Сторінка
6
Друга стадія дитячої гри важча у керівництві, оскільки в цій стадії діти вже не грають на очах у батьків, а виходять на ширшу суспільну арену. Друга стадія продовжується до 11 —12 років, захоплюючи частину шкільного часу.
Школа приносить більш широке коло товаришів, різноманітних інтересів, проте вона приносить готову, чіткішу організацію, більш визначений і точний режим і, найголовніше, допомогу кваліфікованих педагогів. У другій стадії дитина виступає вже як член суспільства, але суспільства ще дитячого, такого, що не володіє ні строгою дисципліною, ні суспільним контролем. Школа приносить і те і інше, школа і є формою переходу до третьої стадії гри.
На цій третій стадії дитина вже виступає як член колективу, при цьому колективу не тільки ігрового, але і ділового, учбового. Тому гра в цьому віці приймає строгіші колективні форми і поступово стає грою спортивною, тобто пов'язаної з певною фізкультурною метою, правилами, а найголовніше — з поняттями колективного інтересу і колективної дисципліни.
На всіх трьох стадіях розвитку гри вплив батьків має величезне значення. Звичайно, на першому місці по значенню цього впливу потрібно поставити першу стадію, коли дитина не є ще членом іншого колективу, окрім сімейного, коли, окрім батьків, часто і немає інших керівників. Але і на інших стадіях вплив батьків може бути дуже великим і корисним.
У першій стадії матеріальним центром гри є іграшка. Іграшки бувають наступних типів:
Іграшка готова, механічна або проста. Це — різні автомобілі, пароплави, конячки, ляльки, мишки ін.
Іграшка напівготова, що вимагає від дитини деякої доробки: різні картинки з питаннями, картинки розрізні, кубики, ящики-конструктори, розбірні моделі.
Іграшка-матеріал: глина, пісок, шматки картону, слюди, дерева, паперу, рослини, дріт, цвяхи.
У кожного з цих типів є свої плюси та мінуси. Готова іграшка хороша тим, що вона знайомить дитину з складними ідеями і речами, вона підводить дитину до питань техніки і складного людського господарства. Тому така іграшка викликає ширшу діяльність уяви. Паровоз в руках хлопчика настроює його уяву на певний транспортний лад, кінь викликає уявлення про життя тварини, турботу про годування і використання. Батьки і повинні стежити, щоб ці хороші сторони такої іграшки дійсно були помітні для дитини, щоб вона не захоплювалась тільки однією стороною іграшки, її механічністю і легкістю для гри. І особливо важливо домагатись, щоб дитина не гордилася тим, що ось тато або мама купили для нього таку хитру іграшку, та ще не одну, а багато, а у інших дітей немає таких хороших іграшок. Взагалі ці механічні іграшки корисні тільки тоді, коли дитина дійсно з ними грає, а не тільки береже для того, щоб похвалитися перед сусідами, і грає при цьому, не просто спостерігаючи рух іграшки, а організовуючи цей рух в якому-небудь складному підприємстві. Автомобілі повинні що-небудь перевозити, ляльки повинні і спати, і не спати, одягатися і роздягатися, ходити в гості і здійснювати яку-небудь корисну роботу в іграшковому царстві. Для дитячої фантазії в цих іграшках полягає великий простір, і чим ширше і серйозніше розгортається ця фантазія з такими іграшками, тим краще. Якщо ведмедик просто перекидається з місця на місце, якщо його тільки потрошать, це дуже погано. Але якщо ведмедик живе у визначеному місці, спеціально для його життя обладнаному, якщо він когось лякає або з кимось дружить, це вже добре.
Другий тип іграшки хороший тим, що тут ставиться перед дитиною яке-небудь завдання — звичайно таке, яке потрібно вирішити з відомою напругою, яку сама дитина ніколи б поставити не могла. У розв’язанні цих завдань вже потрібна помітна дисципліна мислення, потрібна логіка, поняття про законне відношення частин, а не просто вільна фантазія. А недолік цих іграшок в тому, що завдання ці завжди одні і ті ж, одноманітні і набридають своїми повтореннями.
Іграшки третього сорту — різні матеріали — представляють найдешевший і найкорисніший ігровий елемент. Ці іграшки найближче стоять до нормальної людської діяльності: з матеріалів людина створює цінності і культуру. Якщо дитина уміє грати з такими іграшками, це означає, що у неї вже є висока культура гри і зароджується висока культура діяльності. У іграшці-матеріалі є багато хорошого реалізму; але в той же час є простір і для фантазії, не простої уяви, а великої творчої робочої фантазії. Якщо є шматочки скла або слюди, з них можна зробити вікна, а для цього потрібно придумати рами, отже, постає питання про будівництво хатинки. Якщо є глина і стебла рослин, виникає питання про створення саду.
Який тип іграшок найкращий? А. С Макаренко пропонував комбінувати всі три типи, але у жодному випадку не в надмірній кількості. Якщо у хлопчика або дівчинки є одна-дві механічні іграшки, не потрібно купувати більше. Додайте до цього яку-небудь розбірну іграшку і більше додайте всяких матеріалів, і ось вже іграшкове царство організовано. Не потрібно, щоб у дитини було все, щоб у неї розбігалися очі, щоб вона губилась у великій кількості іграшок. Дайте їй небагато, але намагайтеся, щоб з цього «небагато» дитина змогла організувати гру. А потім спостерігайте за нею, прислухайтеся непомітно до її гри, постарайтеся, щоб вона самостійно відчула який-небудь певний недолік і захотіла його поповнити. Якщо ви купили дитині маленьку конячку і вона захопилась завданням перевезення, природно, що у неї відчуватиметься недолік в підводі або екіпажі. Не поспішайте купувати дитині цю підводу. Постарайтеся, щоб вона сама її зробила з будь-яких коробок, котушок або картону. Якщо вона таку підводу зробить, чудово — мета досягнута. Але якщо їй потрібно багато підвод і саморобних вже не вистачає, не потрібно, щоб дитина обов'язково зробила і другу підводу, другу можна і купити. Найголовніше в цій дитячій грі домогтися наступного:
1. Щоб дитина дійсно грала, складала, будувала, комбінувала.
2. Щоб не кидалась від одного завдання до іншого, не закінчивши першого, щоб доводила свою діяльність до кінця.
3. Щоб в кожній іграшці бачила визначену, потрібну для майбутнього цінність, зберігала її, берегла. У іграшковому царстві завжди повинен бути повний порядок, повинне проводитися прибирання. Іграшки не повинні ламатися, а у разі поломок повинен проводитися ремонт; якщо він важкий, то за допомогою батьків.
Особливу увагу повинні звернути батьки на відношення дитини до іграшки. Дитина не повинна ламати іграшку, повинна любити її, але не повинна і нескінченно страждати, якщо іграшка зіпсувалась або зламалась. Ця мета буде досягнута, якщо дитина дійсно звикла вважати себе хорошим господарем, якщо вона не боїться окремих потреб у іграшці і відчуває себе в силах виправити біду. Завданням батька і матері є завжди прийти на допомогу дитині в подібних випадках, підтримати її, довести, що людська винахідливість і праця завжди можуть виправити положення. Виходячи з цього, батькам рекомендується завжди вживати заходи щодо ремонтування поламаної іграшки, ніколи не викидати її завчасно. В процесі самої гри батьки повинні по можливості надати дитині повну свободу дій, але тільки до тієї хвилини, поки гра йде правильно. Якщо дитині важко в якому-небудь положенні, якщо гра пішла дуже просто, нецікаво, потрібно допомогти дитині: підказати, поставити яке-небудь цікаве питання, додати який-небудь новий, цікавий матеріал, іноді навіть і пограти з нею.