Сторінка
2

Фінансова безпека фондового і страхового ринку

Сучасні фондові ринки розвинутих країн характеризуються широким розповсюдженням різноманітних цінних паперів, як традиційних, так і нетрадиційних. Поширення набуває оформлення майнових прав у вигляді цінних паперів, що отримало назву “сек’юритизація”. Спостерігається вибу­хо­ве зростання обороту похідних фінансових інструментів (форвардів, ф’ючерсів, опціонів, варантів).

В Україні, на жаль, обіг цінних паперів обмежується декількома видами і зазвичай з коротким терміном обігу. Ринок корпоративних цінних паперів почав функціонувати в Україні з початком приватизації з вико­рис­тан­ням майнових сертифікатів. Проте належного розвитку процес не отримав. Причину слід вбачати у відсутності єдиного, потужного, націо­наль­но­го вторинного ринку. До того ж, випуск корпоративних боргових зо­бов’­я­зань на сьогодні є доволі рідкісним явищем.

Недоліком вітчизняного ринку державних боргових зобов’язань є його орієнтація в основному на короткострокові інструменти запозичення з висо­ким рівнем доходності. Активний продаж ОВДП в Україні розпочався в 1996 році. Тоді було проведено 285 аукціонів з продажу. Результатом стало залучення до бюджету 3062,9 млн. грн. На той час це була шоста частина бюджетних надходжень. У 1997 і 1998 роках у такий спосіб було наповнено майже половину бюджету. Той факт, що 50% видатків здійснювались на кредитній основі яскраво характеризує (не)ефективність діяльності органів адміністрування і усієї податкової політики держави. Починаючи з 1999 року динаміка залучень позикових коштів пішла на спад. В той час НБУ майже повністю перейшов до рефінансування комерційних банків під заставу облігацій державних позик, намагаючись тим самим стимулювати розвиток ринку державних цінних паперів і попит на ньому. Однак реальних успіхів у цьому напрямі досягнуто не було.

З 2001 року на вітчизняному ринку з’явилися нові види цінних паперів: КДО – короткострокові державні облігації (дисконтні) з строком обігу 3 – 9 місяців і СДО – середньострокові державні облігації (купонні) з строком обертання 1 – 5 років. Проте і ці нові державні зобов’язання не виявилися ефективними. Довіра до державних цінних паперів з боку комерційних банків залишається низькою.

Відсутність дієвого ринку державних цінних паперів унеможливлює нормальні взаємозв’язки і взаємодію грошово-кредитного ринку і державних фінансів. У вітчизняній фінансовій системі дедалі повніше виявляється ефект так званої “дефляційної спіралі”. За умов низької інфляції на фоні майже ну­льо­вого приросту виробництва для потреб внутрішнього ринку відбувається зростання заощаджень з одночасним зменшенням споживчих витрат та інвестування у реальний сектор економіки. Політика низької облікової ставки НБУ (вона за останні шість років знизилась більше ніж у сім разів) приводить до нагромадження в банківській системі надлишкових ресурсів, на які купуються безризикові короткострокові боргові зобов’язання Уряду.

Дефіцит власних коштів спонукає до впровадження муніципальних запозичень. Але цей процес на сьогодні в достатній мірі не врегульований законодавчо. Не рідко спроби отримання додаткових коштів через роз­мі­щен­ня на ринку ЦП місцевих органів влади призводили до грубих порушень, ставили під загрозу фінансову безпеку окремих регіонів і держави загалом.

Слід розрізняти фінансову безпеку емітентів, власників, покупців, орга­ні­заторів торгівлі, торговців, посередників, консультантів, інвестиційних фон­дів, банків, реєстраторів, депозитаріїв.

Певною мірою безпека фондового ринку для покупців визначається наявністю на ньому пайових інвестиційних фондів, які дають змогу невеликим приватним інвесторам дістатися до високодохідного ринку.

ЗУ “Про цінні папери і фондову біржу” з метою забезпечення міні­маль­ного рівня фінансової безпеки для учасників ринку регламентується, що дозвіл на здійснення всіх або окремих (крім комісійної) видів діяльності може бути виданий торговцям цінними паперами, які мають внесений ста­тут­ний фонд у розмірі не нижче 1000 НМД громадян, а на здійснення комісійної діяльності щодо цінних паперів – не нижче 200 НМД громадян.

До ліквідності торговців ЦП, яка значною мірою визначає стан їх фінансової безпеки Законом висуваються такі вимоги:

вартість угод, укладених торговцем цінними паперами з іншими тор­говцями цінними паперами, але не виконаних в даний момент (від­кри­ті позиції), не може перевищувати п'ятикратного розміру власного ста­тут­но­го фонду торговця цінними паперами;

при здійсненні діяльності по випуску цінних паперів, що проводиться одночасно з комерційною або комісійною діяльністю по цінних паперах, вартість угод, укладених торговцем цінними паперами з іншими торговцями цінними паперами, але не виконаних на даний момент (відкриті позиції), не може перевищувати десятикратного розміру власного ста­тут­ного фонду торговця цінними паперами;

продажна або номінальна ціна цінних паперів, що є у власності (резерв) торговця цінними паперами, який здійснює діяльність по випуску цінних паперів або комерційну діяльність по цінних паперах, а також вар­тість відкритих позицій, разом взятих, одночасно не можуть пере­ви­щу­вати п'ятнадцятикратного розміру статутного фонду торговця цінними паперами. Обчислення слід провадити виходячи з найвищої продажної ціни або номінальної ціни.

Підвищенню безпеки реєстраторів в Україні має сприяти встановлення достатньої для отримання ліцензії на цей вид діяльності величини власних коштів. В Росії, наприклад, для отримання такої ліцензії необхідно мати власні кошти у розмірі 200-400 тис. євро.

Великою проблемою у забезпеченні безпеки вітчизняного фондового ринку є те, що вітчизняні підприємства не мають дійсно ринкової вартості, їх ціна сильно занижена. Недооцінка акцій, що дуже часто має місце в наших умовах, відбувається у значній мірі внаслідок їх відсутності на фондовому ринку, інформаційної замкненості і страху керівників багатьох підприємств перед інвестиційною інтервенцією. При цьому реальна загроза фінансовій безпеці держави полягає в тому, що в умовах дефіциту бюджетних ресурсів Уряд виставляє на продаж на приватизаційних аукціонах конкурентно­спро­мож­ні державні підприємства, за ради поповнення скарбниці додатковими доходами. Цей процес носить у собі дві приховані небезпеки. По-перше, приватизація як джерело покриття бюджетного дефіциту є неперспективним, адже має жорсткі рамки, що визначаються обсягами потенційно привабливих для продажу державних підприємств. Це призводить до разового покриття дефіциту (а дефіцит бюджету здебільшого є явищем циклічним і проявляється не разово, а протягом декількох років поспіль) і позбавлення права власності на підприємства, прибуток і податкові платежі яких міг би отримувати бюджет протягом тривалого часу у майбутньому. По-друге, механізм небаченого згодом зростання первинно недооцінених паперів мало чим відрізняється від принципу дії сумнозвісних “фінансових пірамід”.