Сторінка
2

Урегулювання світової кризи заборгованості: дефолти суверенних бор¬жників та проблеми фінансової безпеки держав

Другий варіант – реструктуризація комерційного боргу у рамках Лон­дон­сько­го клубу приватних креди­то­рів.

Лондонський клуб – міжнародне об’єднання приватних комер­цій­них банків. Спормо­ва­ний у кінці 70-х рр. ХХ ст. для вирішення проб­лем, які виникають через нездатність низки країн (в першу чергу країн, що розвиваються) регулярно обслуговувати зовнішню забор­го­ва­ність. На відміну від Паризького, Лондонський клуб займається пи­тан­нями забор­го­ва­ності перед приватними комерційними банками, кре­дити яких не га­ран­ту­ються державою. Перше засідання Лондон­сь­ко­го клубу було скликане в 1976 році у зв’язку з пробле­мами Заїру. Всього в 1981-1983 рр. укладено чотирнадцять угод на 10 млрд. дол. США; наступні два роки, після світової боргової кризи 1982 року со­рок сім угод на 130 млрд. дол. США. В 1994-1996 рр. Лондонський клуб здійснив реструктуризацію зовнішньої заборгованості Польщі, Бол­гарії, Румунії, Угорщини, а також деяких кра­їн, що розвиваються (наприклад, Бразилії і Габону). У клуб сьогодні вхо­дить близько 600 ко­мер­цій­них банків індус­трі­аль­но розвинутих країн світу на чолі з бан­ківським консультативним комітетом (БКК). Бан­ки-члени БКК Лон­­дон­ського клубу: Німеччина (Deutshe Bank AG (голова БКК), Dres­dner Bank, Kommerzbank AG), Італія (Banca Commerciale Italiana, Me­dio­credito Centrale), США (Bank of America), Великобританія (Midland Bank), Японія (Bank of Tokyo Mitsubishi, Dai-Ichi Kangyo Bank, Indus­trial Bank of Japan (співголова БКК)), Франція (Credit Lyonnais SA (спів­голова БКК), Banque Nationale de Paris SA), Австрія (Creditanstalt-Bankverein). (Дані глобальної сітки Інтернет. Сервер Лондонського клу­бу.)

Переоформлення заборгованості ко­мер­цій­ним креди­то­рам здійснюється двома основними способами:

скороченням заборгованості у результаті викупу борго­вих зобов’язань з дисконтом з вторинного ринку краї­на­ми з низьким рівнем доходу за рахунок коштів Фонду ско­рочення заборгованості Міжнародної асоціації роз­вит­ку (МАР) (дане положення стосується лише кре­ди­тів, отри­маних по лінії МАР); чи конвер­сії боргів (рис. 3).

Необхідність створення Фонду (1989 р.) було зумов­ле­не наступними причи­на­ми: нездатністю боржників об­слу­го­ву­вати зовнішню заборгованість через важке економічне ста­новище; діючі механізми реструктуризації боргів не давали ніяких позитивних зрушень у даній групі країн; від­бу­вався постійний відтік кредиторів через погіршення ситу­а­ції.

Програми переоформлення заборгованості по лінії Фонду скорочення забор­гованості МАР мають без по­во­рот­ний разовий характер, тобто шляхи подаль­шої реструк­ту­ри­за­ції не розгля­да­ють­ся. Розмір коштів, що виділяються Фон­дом, обмежений 10 млн. дол. (у деяких випадках більше), а опе­рації вва­жа­ють­ся доцільні, якщо вони дають можливість погасити не менше 85% заборго­ва­нос­ті приватним кре­ди­то­рам. Кошти Фонду використовуються для викупу лише основного боргу у формі середньо- і довгострокових державних зобов’­язань приватним кредиторам, а відсотки, нараховані по боргу, пога­ша­ються бор­жни­ком. Кошти Фон­ду МАР можуть вико­рис­то­вуватися на конверсію боргу у прог­рами розвитку націо­наль­ної економіки.

зниження боргу і його обслуговування в рамках “плану Брейді”, запро­по­но­ва­ного адміністрацією США у 1989 році, чи конверсії боргів для країн із серед­нім рівнем до­ходу (рис. 4).

Суть “плану Брейді” полягала в тому, щоб урізно­ма­ніт­­ни­ти форми фінан­со­вої під­тримки країн, що роз­ви­ва­ють­ся, розро­би­ти схеми, які дозволять зменшити борг комер­цій­ним банкам і платежі щодо його обслуговування. Першою ви­пробувала “план Брейді” Мексика, підписавши в липні 1989 року угоду, у відповідності до якої більша частина бор­гу іноземним банкам у розмірі 54 млрд. дол. була скорочена на 35% (майже на 19 млрд. дол.), у тому числі і шляхом об­мі­ну боргових зобов’язань на акції національних під­при­єм­ств.

Пе­ре­дба­чаються такі фор­ми:

викуп боржником певної частини своїх боргових зобов’­я­зань із знижкою (дис­­кон­том) на вторинному ринку;

обмін зобов’язань на цінні папери із меншим номіналом чи під більш низькі відсотки (облігації Брейді) з довшим (більше 10 років) періодом обертання і піль­го­вим періо­дом виплати відсотків;

Облігації типу “Брейді” є державними облігаціями, еміто­ва­ни­ми в обмін на реструктуризований борг перед комерційними банками. Як правило, ці зобов’язання в частині номіналу гарантовані облі­га­ці­я­ми Казначейства США. Вже на сьогодні в облігаціях типу “Брейді” офор­млено більше 1/3 всіх зовнішніх державних зобов’язань країн Ла­тин­ської Америки.

обмін частини боргових зобов’язань і відсотків на націо­наль­ну (неконвер­товану) валюту, або на акції наці­о­наль­них ком­па­ній країн-боржників.

Операції підтримуються коштами, отриманими із офі­цій­них джерел (кре­ди­та­ми МБРР, МВФ та іншими між­на­родними орга­нізаціями, коштами, отри­ма­ни­ми на двосто­ронній основі від країн-донорів). У якості невід’ємного еле­мен­ту “плану Брей­ді” передбачається прийняття країною-бор­жником ухваленої МВФ і Світовим банком (МБРР) наці­о­нальної програми економічного розвитку, яка, як правило, включає нас­туп­ні заходи: контроль за грошовою масою, ско­ро­чення бюд­жет­ного дефіциту і темпів ін­фля­ції; при­ва­ти­за­ція; у зовнішньоекономічній діяльності – лі­бе­ра­­лі­за­ція тор­го­­вого і валютного режимів.

Серед основних схем реструктуризації зовнішнього бор­гу найбільшого поширення набули такі:

Перенесення термінів платежів (пролонгація);

Нові кредити з цільовим призначенням оплати минулих боргів (за схе­мою “Ponzi”);