Сторінка
1

Навчання іноземним мовам

В період Першої реформи (1918-1961 роки) у навчанні іноземних мов був здійснений перехід до викладання живих мов. На той час, в колишньому Радянському Союзі викладалось чотири іноземні мови: французька, англійська, іспанська та німецька. Проте старі методи не були достатньо ефективними, що й викликало необхідність створення нових та удосконалення старих методів викладання.

Великий внесок в методику навчання іноземної мови зробили такі вчені як Г. Палмер («Усний метод», побудований на аналізі структур англійської мови, які були покладені в основу вправ як готові моделі-зразки), М. Уест («Метод навчання читання», який полягав в такому викладі матеріалу, щоб домінуючим видом мовленнєвої діяльності було читання), Р.Г. Френч (удосконалив метод Палмера), Ч. Фріз, Р. Ладо («Аудіо-лінгвальний метод», згідно з яким ознаки, які відрізняють одне висловлювання від іншого, заключаються не в змісті, а в мовному вираженні), А.С. Хорнбі (розробив зразки типів словосполучень для кожної частини мови), П. Губерін, Р. Ренар, П. Ріван («Аудіо-візуальний метод», згідно якого для систематизації нових мовних явищ при вивченні іноземної мови потрібно широко використовувати наочність.

На початку ХХ століття справжнього буму в методиці набула педагогіка Марії Монтессорі та Вольдорфських шкіл (згідно принципів педагогічної системи цієї школи кожна дитина є неповторною індивідуальністю і вчитель повинен допомагати їй розвивати мислення, почуття, волю, щоб досягнути духовного та фізичного комфорту), Селестена Френе (так званий «натуральний метод», згідно з яким, вчитель не втручається в навчання учня, а лише допомагає йому та корегує). Важливим також є метод Оранж, побудований на принципах педагогічного реалізму (метод розроблений на основі французької мови, як іноземної).

Вагомий внесок в розвиток методики ХХ століття належить Жану Піаже. Жан Піаже (1896-1980) - швейцарський і французький психолог, автор 52 книг і 458 наукових статей, найвидатніший представник Женевської школи генетичної психології.

Паже належить до тих вчених, яким з самого початку своєї наукової діяльності вдалось поставити центральну проблему і визначити основний напрямок її вирішення, яким час і надзвичайна працездатність дали можливість побудувати теорію, що охоплює багато проблем, головним чином пов’язаних з закономірностями розвитку інтелекту. Його головною темою стало вивчення джерел наукового пізнання.

Наукова творчість Жана Піаже настільки об'ємна і багатогранна, що з часу його перших ранніх робіт 1920-х років і аж до сьогоднішнього дня воно продовжує залишатися предметом найрізноманітніших методологічних і теоретичних дискусій, а відкриті ним феномени прискіпливо перевіряються і перевіряються експериментально.

Сучасна закордонна психологія інтелекту дитини буквально заблокована ідеями Піаже. Дослідження швейцарського вченого склали цілу епоху в розвитку вчення про мислення дитини, про його логіку і світосприйняття.

Швейцарський психолог Ж. Піаже досліджував стадії розвитку інтелекту дитини від народження до підліткового віку, що дозволило йому розкрити специфіку мислення дітей різного віку.

Інтелект, вчений Піаже, розглядав як механізм глобальної адаптації організму до середовища, оскільки завдяки йому людина може вирішувати безліч проблемних ситуацій.

Ж. Піаже придумав так званий, "клінічний" метод дослідження, який полягав у тому, що він давав дитині завдання, близьке до ігрового, і спостерігав за його діями. При цьому він розмовляв з дитиною з приводу його дій, запитував його думку про різні явища. У такому спостереженні він провів величезну кількість годин, але тільки такий метод збору інформації дозволив йому вийти на відкриті їм закономірності. За допомогою традиційного тестування цей матеріал неможливо зібрати, оскільки тестування обмежує можливості дитини, а також усуває його від експериментатора.

Жан Піаже виділив чотири основні стадії розвитку інтелекту:

1. Сенсорномоторна стадія (від народження до 2 років). Дана стадія ділиться на 6 підстадій. Шість підстадій цієї стадії, що триває перші 2 роки життя дитини вона послідовно демонструє такі особливості та досягнення:

· дитина має безумовні рефлекси і не здатна думати, ставити перед собою мету і відрізняти себе від навколишнього оточення;

· рефлекси перетворюються на повторювані дії;

· з'являється здатність відтворювати випадкові, приємні і викликають інтерес результати власних дій;

· зростає здатність до координації дій, спрямованих на продовження викликаних інтересів, вражень;

· відкриття для себе нових способів отримання цікавих результатів;

· поява здатності уявляти собі відсутні події в символічній формі.

Основні досягнення цього періоду включають навички скоординованих рухів, які відповідають такій матеріальній структурі, як угрупування, конструювання репрезентацій і інтенціональність. Особливо помітним підсумком цієї стадії є конструювання постійного об'єкта (розуміння незалежного від суб'єкта існування об'єктів).

2. Доопераційна стадія (від 2 до 7 років, з двома підстадіями).

Характеризуючи цю стадію частіше перераховують те, чого дитина робити не може. На першій підстадії сформувалася нова здатність до репрезентації асиміляції сенсомоторним структурами. Крім того, дитина встановлює ряд функціональних закономірностей, істин і асоціацій, що стосуються навколишнього середовища: наприклад, розуміння тотожності і деяких залежностей і кореляцій. Відмінною особливістю дітей цього віку, яка викликає подив є обмеженість їх мислення. Складається таке враження, що їх думка зосереджена виключно на одному аспекті ситуації, часто - на їх власній точці зору (егоцентризм), а всі інші точки зору в розрахунок не приймаються. Доопераційна думка, крім того, що вона зосереджена на єдиному, самому помітному аспекті події, судячи з усього, не слідує законам логіки або фізичної причинності, а обмежується швидше асоціаціями по суміжності. Так, аргументація дітьми їх вчинків нерідко являє собою абсурдні вигадки або є результатом їх бажання виправдатися за всяку ціну.

Поняття егоцентризму вводиться Ж. Піаже як характеристика дитячого мислення на стадії інтуїтивного інтелекту. Егоцентрична позиція характеризується тим, що дитина дошкільного віку при аналізі навколишньої дійсності розглядає ситуацію зі своєї точки зору, яку вона не усвідомлює як власну, і яка виступає для неї як абсолютна. У дитячій психології закріпилося розуміння егоцентризму як негативної характеристики ставлення дитини до дійсності, яке змінюється з віком децентрації.

3. Стадія конкретних операцій (від 7 до 12 років. Підрозділяється на дві підстадії).

На цій стадії виправляються помилки, які дитина допускає на доопераційній стадії, однак вони виправляються по-різному і не всі відразу. Суть визначення «конкретна» операція, що входить у назву цієї стадії, полягає в тому, що операційне рішення проблем (тобто рішення, засноване на зворотних розумових діях), приймається окремо для кожної проблеми і залежить від її змісту. Наприклад, фізичні поняття засвоюються дитиною в такій послідовності: кількість, довжина і маса, площа, вага, час і обсяг.