Сторінка
2
Практична педагогiка наполегливо шукає шляхiв втiлення iдей гуманiзацiї суспiльства в роботу школи. Шукає способiв звiльнення вихованця вiд одноманiтностi й заорганiзованостi навчальної дiяльностi, пiдвищення його соцiальної i виробничої активностi, суспiльної значимостi його дiяльностi.
Видатний німецький педагог Г. Кершенштайнер (1855-1932) у своїй роботі "Громадянське виховання юнацтва" (1901) аналізує 6 груп закладів та організацій країни, що сприяють гуманному розвиткові народу, а саме:
різні організації шкільного характеру (школи, спец. школи, технічні, учнівські майстерні);
освітні організації не шкільного характеру (робітничі освітні спілки, спілки народної освіти, народні університети, спілки художніх ремесел, народні бібліотеки);
приватні і суспільні заходи щодо анімації народного дозвілля (майданчики для ігор, вечори народних розваг, виставки для художньої просвіти народу тощо);
приватні ініціативи для вдосконалення фізичного виховання (різноманітні спілки: гімнастичні, народного здоров'я, антиалкогольні тощо);
соціальні заклади виховного характеру (рятувальні комітети, притулки для учнів, для дівчат, санітарні та пожежні дружини тощо);
"публічні свята для збереження та заохочення відчуття національної солідарності".
Досвiд показує, що вiдрив навчання вiд широкої i всебiчної суспiльної практики, вiдрив навчальних закладiв вiд виробництва i суспiльно-полiтичного життя, вiд творчої дiяльностi в областi матерiальної та духовної культури деформує особистiсть, веде до її однобічностi, а, отже, деперсоналiзацiї, незважаючи на декларування найвищих iдеалiв виховання. Часткова особистiсть не може iснувати як суб’єкт життєдiяльностi.
Назріла необхідність заснувати інститут соціальних педагогів - фахівців з виховної та соціальної роботи з дітьми та їхніми батьками, дорослим населенням у сімейно-побутовому середовищі, з підлітковими, молодіжними групами і об'єднаннями. У даний час у вищих й середніх спеціальному навчальному закладах уведені спеціальності "Соціальна педагогіка" та "Соціальна робота".
Під соціальною роботою мають на увазі всю сукупність різних видів діяльності у сфері соціальних служб та соціальних професій. При цьому, виходять з міркування, що і безпритульні, і діти, і молодь, яка живе у бідності, потребують не лише матеріальної, але й педагогічної підтримки.
Соціальна і соціально-педагогічна робота представляє собою особистісну службу допомоги людям і направлена на вирішення всієї сукупності проблем в контексті "особистості і навколишнього середовища", де в епіцентрі завжди повинна стояти людина і зусилля соціальних працівників/педагогів повинні бути спрямовані на вирішення її проблем. Поряд із допомогою людині в періоди особистісного і соціального неблагополуччя соціально-педагогічна допомога передбачає захист її прав, інтересів, людської гідності і права на гідне життя.
Соціальний працівник/педагог працює з людьми різного віку незалежно від їх соціального стану, релігійних переконань, етнічної приналежності. Клієнтом соціального педагога може бути як окрема людина, так і сім’я, група, об’єднання, організація. Надаючи соціально-педагогічну допомогу клієнтам, соціальний педагог працює як в умовах інституційного середовища, так і в умовах відкритого сімейно-побутового мікросередовища та його оточення.
Соціальний працівник/педагог має справу як з окремою людиною, групою людей, так і з соціальним оточенням, в якому вони проживають. У процесі соціальної допомоги він повинен сприяти обом сторонам, які вступили у взаємодію - як клієнту так і установі.
Новими сферами соціальної роботи стала соціальна робота за місцем проживання, в тому числі і в сільській місцевості, на підприємствах, в геріатричних центрах, з біженцями, переселенцями, іноземними громадянами, на вулицях, в групах самодопомоги та ін.
Діяльність соціального працівника/соціального педагога повинна бути адресована людям в різних соціумах і в різних сферах діяльності: соціально-педагогічній, правозахисній, просвітницькій, дозвільнєвій, організаційно-методичній, управлінській, дослідницькій, агітаційно-пропагандистській.
Діяльність соціального працівника і соціального педагога повинна бути зорієнтована на роботу з усіма категоріями населення, дітьми, дорослими, їх сім'ями, людьми похилого віку; вона повинна бути направлена на активізацію соціокультурних і соціально-педагогічних функцій суспільства, сім’ї, громади та особи. Соціальний працівник/педагог покликаний створювати систему соціальної допомоги розвитку і саморозвитку особистості, створювати умови найбільшого сприяння психологічному комфорту. З метою досягнення мети - допомогти людині - повинні об’єднуватися зусилля соціальних педагогів, соціальних працівників, усіх фахівців соціальної і соціально-педагогічної сфер.
Взаємозалежність особистості, суспільства й історії, сила історії, що олюднює, робить її невичерпним джерелом збагачення духовного життя людей. Однак в історії є й руйнівні потенції; опановуючи особистість, вони здійснюють досить небезпечну дію на неї та оточуючих. Свобода вибору, добра чи зла, існує в усіх випадках, але вона сильно обмежена вихованням людини, культурою, змістом її свідомості. Тому чим вища й досконаліша культура, яку опанував індивідуум, тим більшу свободу він має.
Історичний процес підтримується двома засобами - спілкуванням і наступністю, у свою чергу обумовленими вихованням, освітою. Поза цими головними факторами неможливе взаєморозуміння людей, так само як і культурне успадкування.
Будь-яка людина має соціальну приналежність, а отже, і соціальні якості. Особистість як суб'єктивне начало одержує свою індивідуальну визначеність тільки завдяки комбінації елементів культури, що здобуваються нею в різних співтовариствах, а ці останні життєздатні через культурну участь у них тих чи інших людей.
Успіхи людського співіснування створені спільними зусиллями всіх культурних народів. Навіть у тих випадках, коли історичний розвиток на якийсь проміжок часу переривався, узагалі він не припинявся ніколи. Свідомість визначається переважно характером суспільства, до якого належить особистість, а також самим її життям. Задача культури в тому і складається, щоб гармонізувати інтереси та можливості соціальних груп із запитами та схильностями особистостей, які до неї входять.
Нація - це ідея, що пронизує матеріальну й духовну культуру великого співтовариства людей. Найбільш стабільне в етнічній історії - це дух народу, що виявляється в любові до рідного як споконвічно даного, чи то мова, чи вдача, звичаї, відносини, цінності. Усе рідне, що складається на базі спілкування й виховання, має колосальне формуюче значення.
Таким чином, національне виховання варто розуміти як уведення індивіда в духовну культуру, в історичну філіацію основних ідейних прагнень, що виразились в етносі даного народу чи народів, якщо мова йде про багатоетнічну націю, і як розвиток здібностей особистості до прогресивного внеску у вірування, мову, життєві цілі й засоби їх доброчинного досягнення, що служить на користь і даної нації, і людства у цілому.