Сторінка
9
У 86,3% учнів 5-7 класів на фоні посилення непрагматичного характеру у ставленні до природних об’єктів, який забезпечується завдяки ще досить високій емоційності і домінуванню практично-поведінкового компонента, відбуваються характерні зміни у ставленні до природи на суб’єктно-непрагматичне. Тобто процес формування компонентів екологічної вихованості цих учнів набуває позитивної динаміки. Однак у 13,7% цих учнів зберігається прагматичне ставлення до об’єктів природи, тому рівень їхньої екологічної вихованості залишається низьким.
Для учнів 8-9 класів, на відміну від учнів попередніх класів, характерним є відсутність антропоморфізму як способу пізнання і осмислення ними об’єктів природи, тому формування компонентів екологічної вихованості 79,7% учнів цього віку набуває позитивної динаміки. Зафіксоване зниження показників суб’єктифікації природних об’єктів у 20,3% учнів, зумовлено тим, що на попередньому етапі у цих учнів не був сформований достатній досвід суб’єктифікації і природні об’єкти не розглядались як рівноправні суб’єкти цієї взаємодії. Тому рівень сформованості компонентів екологічної вихованості перебуває, переважно, на низькому і частково – середньому рівнях.
У третьому розділі – «Дидактичні основи екологічної освіти і виховання учнів у позашкільних навчальних закладах» визначено та обґрунтовано основні засади щодо організації навчально-виховного процесу позашкільних навчальних закладів з реалізації мети екологічної освіти і виховання учнів. У цьому контексті розглядаються принципи, котрі регулюють постановку мети, вибір змісту та завдань і спрямовуються на ефективне формування компонентів екологічної вихованості учнів (Ю.Бабанський, І.Звєрєв, А.Захлєбний, М.Онищук).
Такий перелік включає удосконалені відповідно до специфіки екологічної освіти і виховання учнів у позашкільних навчальних закладах дві основні групи дидактичних принципів (Ю.Бабанський, М.Данілов, І.Лернер, В.Онищук, В.Паламарчук, О.Савченко та ін.), які були покладені в основу розробленої у процесі експериментальної роботи класифікації принципів екологічної освіти і виховання учнів. Першу групу складають принципи навчання: науковості, гармонізації процесу навчання, цілісності, наочності, мотивації, активності особистості, індивідуалізації навчання, практичної спрямованості. Тоді другу групу складають принципи виховання, природовідповідності, єдності свідомості і поведінки, наступності і систематичності, єдності педагогічних вимог, комплексного та ціннісного підходу, виховання в колективі, індивідуального виховання, позитивної мотивації, позитивного наслідування, практичної спрямованості. Основою цих груп принципів були принципи природовідповідності та особистої спрямованості.
Враховуючи специфіку навчально-виховного процесу у позашкільних навчальних закладах, обґрунтовано сутність інтегруючого принципу оптимального вибору форм, методів та засобів екологічної освіти і виховання, застосування якого значно підвищило загальну педагогічну ефективність екологічної освіти і виховання учнів. Особливе місце в ієрархії принципів екологічного виховання у позашкільному навчальному закладі відведено принципу забезпечення педагогічних умов реалізації навчально-виховних завдань та принципу результативності і практичної спрямованості екологічної освіти і виховання. Незаперечна важливість останніх, що були введені нами додатково, простежується у процесі організації та здійснення різноманітної за змістом, часом і місцем проведення навчально-пізнавальної і дослідницької діяльності та конкретної природоохоронної роботи учнів безпосередньо в природі.
Таким чином, у логічній єдності з загальними дидактичними принципами навчання і виховання учнів та розробленими раніше А.Захлєбним, І.Звєрєвим, Д.Кваснічковою, З.Костовою, В.Червонецьким принципами екологічної освіти (цілісності; неперервності; інтегративності, міждисциплінарності, взаємозв’язку краєзнавчого і національного підходів у розкритті екологічних проблем, гуманізації стосунків людини і природи, прогностичності, логічної єдності і послідовності, взаємозв’язку Інтелектуальних та емоційно-вольових виявлень особистості, практичної спрямованості). Нами визначено низку принципів екологічної освіти і виховання у позашкільних навчальних закладах, а саме: спрямованості на розвиток емоційно-ціннісної та діяльнісно-практичної сфери особистості; оптимального вибору форм, методів та засобів екологічної освіти і виховання; забезпечення умов реалізації особистісно орієнтованих навчально-виховних завдань; принцип результативності і практичної спрямованості екологічної освіти і виховання у позашкільних навчальних закладах.
На підставі цього нами визначено не лише місце, роль, послідовність застосування загальнодидактичних та специфічних принципів екологічної освіти і виховання у їх логічному взаємозв’язку і розвитку, але й певні їх співвідношення і взаємозалежності у навчально-виховному процесі позашкільних навчальних закладів. Це в сукупності забезпечило цілісність, комплексність, системність та наступність здобутих знань, інтелектуальних умінь, ціннісних орієнтацій та навичок екологічно доцільної поведінки і діяльності у довкіллі, яких набувають учні.
Процесуально-предметним втіленням засад змісту екологічної освіти і виховання як окремої особистості, так і учнівського колективу в цілому є відповідні форми, методи та засоби, завдяки їх реалізації учні можуть чітко простежувати взаємозалежності та взаємозв’язки в системі «природа-людина-суспільство». Експериментальним дослідженням доведено, що форми екологічної освіти і виховання учнів повинні мати соціальну обумовленість і практичне спрямування, тим самим визначати напрями, інтенсивність і способи спілкування педагогів позашкільного навчального закладу і учнів, співвідношення індивідуального і колективного навчання й виховання, ступінь активності учнів у навчально-виховному процесі, часовий інтервал і географічні межі його здійснення. У ході дослідження систематизовано форми організації екологічного виховання учнів у навчально-виховному процесі позашкільних навчальних закладів еколого-натуралістичного профілю за такими основними ознаками: змістом і педагогічною ефективністю у розвитку інтелектуальної, емоційно-ціннісної і діяльнісно-практичної сфери, творчих здібностей особистості; теоретичним і практичним значенням у вивченні та охороні природи; місцем та частотою застосування у навчально-виховному процесі; географічними межами та часовим інтервалом функціонування форми.
За дидактичною метою форми екологічної освіти і виховання учнів у позашкільному навчальному закладі класифіковано на: теоретичного навчання (предметний гурток, факультатив, лекція, конференція, конгрес, кінолекторій тощо); комбінованого навчання (заняття клубу, семінар, конференція, колоквіум, олімпіада, школи юного еколога, наукові товариства, тощо); навчально-практичні (спостереження, лабораторно-практична робота, експеримент, практикум, дослідницька діяльність, рольові ігри, прес-конференції, екскурсія, похід, екологічний моніторинг). Експериментом було передбачено впровадження масової і конкретної природоохоронної роботи учнів у довкіллі (проекти, програми, конкурси, заходи, виставки, свята, ранки, операції з охорони як окремих об’єктів довкілля, так і біоценозів чи екосистем в цілому). Оскільки провідною формою організації навчання і виховання учнів у позашкільному навчальному закладі є заняття гуртка, розроблено їх типологію: а) набуття нових знань, інтелектуальних умінь і навичок; б) формування емоційно-ціннісного ставлення до природи; в) набуття практичних умінь і навичок з вивчення і охорони довкілля; г) застосування набутих знань, інтелектуальних умінь на практиці в умовах позашкільного навчального закладу; д) дослідницька діяльність (моніторинг тематичний чи комплексний); е) конкретна природоохоронна та суспільне масова робота; є) аналіз і корекція набутих знань, інтелектуальних умінь, практичних навичок; ж) систематизація та узагальнення умінь та навичок.