асоціювався з фізичною силою та красою. Середньовіччя ліквідувало стародавню цивілізацію, тому рівень культури, особливо фізичної, став значно нижчим від античної, оскільки всі сторони суспільного буття контролювалися духовенством. У житті простого народу – селян і міщан – побутували народні засоби фізичної культури: народні ігри, забави, ігри з м'ячем, танці, масові купання, фехтування, стрільба з лука, метання каміння, боротьба, а лицарі обов'язково володіли “сімома лицарськими доблестями”, а саме: їздити верхи, плавати, володіти мечем, списом, щитом, фехтувати, полювати, грати в шахи, складати вірші та співати на честь дами серця.

У ХIV-ХVI ст. – в епоху Відродження (Леонардо да Вінчі, Мікеланджело та інші) – зроблено значний вклад у поєднання краси тіла і духу особистості як взаємопов'язаних складових здоров'я людини на основі вивчення пропорцій тіла і механіки її рухів. Так, біомеханічні винаходи Леонардо да Вінчі стали підставою для вивчення будови і функцій організму. Провідними ідеями того часу були такі: людина починала відчувати себе частиною природи; хвороба все менше розглядалася як Божа кара, а як те, з чим може владнати людина.

У ХVII-ХVIII ст., тобто в епоху Просвітництва, в Європі з'явилися нові підходи до розв'язання проблеми здоров'язбереження, запропоновані Д. Локком і Ж.-Ж. Руссо. Так, англійський педагог Д.Локк розробив систему підготовки джентльмена, який має здоровий дух у здоровому тілі. Методика вченого будувалася на єдності фізичного, психічного і розумового компонентів здоров'я завдяки вихованню тіла, характеру і розуму людини.

Ж.-Ж. Руссо висунув теорію природного виховання (загартування, обмеження в їжі), яка також відіграла прогресивну роль у здоров'язбереженні тогочасного покоління. Отже, філософія тих часів остаточно зарахувала людину до природного світу й довела, що саме розум допоможе їй піклуватися про здоров'я.

Історія розвитку вітчизняної педагогіки свідчить про те, що ще у період Київської Русі ставилися вимоги до фізичної працездатності і здоров'я людини, оскільки вона повинна була вправно виконувати господарські обов'язки й розв'язувати військові проблеми держави. Основними напрямами здоров'язбереження були такі: фізичне виховання в сім'ї; військово-фізичне виховання в побуті та в освітніх закладах. Народна фізична культура слов'ян зосереджена в рухливих іграх, забавах, розвагах, танцях, змаганнях і підпорядкована побутово-релігійному календарю, що наближує людину до природи і сприяє її оздоровленню.

За часів Запорозької Січі було створено досить ефективну систему здоров'язбереження, в основі якої – не тільки фізичний, а й духовний розвиток людини за допомогою формування і збереження таких цінностей, як шанування засад честі, справедливості, лицарських чеснот, родових традицій шляхетності, здорового способу буття. Основними засобами здоров'язбереження були фізичні і психофізичні вправи, спрямовані на самопізнання, саморозвиток, тілесне і психофізичне вдосконалення.

Друга половина XVIII століття – час діяльності російського вченого М. Ломоносова, – який акцентував увагу на першочерговій важливості руху у здоров'язбереженні; ним розроблено вказівки до регламенту Московської та Академічної гімназій з організації правильного режиму харчування та його повноцінності, розкладу дня і занять, медичної допомоги тим, хто навчається. О.Суворов розробив військово-педагогічну систему, що сприяла здоров'язбереженню воїнів; її основним засобом були фізичні вправи та загартовування.

Наприкінці ХІХ ст. – на початку ХХ ст. проблема здоров'язбереження набула особливого значення. Науковці з анатомії, фізіології та гігієни людини розпочали наукові дослідження цієї проблеми, оскільки цьому сприяла зростаюча соціальна цінність здоров'я людини.

Питання здоров'язбереження знайшло своє втілення і у працях класиків педагогіки. Наприклад, збереження здоров'я юного покоління посідало чільне місце в педагогічній діяльності А. Макаренка. Формулюючи мету виховання, він виокремив три основоположні завдання освіти: виростити дитину здоровою, сформувати в неї вміння працювати, сприяти її моральному становленню. У своїх працях видатний педагог приділяв значну увагу питанням режиму навчання і праці, особистої гігієни, санітарно-гігієнічним аспектам трудового виховання, психогігієни тощо.