Сторінка
1

Типи мовленнєвих помилок в учнівських переказах і творах та їх причини

Оволодіння мовою як засобом спілкування, пізнання і впливу – необхідна складова становлення і розвитку духовно багатої, соціально активної особистості, здатної плідно і творчо працювати в різноманітних галузях суспільної діяльності. Саме тому на сучасному етапі розвитку загальноосвітньої школи одним із пріоритетних напрямів реформування змісту мовної освіти є посилення практичної спрямованості навчання мови і творчого розвитку дитини, забезпечення комунікативної компетентності учнів, що відображено в таких нормативних документах, як Державний стандарт і Програма з української мови для загальноосвітніх навчальних закладів. Расчет воздуховодов воронеж: интернет магазин ventsystems в воронеже kpsstroi.ru.

У Програмі з української мови для загальноосвітніх навчальних закладів підкреслюється, що основна мета вивчення української мови в середній школі полягає не лише у засвоєнні доступного кола знань з мови, але й у мовленнєвому розвитку школярів – умінь висловлюватися в усіх доступних для них формах, типах і стилях мовлення. В основу курсу навчання української мови покладено практичне ознайомлення учнів з відомостями про текст, його ознаками та будовою, типами й стилями мовлення, що дає можливість вивчати мовні одиниці на текстовому матеріалі, а також створює умови для формування у школярів умінь сприймати, відтворювати, будувати і редагувати стилістично диференційовані висловлювання в усній і письмовій формах.

У методиці навчання української мови питання культури мовлення школярів розглядалися ще в дореволюційний період (Буслаєв Ф., Срезневський І., Ушинський К., Бунаков М. та ін.). Починаючи з 20-30 рр. ХХ ст. в українській методиці зазначену проблему досліджували І.Огієнко, С.Русова, В.Сухомлинський, М.Пентилюк, у російській методиці – Т.Ладиженська, М.Львов, Т.Чижова та ін. Не зменшується зацікавленість науковців проблемою розвитку мовлення учнів і в наш час (В.Бадер, Л.Варзацька, М.Вашуленко, К.Пономарьова та ін.), оскільки робота над удосконаленням усного і писемного мовлення учнів – процес складний і потребує науково-обґрунтованого підходу.

Таким чином, актуальність нашого дослідження зумовлена, по-перше, соціальною значущістю проблеми володіння мовою як засобом спілкування і необхідністю подальшого вдосконалення методики навчання школярів спілкуватися українською мовою і правильно висловлювати свої думки і почуття; по-друге, недостатньою розробленістю проблеми мовленнєвих помилок і недоліків у теоретичному і практичному аспектах. З огляду на зазначене був обраний об'єкт дослідження – писемне мовлення учнів, а предметом дослідження стали типові помилки учнів у писемному мовленні та причини їх виникнення. Отже, тема нашого дослідження – “Типи мовленнєвих помилок в учнівських переказах і творах та їх причини».

Мета дослідження полягає у класифікації мовленнєвих помилок в писемному мовленні учнів і з’ясуванні причин їх виникнення.

Відповідно до теми та мети було поставлено такі завдання:

1. Розглянути сучасні класифікації типових помилок і визначити сутність поняття «мовленнєва помилка» у сучасній науково-методичній літературі.

2. Проаналізувати типові мовленнєві помилки і причини їх виникнення в учнівських переказах і творах.

3. Визначити загальний зміст роботи з усунення мовленнєвих помилок в письмових переказах і творах учнів.

Гіпотеза дослідження: вміння класифікувати мовленнєві помилки в письмових роботах учнів допомагають вчителю з’ясувати причини їх виникнення і визначати зміст методично-коректувальної роботи над їх усуненням.

Для реалізації поставлених мети та завдань використовувалися теоретичні й емпіричні методи дослідження, а саме:

– аналіз та узагальнення лінгвістичної, лінгводидактичної та методичної літератури з проблеми дослідження;

– аналіз нормативних документів (Державного стандарту, Програми з української мови для загальноосвітніх навчальних закладів) і підручників з української мови щодо наявності в них орієнтації на формування мовленнєвих умінь у школярів;

– аналіз педагогічного досвіду вчителів української мови і літератури з метою виявлення стану проблеми в шкільній практиці;

– зіставлення різних підходів до класифікацій типових мовленнєвих помилок;

– аналіз переказів і творів учнів з метою виявлення типових мовленнєвих помилок і причин їх появи у писемному мовленні учнів.

Помилка як порушення норм літературної мови

Літературна мова – це вища форма загальнонародної національної мови. Відшліфована майстрами слова, літературна мова характеризується наявністю сталих норм, які є обов'язковими для всіх її носіїв. Норма літературної мови – це сукупність загальноприйнятих правил, якими користуються мовці в усному і писемному мовленні.

Норми літературної мови поділяються на:

1) орфоепічні, що регулюють правильну вимову звуків, звукосполучень та наголошення слів. Наприклад, в українській літературній мові голосний о ніколи не наближається до а: молоко, потреби, дорога (а не малако, патреби, дарога);

2) орфографічні – норми, що охоплюють правила написання слів та їх частин на письмі;

3) лексичні – нормують вживання слів у властивих їм значеннях, встановлюють правила слововживання і поєднання слів. Наприклад, навчальний (а не учбовий), наступний (а не слідуючий), постачальник (а не поставщик), брати участь (а не приймати участь);

4) словотвірні – регулюють правильний вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі слова: домогосподиня (а не домогосподарка), пральня (а не прачечна);

5) морфологічні – регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами.

Наприклад, нормується вживання закінчень кличного відмінка: пане професоре, Андрію Петровичу, Ольго Василівно, добродію Панчук;

6) синтаксичні – регулюють вибір варіантів правильної побудови словосполучень і речень, уживання прийменників. Наприклад: згідно з наказом (а не згідно наказу); за допомогою (а не при допомозі), незважаючи на це (а не дивлячись на це);

7) пунктуаційні – регулюють вживання розділових знаків: крапки, знака питання, знака оклику, трьох крапок, коми, крапки з комою, двокрапки, тире, дужок, лапок, абзацу;

8) стилістичні – регулюють вибір слова або синтаксичної конструкції відповідно до умов спілкування і стилю викладу. Наприклад, велика кількість, а не величезна кількість – у науковому стилі; у зв’язку з тим, що, а не бо – в офіційно-діловому стилі.

Правильне літературне мовлення – це додержання усталених мовних норм української літературної мови в комунікації (усній чи писемній). Будь-яке відхилення від діючих мовних норм вважається помилкою.

Крім того, правильне літературне мовлення має відповідати таким комунікативним якостям, як: змістовність, послідовність, точність, виразність, правильність, доцільність і образність. Невідповідність цим якостям призводить до порушення усного чи писемного висловлювання.

Оскільки висловлювання (усне чи писемне) є продуктом мовленнєвої діяльності, усі порушення і невідповідність нормам літературної мови відносять до категорії мовленнєвих помилок. Адже їх об'єднує спільна основа – мовлення.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6 


Інші реферати на тему «Педагогіка, виховання»: