Сторінка
1

Використання інтерактивних методів навчання на уроці

Кожен вчитель обирає свій власний шлях у викладанні предмету. Але при цьому, на мою думку, необхідно пам’ятати про слова В.Сухомлинського „Творчість народжується там, де створюється сплав глибоких і міцних знань з досвідом практичної діяльності, який склався в процесі самостійної роботи". Завдання кожного вчителя під час викладання предмету полягає не лише у навчанні, а й у вихованні учнів та розвитку їх вмінь спілкуватися, відстоювати власну життєву позицію, тобто формуванню активної й успішної особистості. Результати дослідження американського соціолога Ноумена Джеймса з цього питання виявилися однозначними. На успішність учнів найбільш впливає сам класний колектив де вони навчаються. Розвиток товаришів, їх успішність та життєві плани мають приоритетне значення. У колективі, який уміло організований, кожен працює на кожного. На долю викладача припадає „дрібничка" – допомогти групі вдало організуватися на уроках.

Для нікого вже не є таємницею, що інтерес до знань в учнів падає. З метою успішного розв'язання даної проблеми необхідно в навчально-виховному процесі впроваджувати активні та інтерактивні методи роботи, які активізують діяльність учнів, розвиваючи їх творче мислення, вміння спілкуватися, розмірковувати і приймати рішення. Я.А. Коменський зазначав: "Якщо навчання дається дитині важко, то в цьому передусім винні методи, якими її навчають". Це положення не втратило своєї активності й значимості і в наш час. Недаремно таку велику увагу приділяють наші педагоги-дидакти вивченню питання ефективності застосування різноманітних форм і методів роботи у навчально-виховному процесі.

Важливим освітнім завданням сучасного педагога є спрямування роботи на розумовий розвиток учнів, що забезпечуватиме формування їх творчих здібностей, здатність і уміння знаходити нові шляхи для розв’язання практичних завдань, творчо застосовувати набуті знання у своїй майбутній діяльності.

Сучасна школа стоїть перед прикрим фактом: в умовах традиційних форм та методів навчання школярі, пасивно отримуючи інформацію, не вміють здобувати її самостійно і застосовувати те, що знають. Натомість соціальне замовлення не тільки України, а й світового співтовариства вимагає перш за все людей, здатних самостійно самовдосконалюватися. Це знайшло відображення і у доповіді ЮНЕСКО "Освіта: прихований скарб", де проголошено: "Людина має навчитися:

пізнавати, тобто оволодівати інструментарієм, необхідним для розуміння того, що відбувається у світі;

діяти таким чином, щоб робити потрібні зміни у середовищі свого мешкання;

жити в суспільстві, беручи участь у всіх видах людської діяльності".

Слід звернути увагу на третій пункт, що також є кризовим моментом сучасної шкільної освіти, адже відійшовши від тоталітарного розуміння та культивування колективу та колективізму, наша школа часто заходить на позиції крайнього, деструктивного індивідуалізму, формуючи випускника, неготового до життя, а особливо до плідної спільної роботи в колективі, де йому доведеться жити та працювати.

Нова школа матиме справу з індивідуальністю, самобутністю особистості, оскільки індивідуальність є головним принципом етики і мусить виступити керівним методологічним положенням у вихованні й навчанні.

Цілеспрямований розвиток індивідуальності можливий лише тоді, коли теорія освіти не декларуватиме необхідність творчості педагога і творчості школяра, а систематично за допомогою доцільних методів втілюватиме її у навально - виховний процес освітніх закладів. Особистісно-зорієнтоване навчання у цьому плані є досить перспективним, оскільки воно виходить із самоцінності особистості, її духовності та суверенності. Його метою є формування людини як неповторної особистості, творця самої себе і своїх обставин. Відповідне методичне забезпечення має ґрунтуватися на діалогічному підході, який визначає суб'єкт-суб'єктну взаємодію учасників педагогічного процесу, їх самоактуалізацію і самоорієнтацію. Технології такого спрямування передбачають перетворення суперпозиції вчителя і субординізованої позиції учня в особистісно рівноправну позицію. Вона й дає дитині можливість бути суб'єктом навчальної діяльності, що сприяє практичній реалізації її прагнення до саморозвитку, самоствердження.

Визначальним для особистісно-зорієнтованого навчання має бути соціокультурний діалог у системі "педагог – дитина" на основі її розуміння, прийняття і визнання.

Якнайактивніше сприяють цьому інтерактивні методи навчання, що активно розробляються останнім часом. Завдяки закладеним в їх суть самостійній діяльності та груповій взаємодії вони можуть бути корисними та перспективними як для вчителя так і для учнів. Теоретичною основою запровадження інтерактивних методів навчання мусять бути системний, особистісно-зорієнтований та діяльнісний підходи до побудови дидактичних процесів; теорія оптимізації педагогічного процесу(Ю.К.Бабанський, М.М.Поташник), а також інваріантність процесу навчання, уроку як конкретної форми існування процесу засвоєння знань і методу навчання як мікродіяльності навчання.

Суть інтерактивних методів навчання

Термін "інтерактивний" прийшов до нас з англійської і має значення "взаємодіючий". Існують різні підходи до визначення інтерактивного навчання. Одні вчені визначають його як діалогове навчання: "Інтерактивний – означає здатність взаємодіяти чи знаходитись в режимі бесіди, діалогу з чим-небудь (наприклад, комп’ютером) або ким-небудь(людиною). Отже, інтерактивне навчання – це перш за все діалогове навчання, в ході якого здійснюється взаємодія вчителя та учня".

За визначенням О.Пометуна та Л.Пироженко: "Сутність інтер-активного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умов постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове навчання в співпраці)…".

Інтерактивне навчання не є зовсім новим, адже подібні підходи застосовувалися з давніх часів, а протягом короткого часу на початку радянської педагогіки були дуже поширеними в школі у 20 – 30 роках 20 століття (лабораторне та бригадне навчання, робота в змінних парах, кооперативне навчання, проектний метод). Такі спроби оптимізації навчального процесу робили В.Сухомлинський, В.Шата-лов. Вони відмічали, що процес навчання – не автоматичне викладання навчального предмету. Він потребує напруженої розумової праці та власної активної участі в цьому процесі. Цього можна досягти за допомогою інтерактивного навчання.

Звичайно, в інтерактивного навчання є чимало опонентів, котрі не згодні з такими методами і формами проведення уроків. Вони наголошують, що ці форми зменшують роль викладача на уроці, можуть підірвати його авторитет, бо під час обговорення будь-яких проблем викладач може і не знати відповідь на запитання. Але ж для викладача це постійний стимул для підвищення свого фахового рівня. Які ж сильні сторони інтерактивних методів навчання? Перш за все – підвищення ККД процесу засвоєння інформації. За даними американських вчених, під час лекції учень засвоює всього лиш 5% матеріалу, під час читання – 10%, роботи з відео та аудіо матеріалами – 20%, під час демонстрації – 30%, під час дискусії – 50%, під час практики – 75%, а коли учень навчає інших чи відразу застосовує знання – 90%. Як бачимо, відносно пасивні методи навчання (коли учень лише засвоює та відтворює інформацію) мають на рівень (в 5-10 разів!) нижчу ефективність, ніж активні та інтерактивні. Під час інтерактивного навчання учень стає не об’єктом, а суб’єктом навчання, він відчуває себе активним учасником подій і власної освіти та розвитку (це особливо важливо для старшокласників). Це забезпечує внутрішню мотивацію навчання, що сприяє його ефективності. В.О. Сухомлинський говорив, що школа має бути не коморою знань, а середовищем думки. Тоді предмет, що його викладає вчитель, стає не кінцевою метою його діяльності, а засобом розвитку дитини.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5 


Інші реферати на тему «Педагогіка, виховання»: