Сторінка
5

Єкологічне виховання студентів вищих технічних навчальних закладів

Як бачимо, за усередненими даними, високого рівня екологічної підготовки досягло 30,2% студентів експериментальних і тільки 14,5% – контрольних груп; середнього рівня – 48,6 і 35,1% і низького – 21,2 і 50,4%. Різниця в показниках складала 15,7; 3,5 і 19,2% відповідно.

Наведені в таблиці статистичні дані дають підставу стверджувати, що екологічне виховання студентів вищого технічного навчального закладу найбільш інтенсивно здійснюється в умовах цілеспрямованого, активного їх включення у творчий пошук, стимулювання розвитку інтересу до екологічних проблем, створення спеціально змодельованих ситуацій, використання евристичних методів, забезпечення умов для свідомої підготовки до застосування одержаних знань, а потім і професійної екологозберігаючої діяльності.

Оцінка експериментальних даних дозволила виявити не тільки високу ефективність впровадженої технології формування екологічної культури студентів вищого технічного навчального закладу, а й простежити позитивну динаміку зростання якісних показників особистісного новоутворення, що досліджується.

За одержаними даними, питома вага чисельності респондентів експериментальних груп з високим рівнем сформованості екологічної культури зросла майже в 10 разів – 3,3% на констатувальному й 30,2% – за підсумками формувального експерименту (див. табл. 2).

Позитивна тенденція спостерігалася й відносно середнього рівня. Квота цієї категорії студентів експериментальних груп складала 30,9% до і 48,6% після експерименту, щодо показників низького, навпаки, мала місце тенденція до зменшення (65,8 і 21,2%).

Таблиця 2

Порівняльні характеристики динаміки розвитку рівнів сформованості екологічної культури студентів вищого технічного навчального закладу (у відсотках)

КЕ – констатувальний експеримент; ФЕ – формувальний експеримент;

Δ – різниця в показниках; Р – різниця в показниках в одних і тих же групах до й після експерименту.

Одночасно темпи якісного зростання (зменшення) якісних показників у контрольних групах мають інші характеристики. Різниця на високому рівні склала 11,7%, середньому – 4,4%, низькому – відповідно 16,1%.

У заключній частині дисертації аналізуються та узагальнюються основні результати дослідження, окреслюються перспективи подальших наукових пошуків у порушеній нами проблемі.

У дисертації здійснено нове розв’язання проблеми розвитку екологічної культури студентів вищих навчальних закладів, що виявляється в теоретичному обґрунтуванні й експериментальній перевірці технології формування означеного особистісного новоутворення й визначенні організаційно-педагогічних умов цього процесу. Результати дослідження підтвердили гіпотезу, засвідчили розв’язання поставлених завдань, створили підґрунтя таких висновків:

1. Вивчення наукових літературних джерел та практики роботи вищої школи засвідчує, що традиційна екологічна освіта здійснюється насамперед як процес набуття екологічних знань, умінь і відношень, при цьому недостатньо береться до уваги розвиток аксіологічної компоненти екологічної культури майбутніх фахівців. Водночас у Концепції розвитку освіти України екологічна культура студента вищого технічного навчального закладу має розглядатися як стрижневий системоутворюючий чинник, вплив якого виявляється в удосконаленні всього процесу професійної підготовки майбутнього фахівця, забезпечить умови для формування якісно нового розуміння взаємин у системі «людина – природа – суспільство» на засадах духовності, толерантності й гуманізму.

Екологічна культура нами розуміється як складна категорія, що інтегрує комплекс якостей особистості, котрі знаходяться у відповідному співвідношенні й трансформуються через аксіологічні переконання в активну майбутню природовідтворювальну діяльність.

У дисертації обґрунтовано модель екологічної культури випускника вищої технічної школи, яка в заломленні через предмет і завдання дослідження передбачає мотиваційно-ціннісний (почуття, емоції, мотиви, потреби, ідеали, стимули, інтереси, переконання), змістово-функціональний (знання, уміння, навички, здатність до самопізнання, самооцінювання, природоохоронна діяльність), особистісно-психологічний (темперамент, тип нервової системи, вікові особливості, характер, сприйняття, мислення, пам’ять, уявлення та ін.) компоненти; охоплює цілісну сукупність екологічно значущих професійних якостей і віддзеркалює гармонійну єдність його внутрішнього духовного світу із соціальним та природним навколишнім середовищем.