Сторінка
5
Усвідомлення себе - це і є формування самосвідомості. Таким чином, самосвідомість становить основу можливостей або свідомого ставлення до світу і людини взагалі.
Національне усвідомлення - це раціональне, інтелектуальне прагнення завбачити перспективи життя народу в системі його самозбереження. Тому поняття української перспективи адекватне національній самосвідомості народу.
У розвитку національної самосвідомості дитини і зрілої особи О. Вишневський виділяє три окремі етапи: перший - етап раннього етнічного самовдосконалення; другий етап - етап національно-політичної самосвідомості; третій етап - етап громадського самоусвідомлення.
Протягом останніх років відбулися значні зрушення в українському шкільництві, у позашкільних молодіжних та юнацьких організаціях. З'явилися експериментальні школи, гімназії, ліцеї, класи з поглибленим вивченням окремих предметів, експериментальні навчальні програми. Наприклад діє у м. Вінниці гімназія № 17. Нарешті з'явилися і численні концепції української національної школи. Проте головним їхнім недоліком є те, що в них відсутня система, котра забезпечувала б їх втілення.
Але, як правило, пропонуються загальнореспубліканські концепції національної школи. А у нас же існують зрусифіковані Південь та Схід, денаціоналізований Центр і національно збережений Захід. І скрізь проблеми національного виховання мають вирішуватися по-різному. Тож цілком зрозуміло, що введення у дитячому садочку навчальних занять, а в школі викладання предметів українською мовою не вичерпують проблеми створення системи національного виховання та освіти. Так само не зарадять справі і ін'єкції до шкільної програми предметів із українознавчою специфікою (народознавства, історії України тощо).
Початок національної свідомості закладається учителем в початковій школі, бо саме тут національне виховання відбуватиметься засобами інтегрованого курсу українознавства. Він не може бути обмежений рамками одного - двох предметів (тим більше в українській школі).
Українознавство має бути не просто складовою частиною кожної дисципліни, а стержнем усієї навчальної та виховної роботи.
Вивчення такого курсу в початковій школі - це зустріч дитини з духовною спадщиною народу: народною піснею, казкою, виробами народних майстрів, обрядом - втіленням багатовікової культури й мудрості наших предків. На уроках з'єднуватимуться розповідь вчителя із практичною діяльністю дітей, їхньою участю в проведенні свят, обрядів, творчою групою на уроках праці та образотворчого мистецтва, з екскурсіями на місця історичних подій, в майстерні художників і народних митців. Вважають, що це має бути інтегрований курс, до якого входитимуть: мистецтво слова, тобто фольклор, література, музика і співи (народні пісні та виконання їх на народних інструментах), образотворче мистецтво (народне та професійне малярство, художня праця, народні ремесла, писанкарство, витинанки, розпис, вишивка, народні танці, театралізовані "дійства" (обряди, зустрічі весни, купальські, обжинки та ін.)
Увесь навчально-виховний процес, певна річ, має відбуватися українською мовою (крім уроків іноземної мови), а щодо уроків рідної мови, то навчання має бути спрямоване як на вивчення орфографії й граматики, так і на оволодіння мовою як засобом спілкування, знаряддям мислення, усного й писемного викладу думок, поетичного зображення дійсності.
Фундаментальне значення у розгляданні проблеми національного виховання належить рідній мові. Саме вона втілює в собі одну з основних ознак нації. Через рідну мову і культуру, вважав В.Симоненко, дитина здійснює своє "синівське право побути з матір'ю на самоті".
Досконале володіння рідною мовою безпосередньо впливає на розвиток інтелектуальних, естетичних інтересів учнів, їх моральних почуттів.
У школі c. Клекотини вчителі української мови та літератури люблять слово, мову, з великою відповідальністю ставляться до своєї справи. Вони домагаються практичного спрямування уроків для підвищення орфографічної та пунктуаційної грамотності учнів, розвитку їх літературної освіти, розкриваючи складні процеси історичного розвитку українського письменства в широкому національно - соціальному контексті, у зв'язках із світовою літературою. І на основі цього уже буде продовжуватися вивчення в інших класах. Ось наприклад, вчителька української мови проводить вступний урок в шостому класі на тему: "Краса і багатство української мови".
Вчителька ставить перед собою мету: показати учням красу, багатство, невмирущість державної мови України, розкрити значення мови в житті людини, суспільства, виховувати любов до неї, гордість за свій народ, який має славне героїчне минуле і багату культуру.
Щоб виховати громадянина суверенної України, який традиційно втілює в собі м'якість і ніжність вдачі, пісенність і мужність, доброту й милосердя, стійкість і незламність духу, вірність заповітам батьків і дідів та ін. - починати треба, мабуть з рідної мови. Бо ж загальновідомо, що вона є однією з найдавніших і найрозвинутіших мов світу. За ступенем поширення на планеті перебуває у другому десятку, а за кількістю носіїв посідає друге місце серед слов'янських народів.
Велика робота по формуванню національної самосвідомості проводиться в ЗОШ, де на уроках історії учні поринають у світ багатовікового досвіду народу. Без історичної пам'яті неможливо відповісти на питання: " Хто ми, чиї сини, якої матері діти?"
В історії України учні черпають знання про витоки і самобутність етносу нашої нації, її велич і трагедію, особливості історичного розвитку українського народу (з праць Грушевського, Субтельного, Крип'якевича, Аркаса, Яворницького, Дорошенка.)
Таким чином, учитель формує в учнів національну свідомість, в них підвищується інтерес до предмету вітчизняної історії.
"Немає мудріших, ніж народ, учителів; У нього кожне слово - це перлина, це праця, це натхнення, це людина." - поетично переконує М. Рильський. Без повернення багатовікового досвіду народу у справі виховання і навчання не може здійснюватись і формуватися національна самосвідомість, як її практичний результат, невід'ємне право української нації на самовизначення.
Вже не перший рік педагоги школи працюють над проблемою "Формування національної самосвідомості учнівської молоді засобами еколого-натуралістичного виховання".
Плануючи роботу педагоги використовують такі народні традиції, які б давали учням певні екологічні знання, дохідливо пояснювали взаємозв'язок людини з суспільством і природою, визначали правила поведінки людей у навколишньому середовищі, забезпечували можливість легко і усвідомлено використовувати знання про народні традиції у власному ставленні до природи.
Формою національного виховання є й використання свят, обрядів народного календаря. Серед них: День Святого Миколая, Новорічні та різдвяні свята: Водохреще; Благослови, мати, весну зустрічати; Свято зустрічі птахів; День матері; Зелені свята; Івана Купала - свято сонця і врожаю.