Сторінка
3

Формування самомоніторингових процесів в старшому дошкільному віці

У роботах К.А. Абульханової-Славської розглядається рівень особистісної саморегуляції та самомоніторингу діяльності і рівень психічної саморегуляції (психічних процесів, властивостей), що тісно взаємозалежні. Ці рівні є компонентами процесу самомоніторингу та саморегуляції. Автором виділяється принцип значимості, що є сутністю процесу особистісної саморегуляції. На особистісному рівні відбувається постановка мети, а також збереження і підтримка відповідного рівня активності.

На думку М.К. Акимової основою інтелекту є саме активність, тим часом як самомоніторингу та саморегуляція відіграє допоміжну роль забезпечення необхідного для рішення задачі рівня активності. Цієї точки зору дотримується Е.А. Голубєва (1987), яка вважає, що активність і саморегуляція є базовими факторами, що забезпечують інтелектуальну продуктивність.

І.І. Чеснокова розглядає проблему самомоніторингу та саморегуляції в контексті самосвідомості людини. Вона вважає, що через процес самомоніторингу та саморегуляції виявляється емоційно – ціннісне відношення до себе, об¢єктивізуються знання людини про себе. Автор визначає саморегуляцію як процес організації свого поводження, що характеризується специфічною активністю, спрямованою на співвіднесення поводження з вимогами ситуації, очікуванням інших людей, на актуалізацію психологічних резервів відповідно ситуації.

Самомоніторинг та саморегуляція, на її думку, виявляється в безпосереднім здійсненні корекції дій і готовності змінювати власне поводження. Внутрішнім механізмом саморегуляції І. І. Чеснокова вважає механізм самоконтролю, який складається з оцінювання поводження, що співвідноситься з передбачуваним чи безпосереднім оцінюванням його оточуючими людьми. В будь-якому виді діяльності, у тому числі й інтелектуальній присутні функціональні частини, найбільш важливі з яких – це орієнтована, що дозволяє оцінити проблемну ситуацію, намітити план рішення проблеми, виробити стратегію рішення і т.д., а також регуляційна, що здійснює безупинний контроль за успішністю діяльності в ході її протікання і перевірку результатів. Діяльність і процеси результатів тісно взаємозалежні один з одним. Так, якщо довільна активність (діяльність) спрямована на досягнення результату, то процеси самомоніторингу та саморегуляції покликані забезпечити контроль самого процесу його отримання.

Розуміння діяльності як процесу регуляції, що відбувається на основі мети діяльності і передбачення майбутніх результатів діяльності дозволяє говорити про те, що в результаті програмування людина забезпечує собі можливість активного пристосування до середовища, створює умови для досягнення різноманітних цілей діяльності. Регуляторика являє собою внутрішню психічну активність, що здійснює процеси планування, моделювання, програмування, оцінки, корекції результатів. Функціональна структура регуляції універсальна для різних видів психічної активності і діяльності. Структурні компоненти регуляції – це процеси переробки інформації, що відповідають регуляторним функціям планування, програмування, оцінки і корекції різних форм психічної активності. Регулюючі процеси в кожної конкретної людини мають свою специфіку, свої регуляторні особливості, що у свою чергу залежать від психічних особливостей людини.

Сама діяльність розглядається як комплекс регуляторних актів, спрямованих на досягнення визначеної мети, вона містить у собі два етапи: етап створення направляючої моделі діяльності (образу), що передбачає і програмує майбутні результати й етап реалізації: здійснення цієї моделі за допомогою складного апарата коригування (на основі зворотного зв'язку). Будь-яка діяльність виявляється можливою завдяки безупинного саморегулювання.

Самомоніторинг та саморегуляція довільної активності людини – це системно організований психічний процес по ініціації, підтримці і керуванню усіма видами і формами зовнішньої і внутрішньої активності, що спрямовані на досягнення поставлених цілей.

Самомоніторинг та саморегуляція зв'язана з реалізацією різних видів зовнішньої діяльності, внутрішньої психічної активності, як би «супроводжуючи» процес її здійснення, а також починаючись в часі раніше, ніж сама діяльність (активність), наприклад, процеси моделювання і планування передбачають діяльність. Саморегуляція й активність є універсальними внутрішніми умовами здійснення діяльності. Саморегуляція впливає на розумову витривалість, швидкість і стійкість розумової роботи, на «стиль» діяльності. Причому успішність діяльності залежить від особливостей самомоніторингу та саморегуляції. Будь-який вид діяльності – це різноманітний набір ситуацій.

У процесі діяльності самомоніторинг та саморегуляція здійснюється різними формами активності. Тому можна говорити про те, що як і єдиного стилю діяльності, єдиного стилю самомоніторингу та саморегуляції в людини не існує. Особливості саморегуляції можуть бути віднесені до загальних передумов здібностей, а самомоніторинг та саморегуляція виступають як загальна здатність.

Адекватність дій, своєчасне пристосування до умов задачі, успішне досягнення необхідного результату залежать від можливостей саморегуляції нервової системи. Як компонент загальних здібностей самомоніторинг та саморегуляція вивчалася Б.Г. Ананьєвим, Н.С. Лейтесом, які відзначають, що самомоніторинг – це першооснова загальної обдарованості. Обдарованість, по Н.С. Лейтесу, – це будь-який рівень здібностей, не обов'язково високий: обдарованість характеризує сферу здібностей. Від ефективності способів самомоніторингу та саморегуляції, їхньої самобутності буде залежати і загальний рівень досягнення індивіда, коло його можливостей і манера діяльності. Індивід обдарований настільки, наскільки досконалі його способи самомоніторингу та саморегуляції. Самомоніторинг і розумова активність у їхній взаємодії виражають різні сторони єдиної першооснови здібностей. Істотне значення, очевидно, має ступінь відповідності цих сторін. Значення самомоніторингу для досягнення успіхів у діяльності очевидно. Його роль у розвитку дитини підкреслювали багато авторів, називаючи його по-різному (довільне поводження, самоконтроль, керування своєю діяльністю і т.д.). Самомоніторингові процеси впливають на віковий розвиток різноманітних здібностей дитини. Таким чином, виходить, що самомоніторинг та саморегуляція впливає на розвиток потенційних можливостей дитини, у тому числі й інтелекту.

Отже, доцільним стає вивчення особливостей розвитку, становлення самомоніторингу та саморегуляції в дошкільному віці, тому що саме в цьому віці йде інтенсивний розвиток усіх здібностей і задатків дітей, які обумовлюють подальше успішне адекватне навчання в школі. Здатність до самомоніторингу та саморегуляції забезпечується властивостями нервової системи, зв'язаними з діяльністю регуляторних структур мозку. У дітей-дошкільників не сформовані ці структури, вони розвиваються пізніше, тому в них виникають відповідні труднощі при навчанні. Однак, ці труднощі можна перебороти шляхом спеціального впливу за допомогою розвиваючих ігор і вправ, що сприяють розвитку регуляторних структур мозку. Природні передумови діяльності – це стійкі способи регулювання, при цьому не применшується роль навчання для розвитку і формування способів самомоніторингу та саморегуляції, а також роль самої особистості, що активно керує своїм поводженням, вважає Н.С. Лейтес. Значення особливостей регулювання дозволить з більшою визначеністю впливати на формування ефективних способів регуляції. Здатність до самомоніторингу характеризує індивіда в цілому; таким чином, інтелект виявляється інтегральним результатом взаємодії різних сторін особистості індивіда. Індивід привабливий ефективними способами регулювання, що є стійкими сторонами особистості, може домогтися на їхній основі значних досягнень у різних видах діяльності, в інтелектуальній у тому числі. Недостатньо зроблені способи регулювання приводять до загального зниження рівня діяльності. Визначаючи самомоніторинг і як адекватне соціальне поводження, і як керування своєю активністю, як довільність діяльності, як довільне керування своїм поводженням і т.д., більшість авторів сходяться на тому, що самомоніторинг припускає проходження зразкам поводження і контроль за чиненою діяльністю. Розвиток саморегуляції є переривчастий процес якісного перетворення поводження і переходу на більш високий рівень. Американський психолог Клер Копп пропонує періодизацію розвитку самомоніторингу. Вона вважає, що перехід на більш високий рівень самомоніторингу визначається появою нових здібностей.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9 


Інші реферати на тему «Педагогіка, виховання»: