Сторінка
1

Соціально-педагогічна робота як нагальна потреба розвитку українського суспільства

Національно-духовне відродження нашої держави неможливе без переосмислення теорії та практики виховання як соціально особистісного феномена. Саме тому проблеми, пов’язані з особистісним становленням молодого покоління постійно перебувають у центрі науково-педагогічних досліджень.

Основне соціально-педагогічне положення можна сформулювати так: виховний процес виникає там і тоді, де і коли представники суспільства (батьки, педагоги) організовують цілеспрямоване задоволення всієї сукупності потреб вихованця, тому що виховання не зводиться до того чи iншого впливу вихователя, а тим паче обставин на психiку вихованця, а є цiлеспрямованим сприянням розвиткові його як суб'єкта через задоволення всебічних і актуальних потреб, формуванню соцiальної мiкросистеми, яку вихованець створює власною активнiстю i яка включає найрiзноманiтнiші елементи - соматичні, психiчні, предметні, соцiальні.

З цим положенням пов’язанi i з нього витiкають інші, а саме:

виховання відповідає своєму призначенню, протікає оптимально і злагоджено там, де вихователь стоїть на сторожі всебічних інтересів вихованця і має за мету суб'єктність його, а не об'єкти, якими вихованець володіє чи створює своєю працею;

виховний процес зберiгає свою соцiальну сутнiсть i свою природу тiльки доти, доки вихователь ставиться до вихованця як до суб’єкта;

для вихованця, як i для вихователя, сформованi фiзичнi i психiчнi новоутворення мають особистiсно розвиваюче значення тiльки у зв’язку з їх предметним i соцiальним змiстом у його (вихованця) iндивiдуальнiй соцiальнiй мiкросистемi;

для вихователя (i суспiльства) його виховнi зусилля матимуть значення тiльки в тому разi i в тiй мiрi, коли і в якiй мiрi вони значимi для вихованця;

в інших випадках виховання переходить у свою антитезу - виробництво, варіантом якого є і навчання;

розвиток вихованця визначається особливостями тiєї соцiально-педагогiчної системи, в якiй вiн здiйснюється i з матерiалу якого формується особистiсна мiкросистема вихованця: особливостями соцiальних зв’язків та формувань, предметного добробуту, включаючи речi та iдеї, генетичного i соматичного здоров’я iндивiдiв, їх духовного багатства, характеру дiяльностi вихованця як способу його буття в матерiальному свiтi.

Проблемам ціннісних орієнтацій особистості у процесі соціалізації достатньо уваги приділяють у працях І.Д. Бех, М.Й. Боришевський, І.С. Булах, В. Вичев, С. Шардлоу, І.А. Зязюн, М.І. Кравченко, А.В. Мудрик, О.М. Олексюк, В.О. Сухомлинський, Л.А. Філоненко та ін. Останнім часом до них все частіше звертаються як педагоги-теоретики (А.П. Аранов, О.В. Киричук та ін), так і педагоги-практики (А.Й. Капська, В.А. Караковський, М.О. Коберник, В.О. Сухомлинський та інші).

Питання діяльності соціального педагога в загальноосвітніх закладах вивчали вітчизняні дослідники О.В. Безпалько, В.Г. Бочарова, Т.Г. Веретенко, І.Д. Звєрєва, А.Й. Капська, Л.Г. Коваль, С.Р. Хлебік та ін.

Соціально-педагогічні аспекти виховання дітей дошкільного віку досліджували Т. Алєксєєнко, С. Болтівець, О. Кононко, Т. Поніманська та ін. Науковці розкривають зміст соціального виховання дошкільнят, наголошують на важливості співпраці з батьками, потребі у розширенні функцій дошкільного навчального закладу шляхом запровадження соціально-педагогічного патронату сімей, що виховують дітей дошкільного віку, в тому числі з вадами психічного розвитку, які з різних причин не відвідують ДНЗ. На думку дослідників, залучення соціального педагога дошкільного навчального закладу до соціально-педагогічного патронату допоможе охопити всіх дітей мікрорайону міст, селищ дошкільною освітою, сприятиме попередженню негативних проявів насильства над дітьми, своєчасної нейтралізації несприятливих наслідків руйнування сім'ї, організації різноманітних виховних заходів як у дошкільному навчальному закладі, так і в мікрорайоні.

Предметом дослідження є соціально-педагогічні умови становлення самооцінки особистісних та моральних якостей. .

Метою дослідження стало теоретичне обґрунтування можливостей соціальних педагогів у становленні самооцінки особистісних та моральних якостей молоді, сприянні моральному самовдосконаленню майбутніх поколінь.

Методологічною і теоретичною основою дослідження виступають теорія про соціальну педагогіку та відомості щодо зрушень на рівні держави у питанні розвитку соціальної педагогіки.

Значення соціально-педагогічної роботи

Соціально-педагогічний рух активно розвивався у 20-30-і рр. У 60-і рр. з'явились працівники, спеціально орієнтовані на виховну діяльність у соціумі (організатор позакласної та позашкільної виховної роботи, працівники позашкільних установ, педагоги-організатори тощо).

На рубежі 70-80-х рр. суспільні потреби, досягнення практиків підняли задачі соціальної роботи на якісно новий рівень. У позашкільних установах, клубах за інтересами, різновікових загонах затверджувалась ідея цілеспрямованої соціально-педагогічної роботи з дітьми. У педагогічній науці багато дослідників звернулись до проблем соціальної педагогіки, намагались осмислити її кращий досвід.

Мабуть, у відповідності з тими ж тенденціями в державнiй програмi "Освiта" серед стратегiчних цiлей освiти в Українськiй державi першою ціллю було проголошено "забезпечення прiоритетностi людини", а серед принципiв - "забезпечення можливостей для вiльного самоствердження i самовиявлення кожної особистостi". Уряд України на чолі з В. Ющенком назвав свою програму "Реформи заради добробуту". Якщо раніше ми могли б говорити, що це не має відношення до виховання, то сьогодні, в світлі соціально-педагогічних ідей, добробут людини виявляється серед цілей виховання так само, як і працьовитість.

Можна по-рiзному оцiнювати науковi дослiдження в цiй галузi. Але не можна не бачити великої уваги до неї з боку спецiалiстiв рiзних суспiльних наук. Тiльки за останні десятилiття указаним проблемам присвятили свої роботи фiлософи Мосоров А.М., Москвiна Р.Р., Мокроносов Г.В., Абишев К., Каржинська Р.С., Коган Л.Н., Минкявiчюс Я.В., Мисливченко А.Г., Головаха Є.I., Кемеров В. Є., Лобутян Я. А., Шубинський В.С., Суїменко Є.I., Мокляк М.М. та iн.; соцiологи Здравомислов А.Г. (1986), Iванчук Н.В. (1986), Миролюбова Л.Р. (1986), Ханiпов А.Т. (1987), Смирнов I.П. (1987), Савiн Ю.А. (1987), Суїменко Є.І., Тарасенко В.I. (1988), Бестужев-Лада I.В., Марченко Т.А., Нечаєв В.Я., Якуба О. А.; педагоги Амонашвілі Ш.О., Шаталов В.Ф. (1980, 1989), Бiтiнас В. (1984), Шемякiн Б.П. (1986), Фiлонов Г.Н. (1987), Плаксiй С.I. (1987), Наумова Н.Ф. (1987), Марченко Л.А. (1988), Нiсимчук А.С. (1988), Сапожнiкова Л.С. (1988), Поляков С.Д., Зязюн I.А., Киричук О. В.; психологи Новікова Л.І., Бех І.Д., Кононко О.Л., Проколiєнко Л.М., Кронiк А.А., Головаха Є.I., Фельдштейн Д.I., Петровський А.В. та ін.

Центри соцiологiчної i педагогiчної думки по питанню вектора виховання, при всiй їх розмаїтостi, сходяться в одному: бiльше гуманiзму, бiльше турботи про людину. Iдеї гуманiзацiї та гуманiтаризацiї народної освiти проходять через всi концепцiї навчання та виховання особистостi.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11 


Інші реферати на тему «Педагогіка, виховання»: