Сторінка
16

Проблема надання допомоги дітям із порушенням писемного мовлення

Таким чином, навчаючись письма, діти відразу пишуть цілі слова, які для них мають зовсім інший смисл, ніж палички, рисочки і інше, значення яких вони не можуть осягнути. Цей процес подібний до того, коли дитину починають вчити глобального способу читання: вона справді, з перших кроків, починає сама читати, а не вимовляти окремі звуки, що не мають для неї смислу.

У подальшому весь процес навчання писемного мовлення дітей базується на значній кількості практичних робіт і на письмі, і в читанні. Однак строго витримується поступовість і послідовність вправ при постійній увазі до запобігання виникнення орфографічних і дизграфічних помилок у читанні слова і правописі. Адже загальновідомо, яке значення у допоміжній школі відіграє правопис слів і речень, і як важко він дається учням, особливо з вадами мовлення, як багато часу витрачається на диктанти, а вчителі все таки впевнені у правописі своїх учнів.

Особлива увага за методикою глобального письма надається навчанню дітей правопису нових, ще незнайомих слів. Стосовно цього педагог має дотримуватись певних правил: від початку, зафіксувавши у дитини правильний образ слова, забезпечити його орфографічну правильність. Ця ідея полягає в тому, що, якщо дитина хоч раз зробить помилку підчас написання слова, то вона буде схильна до повторення цієї ж помилки і навпаки, якщо вона відразу правильно напише слово, то це вміння збережеться назавжди. Важливо врахувати, що і вчителі і вихователі дотримуються думки про необхідність обов’язкового запам’ятовування дітьми допущених ними помилок. У даному разі ми дотримуємося протилежної думки: при глобальному написанні слів, словосполучень і речень дитині ніколи не треба вказувати на допущену помилку, виділяти помилку червоним кольором, звертаючи на неї увагу. У цьому випадку ми рекомендуємо педагогу витерти слово, що неправильно написане дитиною на дошці чи в зошиті (у зошиті діти мають писати олівцем) і записати його правильно з тим, щоб під час читання дитина могла запам’ятати правильний образ. Такий підхід позбавляє дитину від ланцюга зайвих запитань і міркувань: “У цьому слові я зробив(ла) якусь помилку . вчитель тоді мені її виправив . Я мабуть написав(ла) не ту букву .” тощо.

При глобальному і напівглобальному письмі дитина пише слово відразу правильно, адже ніколи не бачила його написаним інакше. Педагогу залишається тільки виправляти її у повторенні цього слова під час написання словосполучень і речень, щоб воно не переставало бути для неї знайомим і щоб рука дитини ніби сама, з одного розчерку писала слово за словом.

До нетрадиційних методів навчання писемного мовлення молодших школярів можливо віднести: заняття з малювання, які є основою підготовки дитини до письма; метод списування з дошки цілих речень і слів, або їх швидке написання по пам’яті, що дає змогу розвивати зв’язність і неперервність у накресленні слів; метод практичних вправ і завдань, які сприяють закріпленню навичок письма.

Писемне мовлення – одна із форм існування мови, яка більш пізня і вторинна за часом виникнення, після усного мовлення, яка змінила здатність людини до нагромадження, передачі і обробки інформації, до абстрактного мислення. У поняття писемного мовлення в якості рівноправних складових входять читання і письмо.

Усне і писемне мовлення відносяться до тимчасових зв’язків другої сигнальної системи, але лише писемне мовлення формується в умовах цілеспрямованого педагогічного впливу (навчальна діяльність), а відповідно і механізми закладаються в період навчання грамоті, вдосконалюються у процесі не лише подальшої навчальної діяльності, але й під час логопедичної роботи.

Діти з недорозвитком писемного мовлення потребують спеціально організованих не лише навчальних, але й логопедичних занять, які б дали змогу ознайомити дітей із звуковим та морфологічним складом слова, готували їх до засвоєння орфографічної навички. Особливо слід звернути увагу на засвоєння правил правопису ненаголошених голосних, а саме вміння учнів підбирати слова для перевірки, причиною чого є недорозвиток лексичного запасу у дітей-логопатів.

Критерієм вивчення особливостей розумового розвитку дітей із дизграфією виступає рівень научуваності, а саме індивідуально-психологічні особливості, які зумовлюють успішність навчальної діяльності, швидкість і легкість оволодіння новими знаннями, широту їх переносу. Методика вивчення научуваності дітей із порушеннями писемного мовлення включала наступні етапи: дослідження узагальненості, глибини, гнучкості, усвідомленості і самостійності мислення. Це можливо було зробити за допомогою ряду методів: виконання логічних вправ різного напрямку, включення дітей в ігрову діяльність (дидактичні ігри), експрес-методика на вивчення певних аспектів інтелектуальної діяльності: просторова орієнтація, мислення, мовлення.

Вивчення писемного мовлення молодших школярів показало, що процес письма можливо дослідити за такими етапами: аналіз звукового складу слова (виділення послідовності звуків, їх характеристика); уточнення звуків, їх звуковий аналіз (перетворення звуків, які чуємо, у точні узагальнені мовні звуки – фонеми, диференціація збігу звуків і розрізнення їх окремих елементів, які входять у складні звукові комплекси); перетворення фонем у графічну зорову схему, а саме перешифровка звуків мови в букви (фонем у графеми); перетворення підметів у написання оптичних знаків (букв у потрібні графічні накреслення).

Роботу з розвитку фонематичного аналізу і синтезу необхідно проводити у такій послідовності: розвиток фонематичного сприймання учнів за графічними схемами слів; формування дій звукового аналізу у мовленнєвому плані, уточнення при цьому загальної кількості звуків за допомогою використання мовленнєвих ігор та ігрових ситуацій; формування вмінь визначати кількість і послідовність звуків не називаючи слова на основі уявлень за допомогою відповідних вправ.

До нетрадиційних методів навчання писемного мовлення молодших школярів можливо віднести: заняття з малювання, які є основою підготовки дитини до письма; метод списування з дошки цілих речень і слів, або їх швидке написання по пам’яті, що дає змогу розвивати зв’язність і неперервність у накресленні слів; метод практичних вправ і завдань, які сприяють закріпленню навичок письма.